Постанова № 101571, 15.08.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.06 р. Справа № 34/45а

м. Донецьк, вул.Артема,157,

16год. 00 хвилин зал судових засідань – кабінет 212

Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В. при секретарі судового засідання Тараненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма “МІДІЕЛ” м. Донецьк

до відповідача Державної податкової інспекції у Ленінському районі

м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0000082342/0 від 06.01.2006 року

Представники:

Від позивача Пропастін В.М., Дробитько Д.В. (за дорученнями)

Від відповідача Щербина Ю.В., Лісневський С.О, Захарова Є.О.(за дорученнями)

У засіданні приймав участь судовий експерт Машиніченко О.А.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “МІДІЕЛ” м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення №0000082342/0 від 06.01.2006 року, предметом якого є зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість загальною сумою 3814963 грн. 40 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач наводить, що ним правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за податковими накладними. Закон “Про ПДВ” містить вичерпний перелік випадків, за яких сплачені суми ПДВ не підлягають включенню до податкового кредиту. Наведений відповідачем у акті перевірки випадок у цьому переліку відсутній.

Позивач заявою від 15.08.2006року (вхід. №02-41/30496) уточнив позовні вимоги і просить визнати недійсним податкове повідомлення – рішення від 06.01.2006року №0000082342/0 у сумі 3814957,44грн. у зв’язку з тим, що актом експертизи від 14.07.2006року №131/24 сума у розмірі 5,96грн. не підтверджується.

Відповідач у запереченнях № 8770/10/10013 від 23.03.2006 р. (вхід. 02-41/10321 від 23.03.2006р.) проти задоволення позовних вимог заперечує за тих підстав, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку. Відповідач вказує на те, що суму 3814963,40 грн. неможливо підтвердити фактичну надмірну сплату до бюджету та зазначає , що по операціях у жовтні-листопаді 2004 р. в III ланцюгу визнаний банкрутом постачальник ТОВ “Європроміндустрія”, у січні 2005р. у II ланцюгу закрито за власним бажанням ТОВ “Реверс”, по третьому визнано банкрутом ТОВ “Євро індустрія”, у лютому 2005р. один з постачальників у II ланцюгу ТОВ “Феоніт” закритий за власним бажанням, у березні 2005р. постачальник у II ланцюгу ТОВ “Селект” закритий за власним бажанням, у квітні 2005р. у II ланцюгу постачальники ТОВ “Селект” та ТОВ “Машпром” закриті за власним бажанням. Враховуючи це позивач неправомірно сформував податковий кредит за недійсними податковими накладними, що призвело до заниження податкових зобов’язань .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив.

Позивач є суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою, код ЄДРПОУ 20348024.

Відповідачем здійснена виїзна позапланова перевірка з питання правильності формування податкового кредиту та податкових зобов’язань за жовтень, листопад 2004р., січень, лютий, березень, квітень, травень 2005р., результати якої відображені у акті № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005 року. За результатами перевірки відповідачем зроблений висновок про те, що сума ПДВ – 3814963,40грн. підлягає зменшенню, оскільки зустрічними перевірками не підтверджено факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, по сумі бюджетного відшкодування (як передбачає п.1.8 закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997року із змінами та доповненнями), що заявлена на розрахунковий рахунок. У зв’язку з :

- неможливістю проведення зустрічних перевірок до виробника продукції по ланцюгу;

- через порушення позивачем п.п.7.4.1, п.1.8. Закону України “Про податок на додану вартість” оскільки надмірна сплата ПДВ постачальникам за придбану продукцію відсутня;

- п.п. 7.7.5., п.1.8. Закону України “Про податок на додану вартість” передбачений прямий послідовний взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку.

На підставі Акту № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000082342/0 від 06.01.2006року, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість загальною сумою 3814963 грн. 40 коп. в тому числі: за жовтень 2004року на 809102,4грн., листопад 2004року на 587291грн, за січень 2005року на 1419051грн., за лютий 2005року на 62518грн., за березень 2005року на 641821грн., за квітень 2005року на 293962грн., травень 2005року 1218грн.

Позивач не погодився з актом перевірки № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005року та надав до нього заперечення до ДПІ у Ленінському районі м. Донецька.

Рішенням від 13.02.2006 року ДПІ у Ленінському районі м. Донецька первинна скарга позивача залишена без розгляду.

У акті перевірки № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005 року у якості порушень норм законодавства, внаслідок чого підлягає зменшенню сума ПДВ 3814963,40грн., вказані підпункти 7.4.1, пунктів 1.8. Закону України “Про податок на додану вартість”, п.п.7.7.5.,п.1.8. Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, зменшено суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню, у зв’язку з віднесенням до складу податкового кредиту ПДВ, на підставі податкових накладних, які оформлено неналежним чином ( в податкових накладних відсутні обов’язкові реквізити – індивідуальний податковий номер і номер свідоцтва платника ПДВ, опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг), невірно визначено місце розташування юридичної особи - постачальника, чим порушено п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” за квітень 2005року у розмірі 44237грн. Відповідач надав суду пояснення ( вхід. №02-41/12915 від 10.04.2006року) та до них реєстр податкових накладних, які виключені з податкового кредиту. Відповідач також зазначив, що сума заявлена до відшкодування за квітень 2005року у розмірі 44237грн. знята попереднім актом перевірки та не входить до суми, яка підлягає зменшенню згідно акту перевірки №6148/23/203482034 від 30.12.2005року.

Відповідачем у висновку акту перевірки № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005 року (т.1 а.с.22) у якості порушень норм законодавства, внаслідок чого підлягає зменшенню сума ПДВ 3814963,40грн., вказані підпункти 7.4.1, пунктів 1.8. Закону України “Про податок на додану вартість”, п.п.7.7.5.,п.1.8. Закону України “Про податок на додану вартість”.

У акті перевірки відсутні будь – які факти на які посилається відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву. Акт перевірки не містить змісту порушення, допущеного платником податку, посиланням на первинні облікові документи із зазначенням їх реквізитів, що унеможливлює дослідження судом конкретних господарських операцій які вплинули на зменшення бюджетного відшкодування.

Дослідження первинних бухгалтерських документів у яких відображені господарські операції, потребує спеціальних знань. З огляду на це судом була призначена судова експертиза проведення якої було доручено судовому експерту Машиніченко О.А.

Суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0000082342/0 від 06.01.2006 року підлягають задоволенню виходячи з наступного:

У акті перевірки не зазначено, які податкові накладні відповідач вважає неправомірно включеними позивачем до податкового кредиту. У акті перевірки відповідач посилається на те (т.1 а.с.21), що станом на поточну дату за особовим рахунком позивача рахується невідшкодований залишок ПДВ, по якому неможливо підтвердити фактичну надмірну сплату до бюджету і який підлягає зменшенню (розрахунок додається): за жовтень 2004року на 809102,4грн., листопад 2004року на 587291грн, за січень 2005року на 1419051грн., за лютий 2005року на 62518грн., за березень 2005року на 641821грн., за квітень 2005року на 293962грн., травень 2005року 1218грн.

Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства повинні викладатися в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку про що зазначено у пунктах 1.5, 1.7 „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 N 327, зареєстровано у Мін’юсті 25 серпня 2005 р. за N 925/11205.

У пункті 2.3.2 розділу 2 Порядку містяться вимоги щодо належного оформлення актів документальної перевірки, зокрема:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Судом при розгляді справи встановлено, що в акті перевірки № 6148/23/20348024 від 30 грудня 2005 року, на підставі якого прийняте оспорюване податкове повідомлення – рішення, відповідачем документально не доведено завищення позивачем сум бюджетного відшкодування.

Судом при винесенні рішення враховано, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи позивач 22.11.2004року подав до ДПІ декларацію з ПДВ за жовтень 2004 року (т. 1 а.с.25-29) де у рядку 21 задекларував ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 1907888грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.30-99). У податковій декларації за листопад 2004року від 20.12.2004року (т. 2 а.с.1-4) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 692560грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.2а.с.5-67). У податковій декларації за січень 2005року від 21.02.2005року (т. 1 а.с.100-105) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 1632386грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.106-153). У податковій декларації за лютий 2005року від 21.03.2005року (т. 2 а.с.68-72) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 123018грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.2 а.с.73-129). У податковій декларації за березень 2005року від 20.04.2005року (т.2 а.с.130-135) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 2231721грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.2 а.с.136-150, т.3 а.с.1-53). У податковій декларації за квітень 2005року від 20.05.2005року (т.3 а.с.103-105) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 454799грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.3 а.с.106-179). У податковій декларації за травень 2005року від 21.06.2005року (т.3 а.с.54-57) позивач у рядку 21 відобразив ПДВ, яке підлягає відшкодуванню з бюджету на суму 1218грн. Право позивача на податковий кредит підтверджується податковими накладними (т.3 а.с.58-179)

Експертом у результаті дослідження наданих первинних документів, облікових регістрів та податкової звітності позивача підтверджуються висновки акта перевірки ДПІ №6/48/23/20348024 від 30.12.05р. про завищення суми ПДВ підлягаючої відшкодуванню у квітні 2005р. на суму 5,96грн. Вказане порушення допущене у результаті недотримання вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ» при складанні податкової накладної №101 від 25.04.05р. Суми інших порушень відзначених зазначеним актом у зв'язку з недотриманням вимог п.1.8 ст.1 п.п.7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 п.п.7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про ПДВ» і яке спричинило згідно акту перевірки завищення суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на 3814957,44грн. висновком експертизи не підтверджуються.

Позивач заявою від 15.08.2006року (вхід. №02-41/30496) уточнив позовні вимоги і просить визнати недійсним податкове повідомлення – рішення від 06.01.2006року №0000082342/0 у сумі 3814957,44грн. у зв’язку з тим, що актом експертизи від 14.07.2006року №131/24 сума у розмірі 5,96грн. не підтверджується.

Вимоги до змісту податкової накладної, що видається покупцю платником податку - продавцем, встановлені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У акті перевірки встановлено порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (т. 1 а.с.21) за травень 2005року у розмірі 44437грн. Однак відповідач у поясненнях ( вхід. №0241/12915 від 10.04.2006року) зазначив (т.4 а.с.47), що сума заявлена до відшкодування за квітень 2005року у розмірі 44237грн. знята попереднім актом перевірки та не входить до суми, яка підлягає зменшенню згідно акту перевірки №6148/23/203482034 від 30.12.2005року.

Податкові накладні, які досліджувалися експертом та копії яких додані до матеріалів справи відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 165.

Пунктами 6, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 165, передбачено, що податкова накладна складається з двох примірників (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку, продавця.

Законом України „Про податок на додану вартість” (в редакції що діяла в момент виникнення спірних відносин) введено не прямий податок на додану вартість, запровадження якого не повинно впливати на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання. Згідно з цим Законом (яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов’язок щодо визначення об’єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг) правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку – продавця товару.

Обов’язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку – покупця.

Закон України „Про податок на додану вартість” не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку – покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку – продавцем об’єктів оподаткування, правильність відображення їх у податкового обліку та інше.

Із змісту пункту 1.8 ст. 1 Закону України “Про ПДВ” вбачається, що „бюджетне відшкодування” – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом.

Нормами Закону України “Про податок на додану вартість” не передбачений обов’язок покупця товару – платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару ПДВ безпосередньо до державного бюджету, тому доводи податкового органу щодо обов’язку платника податку – покупця товару доводити надмірну сплату ПДВ саме до державного бюджету, а також про залежність права платника податку – покупця на податковий кредит від перевірки всіх постачальників по всьому ланцюгу, є такими, що не відповідають встановленому законодавчо механізму справляння цього виду податку. З огляду на це судом не приймається до уваги посилання відповідача на порушення позивачем норм пункту 1.8 ст. 1 Закону України “Про ПДВ”.

Не заслуговують на увагу посилання відповідача у акті перевірки на порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” за тих підстав, що редакція цього підпункту, яка діяла до червня 2005року, передбачала взаємозв’язок права на податковий кредит з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Акт перевірки не містить фактів придбання позивачем товарів (робіт, послуг), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що не підлягають амортизації.

Крім того, суд вважає, що позивачем не можуть бути порушені вимоги п.п.7.7.5 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” у редакції яка діяла до червня 2005року на що зазначає відповідач у акті перевірки, за тих підстав, що даний підпункт передбачав порядок зарахування суми податку на додану вартість до Державного бюджету України та використання бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом, а також випадки коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, за рахунок інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України. Тобто, у зазначеному підпункті мова йшла про порядок використання та перерозподілу бюджетних коштів.

Судом при винесенні рішення враховано, що відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Закон України „Про податок на додану вартість” не надає право платникам податку формувати податковий кредит за іншими подіями.

Згідно приписів ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Непереконливими є посилання відповідача у запереченнях проти позовної заяви від 23.03.2006року №8770/10/1006 ( вхід. №02-41/10321) (т.4 а.с.32-33) на те, що неможливо підтвердити фактичну сплату до бюджету по другому, третьому ланцюгу по підприємствам: ТОВ „Європроміндустрія” яке визнане банкрутом, ТОВ „Реверс” закрите за власним бажанням, ТОВ „Феоніт” закрите за власним бажанням, ТОВ „Селект” закрите за власним бажанням, ТОВ „Машпром” закрите за власним бажанням, за тих підстав, що по – перше акт перевірки не містить таких порушень, крім того відповідачем не надано актів зустрічних перевірок які б доводили ці факти.

Пункти 1 та 9 абзацу 3 статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Основними засадами судочинства відповідно до ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Стаття 69 КАСУ передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що постачальники позивача, не відображали суми ПДВ, отримані від позивача та його постачальників у відповідних деклараціях з ПДВ в рядку “податкове зобов’язання” у відповідному податковому періоді та, відповідно, податку до бюджету не сплачували.

Також відповідачем не доведено, що свідоцтва платників ПДВ постачальників позивача, а також контрагентів цих постачальників визнані недійсними у судовому порядку з моменту їх видачі.

Неможливість відповідача перевірити рух товару та декларування ПДВ до кінцевого виробника по ланцюгу не свідчать про те, що ці підприємства не сплачували суми податків до бюджету.

Відтак, позивач обґрунтовано відносив до податкового кредиту суму ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних виданих платниками податку на додану вартість і відповідач неправомірно зменшив бюджетне відшкодування на суму 3814957,44грн., яка на думку відповідача не підтверджена до виробника по ланцюгу.

Висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за жовтень 2004року на 809102,4грн., листопад 2004року на 587291грн, за січень 2005року на 1419051грн., за лютий 2005року на 62518грн., за березень 2005року на 641821грн., за квітень 2005року на 293956,04грн., травень 2005року 1218грн. спростовуються як матеріалами справи, так і Висновком експерта.

Оцінюючи первинні бухгалтерські документи та висновок судово-бухгалтерської експертизи, суд дійшов висновку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.01.2006 року про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 3814957,44грн.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

15.08.2006р. вступна та резолютивна частина постанови проголошена після виходу суду з нарадчої кімнати.

Керуючись Конституцією України, Законом України “Про податок на додану вартість”, Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ, Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Законом України “Про державну податкову службу в Україні”,, Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 р. N 165, ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька №0000082342/0 від 06.01.2006 року про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 3814957,44грн..

Присудити з державного бюджету України на користь Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “МІДІЕЛ” м. Донецьк (83072, вул.. Шкільна 83, код ЄДРПОУ 20348024, п/р.26008301660031 в філії „Путіловське відділення Промінвестбанку в м. Донецьку”, МФО 334914) судові витрати по проведенню експертизи у розмірі 5000грн.00коп. та судовому збору у розмірі 3грн.40коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подана, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Про апеляційне оскарження постанови суду спочатку подається заява. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через господарський суд Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 18.08.2006року.

Суддя Кододова О.В.