Вирок № 101573822, 23.11.2021, Галицький районний суд м. Львова

461/2896/20

1-кп/461/149/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.11.2021 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Гель І.В.,

за участю:

прокурора Верхоляка Р.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Лущанця М.В.,

представника потерпілої Сиворіг А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140050000800 від 16.02.2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Чишки, Пустомитівського району, Львівської області, українця, з середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України –

в с т а н о в и в:

15 лютого 2020 року, приблизно о 09 год. 30 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ВМW 520 І», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул.Детька у м. Львові, здійснюючи виїзд на вул.Замарстинівську, порушив вимоги розділів 2, 12, 16, 18 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, зі змінами та доповненнями, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №46 від 23.01.2019 року, а саме, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху (розділ 2 п.п. 2.3 «д» ПДР), під час руху вказаним автомобілем, повертаючи ліворуч з вул.Детька та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Замарстинівській у м.Львові, не надав дорогу пішоходу, який переходив проїзну частину по вказаному нерегульованому пішохідному переході (розділ 16 п.16.2 ПДР), та з моменту виникнення небезпеки для руху - не зменшив швидкість та не зупинився (розділ 12 п.12.3, розділ 18 п.18.1 ПДР), що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_2 , внаслідок чого потерпіла отримала згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи травми та наслідки спричиненні ними, у вигляді: хибного суглобу правої ключиці з помірно вираженою контрактурою (обмеження рухів) у правому плечевому суглобі; неконсолідованих (рентгенологічно) переломів правих лонної, сідничної кісток; консолідованого (зрощеного) перелому крижової кістки; посттравматичої контрактури правого кульшового суглобу зі значним порушенням статики та ходи. У зв`язку із вказаним у ОСОБА_2 мається стійка втрата професійної працездатності 45%. Стійка втрата загальної працездатності у потерпілої становить 35%. Беручи до уваги вказане, по наслідкам отриманих травм, у ОСОБА_2 мається розлад здоров`я поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (35%), що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Згідно із зміненим обвинуваченням, дії ОСОБА_1 прокуратурою кваліфіковані як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі та пояснив, що дійсно 15 лютого 2020 року, керуючи автомобілем марки «ВМW 520 І», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повертаючи ліворуч з вул. Детька та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Замарстинівській у м.Львові, не надав дорогу пішоходу, не зменшив швидкість та не зупинився та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . У вчиненому щиро розкаюється та просить суд суворо не карати. Цивільний позов визнав частково.

Допитаний у судовому засіданні судово – медичний експерт ОСОБА_3 , який проводив експертизу за фактом отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень під час дорожньо – транспортної пригоди висновок комісійної експертизи підтвердив та повідомив, що у потерпілої маються наслідки отриманих 15.02.2020 року, під час ДТП травм, у вигляді: хибного суглобу правої ключиці з помірно вираженою контрактурою (обмеження рухів) у правому плечевому суглобі; неконсолідованих (рентгенологічно І переломів правих лонної, сідничної кісток; консолідованого (зрощеного перелому крижової кістки; посттравматичої контрактури правого кульшового суглобу зі значним порушенням статики та ходи. У зв`язку із вказаним у ОСОБА_2 мається стійка втрата професійної працездатності 45%. Стійка втрата загальної працездатності у потерпілої становить 35%. Беручи до уваги вказане, по наслідкам отриманих травм, у ОСОБА_2 мається розлад здоров`я поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (35%), що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду письмові покази, у яких зазначила, що 15.02.2020 року на неї був скоєний наїзд автомобілем, за кермом якого був ОСОБА_1 . Потерпіла повідомила, що обвинувачений приходив до лікарні, де вона перебувала після ДТП та цікавився сумою відшкодування за завдані збитки. Потерпіла повідомила, що батьки обвинуваченого надали їй на лікування грошові кошти в сумі 11 000 грн. Потерпіла стверджує, що в результаті вказаної ДТП вона стала інвалідом, потребує постійного догляду та лікування. Окрім того, потерпіла повідомила, що пройшла чергове обстеження 09.11.2021 року, яке не показало покращення її стану здоров`я, вона надалі потребує лікування та в майбутньому – допомоги реабілітаційного центру. Просила суд задоволити її уточнену позовну заяву про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Окрім того, потерпіла повідомила, що при визначенні обвинуваченому міри покарання вона покладається на розсуд суду.

Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні злочину визнав, цивільного позов визнав частково, його вина повністю доведена зібраними у справі доказами.

Крім письмових показів потерпілої та показів експерта, які отримані у судовому засіданні, обставини злочину та винність обвинуваченого підтверджується наступними доказами, а саме:

- даними, які містяться у протоколі огляду місця події;

- даними, які містяться у висновку комісійної судово – медичної експертизи №44 від 14.12.2020 року проведеного КЗ ЛОР Львівським обласним бюро судово – медичної експертизи, з якого вбачається, що згідно записів медичної карти стаціонарного хворого №5117 із КНП «КЛШМД м.Львова» ОСОБА_2 15 лютого 2020 року під час ДТП з наїздом на неї автомобіля отримала травму ділянки правого плечового поясу, у вигляді закритого перелому ключиці та травму кісток тазу, у вигляді закритих переломів правої лонної, сідничної та крижової кісток справа. З цього приводу, потерпіла тривалий час знаходилась на стаціонарному і амбулаторному лікуванні і у неї в цей період мала місце тимчасова втрата працездатності. У червні 2020 року ОСОБА_2 спеціалізованою травматологічною МСЕК м. Львова була визнана інвалідом по основному діагнозу: «Політравма в ДТП 15.02.2020 р. Множинні переломи кісток тазу справа - вертлюжна западина, верхня та нижня гілки лонної кістки, сідничної та крижової кісток. Неконсолідований перелом правої ключиці. Хода і статика відсутні». Супутній діагноз: «Цукровий діабет II тип в стадії субкомпенсації. Ревматоїдний поліартрит середньої важкості. Діабетична поліневропатія І-ІІ ступеня нижніх кінцівок із сенсорномоторними розладами». Група інвалідності (перша Б) була встановлена громадянці ОСОБА_2 по сукупності наслідків травми і проявів наявних у неї хронічних захворювань (цукровий діабет II тип, діабетична поліневропатія, ревматоїдний поліартрит середньої важкості), які мали місце у хворої до ДТП у лютому 2020 року. На час встановлення потерпілій групи інвалідності (22 червня 2020 року) у ОСОБА_2 функція ходи була відсутньою. На час проведення даної комісійної судово-медичної експертизи у потерпілої маються наслідки отриманих 15.02.2020 року, під час ДТП травм, у вигляді: хибного суглобу правої ключиці з помірно вираженою контрактурою (обмеження рухів) у правому плечовому суглобі; неконсолідованих (рентгенологічно) переломів правих лонної, сідничної кісток; консолідованого (зрощеного) перелому крижової кіски; посттравматичної контрактури правого кульшового суглобу зі значним порушенням статики та ходи. У зв`язку із вказаним у гр. ОСОБА_2 мається стійка втрата професійної працездатності 45% відповідно до таблиці 9. п.2.3 та п. 10.1.2 «Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я...». Стійка втрата загальної працездатності у потерпілої становить 35%. Беручи до уваги вказане, по наслідкам отриманих травм, у гр. ОСОБА_2 мається розлад здоров`я поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (35%), що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження;

- даними, які містяться у висновку експерта №15/2/274 від 11.03.2020 року, проведеного Львівським науково – дослідним експертно – криміналістичним центром, з якого вбачається, що на момент огляду робоча гальмівна система досліджуваного автомобіля марки «BMW 5201», р.н. НОМЕР_2 , знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції передбачені конструкцією. На момент огляду система рульового керування досліджуваного автомобіля марки «BMW 5201», р.н. НОМЕР_2 , знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції передбачені конструкцією;

- даними, які містяться у висновку експерта №18564 від 27.03.2020 року, проведеного Львівським науково – дослідним інститутом судових експертиз, з якого вбачається, що у заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_4 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 1.5; 1.10; 2.3 (підпункту «д»); 12.3; 16.2 та 18.1 ПДР України, у відповідності до яких вказаний водій повинен був повертаючи ліворуч дати дорогу пішоходу, який переходить проїзну частину по нерегульованому пішохідному переході, на яку він повертає, а з моменту виникнення небезпеки для руху - повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Водій ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути скоєння ДТП, і полягала вона у виконанні вказаним водієм вимог п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 12.3; 16.2 та 18.1 ПДР України, іншими словами, для уникнення пригоди водієві ОСОБА_5 необхідно (і достатньо) було з моменту виникнення небезпеки для руху своєчасно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. З технічної точки зору, дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 12.3; 16.2 та 18.1 ПДР України. При заданих вихідних даних причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія ОСОБА_6 вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 12.3; 16.2 та 18.1 ПДР України, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з фактом даної ДТП.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано, доведена повністю.

Суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України є правильною, оскільки останній керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п.3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У відповідності до ст.12 КК України злочин, скоєний обвинуваченим ОСОБА_1 є тяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 є щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.

Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, раніше несудимий, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів, думку потерпілої, яка при визначенні міри покарання покликається на розсуд суду.

Таким чином, суд призначає ОСОБА_1 покарання, яке відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що дані про особу обвинуваченого, його поведінка після вчинення злочину, визнання вини, готовність нести кримінальну відповідальність у своїй сукупності з тяжкістю, обставинами та наслідками вчиненого ним кримінального правопорушення, не дають підстав призначити максимально можливе покарання, передбачене за вчинення злочину, в якому обвинувачується останній, а вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України, у вигляді позбавлення волі.

При цьому, зважаючи на молодий вік обвинуваченого, те, що він раніше не судимий, думку потерпілої, викладену в її письмових показах, суд дійшов висновку про те, що виправлення винного можливо без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб винний в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Крім того, суд вважає за необхідне застосувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Потерпілою ОСОБА_2 під час підготовчого судового засідання подано цивільний позов про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди на загальну суму 58992,94 грн., 8658,83 грн. втраченого заробітку внаслідок втрати загальної працездатності та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Окрім того, потерпіла та її представник подали уточнений цивільний позов, у якому просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, спричинену життю та здоров`ю на суму 58 992,94 грн., в рахунок заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати працездатності за період з лютого 2020 року по жовтень 2021 року, в сумі 110 699,10 грн., довічно по 6 000 грн. щомісячно, але не менше ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період та моральну шкоду в розмірі 300 000 гривень.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненому кримінальному правопорушення, то суд переходить до розгляду питання щодо вказаного цивільного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

За ч. 2 цієї ж статті передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст.28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної і моральної шкоди від злочину вправі при провадженні у кримінальній справі пред`явити позов до обвинуваченого.

Відповідно до ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ст.328 КПК України суд, постановляючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 58992,94 грн., завданої внаслідок вчинення злочину, необхідно задоволити, оскільки у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину та не заперечував проти задоволення цивільного позову в частині стягнення на користь потерпілої матеріальної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК).

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Позивач ОСОБА_2 обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди та її розмір – 300 000 грн., посилалася на душевні та фізичні страждання, які вона зазнала через протиправну поведінку відповідача ОСОБА_1 .

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує фізичний біль та страждання, яких позивач зазнала у зв`язку з заподіянням їй тяжких тілесних ушкоджень, душевні страждання, яких вона зазнала, характер правопорушення, а також враховує вимоги розумності і справедливості.

Суд дослідивши матеріли справи, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_1 необхідно стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., завдану внаслідок вчинення злочину, оскільки дана сума на думку суду є достатньою та співрозмірною із понесеними потерпілою моральними стражданнями.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Частиною 2 ст.1195 ЦК України встановлено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Потерпіла ОСОБА_2 в уточненій позовній заяві просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь втрачений заробіток внаслідок втрати працездатності за період з лютого 2020 року по жовтень 2021 року, в сумі 110 699,10 грн., а також довічно по 6 000 грн. щомісячно, але не менше ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період.

Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 на час ДТП була особою пенсійного віку, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_3 /а.с.38/.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані вимоги є не підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні обвинуваченому не обирався.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відповідно до ст.124 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись ст.ст.12, 268 КК України. ст.ст.23, 1167, 1177 ЦК України, ст.ст. 328, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд –

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом трьохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, а саме:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок вчинення злочину в розмірі 58992 (п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 94 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення злочину в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

В іншій частині цивільного позову – відмовити.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні на загальну суму 5591 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн. 80 коп. (висновок №15/2/274 від 11.03.2020 року на суму 1570 грн. 10 коп.; висновок №15/2/278 від 11.03.2020 року на суму 1570 грн. 10 коп.; висновок №1856 від 27.03.2020 року на суму 2451 грн. 60 коп.) стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.

Після набрання вироком законної сили речові докази у справі, а саме: оптичний електронний носій компакт-диск CD-R, на якому знаходиться відеозапис із камери відео спостереження, яка розміщена на перехресті вул. Замарстинівська-Б.Хмельницького; відеозапис наданий ФОП « ОСОБА_7 » та оптичний електронний носій компакт-диск CD-R, на якому знаходиться відеозапис із камери відео спостереження, яка розміщена на перехресті вул. Замарстинівська-Детька, відеозапис наданий ЛДУВС – залишити в матеріалах кримінальної справи 461/2896/20.

Медико – експертну справу ОСОБА_2 №30298 на 17 аркушах – повернути Міжрайонній спеціалізованій травматологічній МСЕК, що за адресою: м.Львів, вул.Мазепи, 25.

Медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_2 №5117 на 18 аркушах - повернути КНП "Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги", що за адресою: м.Львів, вул. І. Миколайчука, 9.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Зубачик Н.Б.