Рішення № 101579241, 02.12.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа №430/1770/21

Провадження №2/430/360/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Золкіної А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якій просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона є співвласником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 разом із третьою особою по справі, своїм чоловіком ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 11.06.2012. В цьому будинку зареєстрований їх син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт його реєстрації підтверджується довідкою №159, виданою 29.07.2021 року Відділом ЦНАП Станично-Луганської селищної ВЦА Щастинського району Луганської області. Але, відповідач з 2015 року не проживає у будинку, що підтверджується копією акту, складеного сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. Позивачці відомо, що її син зараз проживає у м. Луганськ, але не відомі його актуальні контакти для того, щоб із ним зв`язатись. Остання відома його адреса проживання: АДРЕСА_1 . Те, що ОСОБА_2 зареєстрований у будинку позивачки, але не проживає там постійно, перешкоджає її праву отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Також, за таких обставин позивачка не може повним чином реалізовувати своє право власності. Тому, за викладених вище обставин, єдиним шляхом захисту свого права як власника є звернення до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивачка у позовній заяві просила суд розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи - Станично-Луганської селищної ВЦА Щастинського району Луганської області у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Третя особа - ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. Враховуючи, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток, відзивів не подавав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності від 11.06.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №127, Серія НОМЕР_1 , посвідченого заступником голови Станично-Луганської райдержадміністрації Ісаєвим С.А., ОСОБА_1 (1/2 частка) та ОСОБА_3 (1/2 частка) належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про державну реєстрацію за №34551022 від 19.06.2012 року, виданий начальником БТІ Поповим М.В.

Згідно довідки начальника КП «Станично-Луганське БТІ» від 01.09.2021 року за №134 станом на 01.01.2013 року, по архівній справі – житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 (1/2 частка) та ОСОБА_3 (1/2 частка) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Станично-Луганською районною державною адміністрацією 11.06.2012 року.

В зазначеному будинку зареєстровані: позивачка – ОСОБА_1 1959 року народження, чоловік - ОСОБА_3 , 1959 року народження та відповідач – син ОСОБА_2 , 1995 року народження, що підтверджується довідкою про склад сім`ї за №159 від 29.07.2021 року, виданою в.о. начальника «Центр надання адміністративних послуг» Огієнко А., однак відповідач фактично там не проживає з 2015 року, що підтверджується актом від 02.08.2021 року.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права користування житловим приміщенням.

Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.

Відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає з 2015 року, житловим будинком не користується, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачує, домовленості з позивачкою про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої його реєстрації у житловому будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним житловим будинком.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідача на її користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивачки.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна військово-цивільна адміністрація Щастинського району Луганської області, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Дьоміна