Вирок № 101571484, 02.12.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/204/18

№ 1-кп/183/733/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лили В.М.,

секретаря судового засідання Петренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 11.07.2016 року за № 42016041500000049, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нова Чернещина Сахновщинського району Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, не зареєстрованого, фактично проживаючого до затримання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 25.02.2009 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з випробувальним строком 3 роки;

- 11.11.2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 70, 71 КК України до 7 років 7 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна у власність держави,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України,

за участю сторін кримінального провадження :

прокурора Мельника О.Г.,

захисника Товкун А.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

встановив :

ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що будучи засудженим 11.11.2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 70, 71 КК України до 7 років 7 місяців позбавлення волі з відбуттям покарання у кримінально-виконавчому закладі з конфіскацією всього належного майна у власність держави, тобто достовірно знаючи про те, що вищезазначеним вироком все його майно підлягає конфіскації та на все його майно накладено арешт, в тому числі і на належні йому 17/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , які 07.05.2012 року описано та арештовано державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Новомосковського управління юстиції Гриценком Д.І. при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-152, виданого 11.11.2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про конфіскацію усього особистого майна, належного засудженому ОСОБА_1 у власність держави, в лютому 2016 року, точний час та дата досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1 вирішив з метою перешкоджання конфіскації належного йому майна подарувати належні йому 17/25 частин житлового будинку іншій особі, шляхом підробки офіційного документа. Таким чином, у останнього виник злочинний умисел на внесення недостовірних відомостей до офіційного документа з метою використання вказаного документа за призначенням іншою особою, тобто підроблення офіційного документа, який посвідчується нотаріусом, і який надає права з метою використання його іншою особою.

20.02.2016 року о 10.00 год. ОСОБА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, прийшов до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, розташованої за адресою: вул. Паланочна, 5, м. Новомосковськ Дніпропетровської області, де, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, звернувся до нотаріуса ОСОБА_2 із заявою про посвідчення договору дарування належного йому майна на користь ОСОБА_3 . Під час укладання договору дарування 17/25 частин житлового будинку А, стіни – глиновальк. Обкл. ц/пл., під номером 76 з відповідною часткою надвірних побудов, що в цілому складається з: вбиральня Д, сарай И, навіс Л, сарай М, зливна яма Я, хвіртка № 8, огорожа № 9, огорожа № 10, огорожа № 11, хвіртка № 12, огорожа № 13, житловою площею в цілому 49,2 м2, загальною площею в цілому 88,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на неприватизованій земельній ділянці, який був оцінений в 60 518 грн., ОСОБА_1 стверджував, що на момент укладення договору вказаний будинок, 17/25 частин якого відчужуються, не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває, щодо нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування іншими особами, як юридична адреса не використовується, треті особи не мають прав на вказаний будинок та, достовірно знаючи, що вказана інформація не відповідає дійсності, підписав складений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_2 договір дарування частини житлового будинку від 20.02.2016 року з внесеними до п. 5 договору дарування частини житлового будинку вищезазначеними завідомо неправдивими відомостями, який зареєстровано державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_2 в реєстрі за № 1-355, чим підробив офіційний документ, який посвідчуються державним нотаріусом, і який надає права, з метою використання його іншою особою.

Після вчинення вищезазначених нотаріальних дій ОСОБА_1 передав оригінал договору обдарованій ОСОБА_3 для подальшого використання правовстановлюючого документа з внесеними до нього завідомо неправдивими відомостями.

Дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 1 ст. 358 КК України, як підроблення офіційного документа, який посвідчується державним нотаріусом, і який надає права з метою використання його іншою особою.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у скоєнні кримінального правопорушення не визнав та показав, що він нікого не обманював і документи не підробляв, договір дарування складав нотаріус, який перед цим все перевірив, йому не було відомо про наявність обтяження на будинок. Він не міг підробити договір дарування, оскільки такий договір складався нотаріусом після перевірки всіх документів для укладення цієї угоди. Після свого звільнення з місця відбування покарання, він знайомився з матеріалами виконавчого провадження у виконавчій службі і дізнався лише про те, що в будинку зареєстрована малолітня дитина. Він також у нотаріуса перевіряв наявність обтяжень на його частину будинку, але у реєстрах нотаріуса їх не було. Після дарування його частини будинку його сусідка ОСОБА_4 фактично зруйнувала будинок і на його місці побудувала новий, його ж самовільно виписала з будинку поки він перебував у тюрмі. Йому відомо, що теперішній власник будинку ОСОБА_5 .

На підтвердження висунутого обвинувачення сторона обвинувачення послалась на такі докази, які були досліджені в судовому засіданні:

- витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 11.07.2016 року за № 42016041500000049, згідно з яким ОСОБА_1 у лютому 2016 року підробив офіційний документ – договір дарування 17/25 частки будинку АДРЕСА_2 , які відповідно до вироку суду підлягають конфіскації в дохід держави, шляхом надання недостовірної інформації;

- копію договору купівлі-продажу від 05.03.1982 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;

- копію договору купівлі-продажу від 26.06.1973 року, укладеного між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;

- копію рішення виконкому міської Ради народних депутатів № 232 від 15.05.1992 року про оформлення документів на право власності на житлові будинки, зокрема, ОСОБА_10 – на 17/25 частин, ОСОБА_7 на 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.04.2009 року, відповідно до якого нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Шевченком О.М. посвідчено, що на підставі заповіту спадкоємцем зазначеного в заповіті всього майна ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- копію витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.03.2009 року, відповідно до якого ОСОБА_10 належить 17/25 частин за приватною спільною частковою формою власності будинок АДРЕСА_2 ;

- копію договору дарування частини житлового будинку, укладеного 20.02.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якого остання прийняла в дар 17/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- копію відомостей з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, який містить відомості про тип обтяження: арешт нерухомого майна, а саме: будинку АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_1 ;

- копію домової книги щодо осіб, проживаючих у будинку АДРЕСА_2 ;

- копію ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.08.2016 року, згідно з якою надано дозвіл на тимчасовий доступ до оригіналів документів, а саме: договору дарування 17/25 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; документів, що були підставою для його засвідчення, які перебувають у державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 ;

- копію рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 153 від 25.03.2015 року, відповідно до якого відмовлено відділу ДВС НМРУЮДО у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, а саме 17/25 частини житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- копію рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 152 від 25.03.2015 року, відповідно до якого надано згоду на набуття права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_2 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_11 , яке має відмітку про місце реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_2 ;

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 07.09.2016 року, відповідно до якого на підставі ухвали слідчого судді від 31.08.2016 року проведено тимчасовий доступ до документів, зазначених в ухвалі слідчого судді, а також опис речей і документів;

- договір дарування частини житлового будинку, укладеного 20.02.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якого остання прийняла в дар 17/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.04.2009 року, відповідно до якого нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Шевченком О.М. посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті всього майна ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно;

- довідку про склад сім`ї від 19.02.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- звіт про незалежну оцінку майна, висновок про оціночну вартість 17/25 частки житлового будинку АДРЕСА_2 та додатками до нього;

- Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2016 року, згідно з якою власником 17/25 частки житлового будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , дану довідку сформовано нотаріусом ОСОБА_2 ;

- Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.02.2016 року, згідно з якою власником 8/25 частки житлового будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 , дану довідку сформовано нотаріусом ОСОБА_2 ;

- копію ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.08.2016 року, згідно з якою надано дозвіл на тимчасовий доступ до оригіналів документів, а саме до матеріалів виконавчого провадження №28052201 від 04.08.2011 року, які перебувають у Новомосковському міськрайонному відділі державної виконавчої служби;

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 12.09.2016 року, відповідно до якого на підставі ухвали слідчого судді від 31.08.2016 року проведено тимчасовий доступ до документів, зазначених в ухвалі слідчого судді, а також опис речей і документів, які було вилучено на підставі ухвали слідчого судді;

- постанову державного виконавця ВДВС НМРУЮ від 04.08.2011 року про відкриття виконавчого провадження з приводу конфіскації усього належного засудженому ОСОБА_1 майна в дохід держави;

- виконавчий лист Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області про конфіскацію усього належного засудженому ОСОБА_1 майна в дохід держави, який видано 25.07.2011 року;

- постанову слідчого СВ Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 15.05.2009 року, згідно якої на майно ОСОБА_1 накладено арешт з метою забезпечення вироку в частині можливої конфіскації майна;

- копію вироку Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.11.2010 року, яким засуджено ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України у виді 7 років 7 місяців позбавлення волі з відбуттям покарання у кримінально-виконавчій установі з конфіскацію усього належного засудженому ОСОБА_1 майна у власність держави. Вирок набрав законної сили 10.06.2011 року;

- довідку № 1454 про наявність зареєстрованого права власності на нерухомість, відповідно до якої ОСОБА_1 належить 17/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- копію технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , власником 17/25 частин житлового будинку зазначено ОСОБА_1 ;

- акт опису й арешту майна від 07.05.2012 року, згідно з яким державним виконавцем ВДВС НУЮ описано 17/25 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , та додатки до нього;

- копію рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року, згідно з яким визнано недійсним договір дарування частини житлового будинку, укладеного 20.02.2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ;

- показання свідка ОСОБА_4 , відповідно до яких вона проживала разом з ОСОБА_1 в одному будинку АДРЕСА_2 . У них були окремі документи на будинок. Коли захворіла матір обвинуваченого, він примушував її підписати документи. Мати ОСОБА_1 померла, а вона хворіла та перебувала у лікарні. Після повернення їй повідомили, що ОСОБА_1 засудили та призначили покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, а ОСОБА_12 сказав, що він зареєстрував у будинку малолітню дитину, після чого ОСОБА_12 почав вивозити речі з будинку ОСОБА_1 . На території даного будинку на землі, що належить ОСОБА_4 , вона побудувала будинок, оскільки спільний з ОСОБА_1 будинок був у аварійному стані. На це будівництво дав дозвіл міськвиконком. Соломка переоформив будинок, коли ОСОБА_1 звільнився з місця відбування покарання. При оформленні свого нового будинку їй повідомили, що є договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 . ОСОБА_1 знав, що йому судом призначено покарання у виді конфіскації майна. Він сказав, що надав ОСОБА_12 довіреність, оскільки у нього є люди, які все оформлять. Вона ОСОБА_1 виписала зі свого будинку;

- показання свідка ОСОБА_13 , надані під час судового розгляду, відповідно до яких він знайомий з ОСОБА_1 , вони домовилися про те, що майно ОСОБА_1 залишиться його сину. ОСОБА_1 був засуджений, та йому призначено покарання з конфіскацією майна. Коли ОСОБА_1 звільнився з місця відбування покарання, вони разом пішли до нотаріуса та оформили договір дарування у державного нотаріуса. Нотаріус сам перевірив всі документи та оформив угоду.

Суд, дослідивши докази в межах пред`явленої підозри, зберігаючи неупередженість і об`єктивність, не виходячи за межі пред`явлено обвинувачення, яке прокурор підтримав у суді, вважає вину обвинуваченого ОСОБА_1 не встановленою та не доведеною, і вважає за необхідне виправдати ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Дослідженні в суді докази обвинувачення та захисту суд визнає належними, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані, отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв`язку не містять суперечностей, доповнюють один одного, та є беззаперечними для виправдовування ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення про виправдовування ОСОБА_1 суд виходить з того, що об`єктивна сторона злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (в редакції КК України чинного станом на 20.02.2016 року), кримінальна відповідальність особи настає за підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Отже, предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, можуть бути лише посвідчення та інші офіційні документи.

Згідно примітки до цієї статті під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 01 березня 2018 року у справі № 461/7315/15-к, визначено, що при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Отже, аналіз відповідних положень ст. 358 КК України, з урахуванням вказаної вище правової позиції Верховного суду, дозволяє прийти до висновку про те, що предметом інкримінованого ОСОБА_1 злочину (офіційним документом) може бути лише документ, який складається, видається чи посвідчується чітко визначеним колом осіб – особами, яким законом надано таке право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю.

За способом вчинення підроблення офіційного документа може бути зроблено шляхом:

а) повного виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації);

б) внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, видача завідомо здоровій людині листка непрацездатності встановленої форми);

в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо);

г) підроблення відбитки штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.

У свою чергу, договір дарування частини будинку від 20.02.2016 року є офіційним документом у розумінні ст. 358 КК України (має юридично значущий характер – спричиняє наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), припинення певних прав та/або обов`язків), був складений, виданий, посвідчений не ОСОБА_1 , а державним нотаріусом ОСОБА_2 , який за Законом має такі повноваження. Згідно п. 5 договору дарувальник ОСОБА_1 стверджує, що на момент укладання договору його частка не перебуває під арештом. Таким чином дії ОСОБА_1 не є діями спрямованими на підробку офіційного документу, який посвідчується нотаріусом, оскільки договір складав особисто нотаріус ОСОБА_2 .

Доказів того, що саме ОСОБА_1 безпосередньо вніс неправдиві відомості до договору дарування від 20.02.2016 року, який було складено і посвідчено державним нотаріусом, прокурором суду не надано.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення не було надано належних, достатніх і допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 самостійно вніс неправдиві відомості (підробив) до договору дарування одним із способів, зазначених вище. Складене відносно ОСОБА_1 , обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, які суд не може визнавати доказами обвинувачення.

Суб`єктивна сторона злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України характеризується прямим умислом ОСОБА_1 , який прокурором під час судового розгляду не доведений.

Суд вважає, що підписання ОСОБА_1 договору дарування, який підписав обдарована ОСОБА_14 та посвідчив нотаріус ОСОБА_2 не є беззаперечним доказом суб`єктивного відношення ОСОБА_1 щодо наміру вчинення злочину, оскільки такий умисел нічим не підтверджено. Допитаний в суді ОСОБА_1 не давав показів, що він навмисно повідомив нотаріуса про відсутність арешту на майно, про яке йому стало відомо вже після укладання договору.

Також судом встановлено, що нотаріусом ОСОБА_2 20.02.2016 р. було проведено перевірку наявності заборон відчуження об`єкту нерухомості 17/25 часток будинку АДРЕСА_2 , які дарував ОСОБА_1 по двом параметрам : за прізвищем та за об`єктом. Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та щодо об`єкта нерухомого майна від 20.02.2016 року. У розділі Відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - за вказаними параметру запиту у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості відсутні. Таким чином заборони на відчуження частки будинку для ОСОБА_1 у реєстрі не існувало.

Всі докази, які надав прокурор, як підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, суд сприймає як докази події, що відбулася за участю ОСОБА_1 під час вчинення цивільного правочину і які прокурор хибно вважає доказами вчинення особисто ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Фактично ОСОБА_1 ставиться у провину лише підписання як власником майна (дарувальником) договору дарування, складеного і посвідченого державним нотаріусом, за відсутності доказів того, що ОСОБА_1 самостійно і з власної ініціативи вніс до цього договору які-небудь зміни після його нотаріального посвідчення і особисто цей договір не виготовляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.

Статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) передбачено, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законодавством або міжнародним правом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки його дії не були безпосередньо спрямовані на підроблення офіційного документу.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Таким чином, суд може ухвалити обвинувальний вирок лише тоді, коли надані докази спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу у відповідності приписів ч.1 ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо стороною обвинувачення не доведено винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

Так, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Суд вважає недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність обвинуваченого. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Аналіз досліджених доказів переконав суд у тому, що жоден з доказів, наданих стороною обвинувачення і перевірений в судовому засіданні, як окремо так і всі в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

За таких обставин, на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 повинен бути виправданий у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

ухвалив :

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного злочину.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя В.М. Лила