Рішення № 101579193, 29.11.2021, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 29.11.2021

ЄУ № 942/1126/21

Провадження №2/942/471/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Новопсковська селищна рада Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом, в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . В цій квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_3 , який не є їхнім родичем. Позивачі посилаються на те, що відповідач з 2019 року не проживає в належній їм квартирі, його речей в квартирі не має, фактично відповідач проживає в АДРЕСА_3 , однак в добровільному порядку знятися з реєстрації місця проживання не бажає. Позивачі вказують, що у зв`язку з реєстрацією відповідача в їхній квартирі вони фактично позбавлені права отримати субсидію на оплату комунальних послуг, у зв`язку з чим змушені звернутися до суду.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 19.08.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, залучено третю особу, розпочато підготовче провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 08.09.2021.

08.09.2021 за клопотанням відповідача підготовче судове засідання відкладено до 18.10.2021.

18.10.2021суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.11.2021.

08.11.2021 судове засідання відкладено до 29.11.2021 у зв`язку з неявкою відповідача.

Позивачі до судового засідання не з`явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, в позовній заяві просили справу розглядати без їх участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, 08.09.2021 до суду надав заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності на житло від 19.05.2000.

З довідки, виданої виконкомом Новопсковської селищної ради Луганської області 23.07.2021 за вих. № 1783, вбачається, що в належній позивачам квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_3 , 1971 року народження, але фактично не проживає за вказаною адресою з 12.07.2019.

Згідно з актом підтвердження не проживання, складеного спеціалістом відділу соціального захисту населення Новопсковської селищної ради Єршовою К.С. 23.07.2021 в присутності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 12 липня 2019 року. Вказаний акт зареєстрований у Новопсковській селищній раді 23.07.2021.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов`язки, а й орієнтовно вказує на його зобов`язання.

Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до п. № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і немає права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Саме такою правовою позицією керувався Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 6-158цс14, яка відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд встановив, що в розумінні чинного законодавства відповідач не є членом родини позивачів, оскільки згідно із Сімейним Кодексом України до членів родини віднесені особи, що проживають разом, поєднанні спільним побутом, мають спільні права і обов`язки, а також які мають кровний зв`язок.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідач не є власником квартири, не є членом сім`ї позивачів, не мешкає без поважних причин в житловому приміщенні, що належить на праві власності позивачам, тому суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація відповідача чинить позивачам перешкоди у користуванні власністю.

Доказів на спростування вказаних обставин відповідач суду не надав.

Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

За таких обставин, приймаючи до уваги вимоги позивачів, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн, понесений нею при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Новопсковська селищна рада Луганської області, задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.) в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області 03.02.1998, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області 16.06.2005, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Новопсковська селищна рада Луганської області, код ЄДРПОУ 04335594, місце знаходження: вул. Шкільна, 3, смт. Новопсков Луганської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суддя: В.В. Пронька