Рішення № 101565190, 30.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/3213/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у зарахуванні позивачу до пільгового стажу періодів роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року та призначенні йому пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року, призначити та виплачувати йому пенсію за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність у нього достатнього пільгового та страхового стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 та підтверджується наданими доказами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/3213/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому стверджується, що ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки у позивача відсутній достатній страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 29 вересня 2020 року №403 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2020 року визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №640/3213/19 та вказану справу передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року адміністративну справу №640/3213/19 прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що листом ГУ ПФУ в м. Києві від 20 вересня 2018 року №80645/03 за наслідками розгляду заяви позивача від 02 серпня 2018 року щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та рекомендовано звернутись із заявою на призначення пенсії за віком при досягненні 60 років, оскільки рішенням Комісії при ГУ ПФУ в м. Києві від 28 серпня 2018 року №25 позивачу підтверджено стаж роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, що в цілому становить 3 роки 2 місяці 15 днів за період з 12 вересня 1986 року по 22 листопада 1988 року, з 10 червня 1989 року по 13 червня 1990 року та не відповідає нормам статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Загальний страховий стаж складає 33 роки 7 місяців 2 дні.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві №68720/03 позивача повідомлено, що Комісія з підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років 28 серпня 2018 року розглянула документи, які містяться в макеті пенсійної справи, сформованої відділом обслуговування громадян №16 ГУ ПФУ в м. Києві та рішенням від 28 серпня 2018 року №25 позивачу підтверджено право на зарахування періодів роботи в якості акумуляторника транспортного цеху з 12 вересня 1986 року по 22 листопада 1988 року, з 10 червня 1989 року по 13 червня 1990 року на ЗАТ «Дарна» до стажу що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відмовлено в підтвердженні права на зарахування періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року у зв`язку з присвоєнням другої професії водія вантажника (електровантажника, електрокари); з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, оскільки зазначений період роботи не підтверджений результатами атестації робочих місць у спеціалізованому відділенні «Транссервіс». До того ж, у жовтні 1997 року відсутні нарахування заробітної плати; з 01 листопада 1997 року по 18 лютого 2003 року у зв`язку з нарахуванням незначних сум заробітної плати та відсутністю нарахувань зарплати у період з 01 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року, які не підтверджують повну зайнятість протягом повного робочого дня, та у зв`язку з відсутністю атестації після 09 квітня 2001 року. Тобто, відповідачем не підтверджено право на зарахування періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загалом більше 12 років.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії протиправними, позивачка звернулася до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Спірними періодами роботи позивача є: з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року у зв`язку з присвоєнням другої професії водія вантажника (електровантажника, електрокари); з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, оскільки зазначений період роботи не підтверджений результатами атестації робочих місць у спеціалізованому відділенні «Транссервіс». До того ж, у жовтні 1997 року відсутні нарахування заробітної плати; з 01 листопада 1997 року по 18 лютого 2003 року у зв`язку з нарахуванням незначних сум заробітної плати та відсутністю нарахувань зарплати у період з 01 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року, які не підтверджують повну зайнятість протягом повного робочого дня, та у зв`язку з відсутністю атестації після 09 квітня 2001 року.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач з 10 червня 1989 року зарахований акумуляторником до Дарницького ордену Леніна шовкового комбінату; 14 червня 1990 року позивачу присвоєно другу професію водія навантажувача (електронавантажувача та електрокари) 2 розряду транспортного цеху; 01 грудня 1996 року позивач переведений акумуляторщиком 46 розряду у спеціалізований відділ «Транссервіс»; 18 лютого 2003 року звільнений за власним бажанням. Зазначене також підтверджується архівною довідкою архівного відділу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2018 року №268, наказами. У вказаній довідці міститься відмітка, що в особових картках на ОСОБА_1 переведення на іншу роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати не значиться.

Архівною довідкою від 17 липня 2018 року №068-068/ОП/П-999-1085, виданою Державним архівом м. Києва підтверджено перейменування Дарницького ордену Леніна шовкового комбінату у ЗАТ «Дарна».

Нарахування позивачу заробітної плати підтверджується архівними довідками Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16 липня 2018 року №264 за період з 1986 по 1991 роки, №265 за період 1992 - 1997 роки та №266 за період з 1998 по 2003 роки.

Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як встановлено судом, в трудовій книжці позивача містяться записи про період роботи з 10 червня 1989 року зарахований акумуляторником до Дарницького ордену Леніна шовкового комбінату; 14 червня 1990 року позивачу присвоєно другу професію водія навантажувача (електронавантажувача та електрокари) 2 розряду транспортного цеху; 01 грудня 1996 року позивач переведений акумуляторщиком 46 розряду у спеціалізований відділ «Транссервіс»; 18 лютого 2003 року звільнений за власним бажанням. Зазначене також підтверджується архівною довідкою архівного відділу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2018 року №268. У вказаній довідці міститься відмітка, що в особових картках на ОСОБА_1 переведення на іншу роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати не значиться. На підтвердження зазначеного матеріали справи містять також архівні довідки щодо періоду роботи та заробітної плати, посад позивача, винесені відносно позивача накази по місцю роботи.

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі - Порядок №18-1).

Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали, зокрема, на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (пункт 2 Порядку №18-1).

Відповідно до пункту 11 Порядку №18-1 для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), а для підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, - інші документи, які мають підтверджувати факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).

Сторонами не оспорюється, що позивачем разом із заявою подано до ГУ ПФУ в м. Києві зазначені вище документи.

Суд вважає необґрунтованим рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років від 28 серпня 2018 року №25, яким позивачу відмовлено в підтвердженні права на зарахування періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 18 лютого 2003 року, з 01 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року, виходячи з такого.

Комісія обґрунтовує своє рішення тим, що з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року позивачу присвоєно другу професію водія вантажника (електровантажника, електрокари); з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року період роботи не підтверджений результатами атестації робочих місць у спеціалізованому відділенні «Транссервіс», у жовтні 1997 року відсутні нарахування заробітної плати; з 01 листопада 1997 року по 18 лютого 2003 року у зв`язку з нарахуванням незначних сум заробітної плати та відсутністю нарахувань зарплати у період з 01 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року, які не підтверджують повну зайнятість протягом повного робочого дня, та у зв`язку з відсутністю атестації після 09 квітня 2001 року.

При цьому, віднесення посади позивача акумуляторника транспортного цеху до Списку №2 відповідачем не оспорюється та підтверджується, виходячи зі змісту листа ГУ ПФУ в м. Києві №68720/03, яким позивача повідомлено, що Комісія рішенням від 28 серпня 2018 року №25 підтвердила позивачу право на зарахування періодів роботи в якості акумуляторника транспортного цеху з 12 вересня 1986 року по 22 листопада 1988 року, з 10 червня 1989 року по 13 червня 1990 року на ЗАТ «Дарна» до стажу що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При вирішенні цієї справи підлягає застосуванню висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а у подібних правовідносинах щодо застосування норми права (призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пунктом «б» ст. 13 Закону №1788, якщо немає атестації робочого місця на відповідній посаді).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2, відповідно до п. "б" ст. 13 Закону №1788 (п. 58).

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник (п. 60).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 у справі №21-183а13, від 25.11.2014 у справі №21-519а14, від 10.03.2015 у справі №21-51а15, від 17.03.2015 у справі №21-585а14, від 14.04.2015 у справі №21-383а14, від 02.12.2015 у справі №21-1329а15, від 10.02.2016 у справі №21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці (п. 61).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача стосовно відмови у призначенні позивачу пенсії за Списком №2 з підстави, що з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року період роботи не підтверджений результатами атестації робочих місць у спеціалізованому відділенні «Транссервіс», та у зв`язку з відсутністю атестації після 09 квітня 2001 року.

Щодо викладеної у спірному рішенні Комісії підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії позиції, що посада водія вантажника (електровантажника, електрокари) Списками №2 не передбачена, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що вказана посада, яку позивачу займав протягом спірного періоду, є другою професією, яку позивачу присвоєно, крім професії акумуляторника транспортного цеху.

При цьому, матеріали справи не містять жодних пояснень та доказів, якими б підтверджувався факт переведення позивача на посаду водія вантажника без збереження посади акумуляторника транспортного цеху, з урахуванням чого у суду відсутні підстави вважати, що фактично у період з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року позивач не перебував на посаді акумуляторника транспортного цеху.

Таким чином, доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.

Судом також не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності підстав на зарахування періодів роботи позивача до стажу що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з тих підстав, що у жовтні 1997 року відсутні нарахування заробітної плати; з 01 листопада 1997 року по 18 лютого 2003 року у зв`язку з нарахуванням незначних сум заробітної плати та відсутністю нарахувань зарплати у період з 01 лютого 1998 року по 31 серпня 1999 року, які не підтверджують повну зайнятість протягом повного робочого дня, оскільки відповідно до архівної довідки архівного відділу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2018 року №268, в особових картках на ОСОБА_1 переведення на іншу роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати не значиться.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що на час звернення із заявою до відповідача пільговий стаж для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, який відповідач відмовився врахувати, був належним чином підтверджений, та із врахуванням стажу, зарахованого відповідачем, становив більше 12 років та 6 місяців.

До ГУ ПФУ в м. Києві позивач звернувся заявою від 02 серпня 2018 року щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта НОМЕР_2 дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилося 55 років, що не оспорюється відповідачем; жодних зауважень до страхового стажу позивача відповідачем не заявлено (страховий стаж 33 роки 7 місяців 2 дні).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі №П/800/490/15 як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу до пільгового стажу періодів роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року та призначенні йому пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року, призначити та виплачувати йому пенсію за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 02 серпня 2018 року.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних, зокрема, для призначення пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто, прийняття рішення про призначення пенсії віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи.

У спірному випадку, відповідачем не враховано, що визначальним фактом для призначення пенсії на пільгових умовах є підтвердження зайнятості особи на відповідних роботах, а тому, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв незаконно та протиправно.

При цьому, суд зазначає, що вищезазначені обставини та встановлені судом факти дають підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення.

При цьому, позовні вимоги про зобов`язання виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не підлягає задоволенню як такі, що заявлені передчасно.

Додатково суд зазначає, що обрана судом форма захисту порушених прав у спірному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року у справі № 826/17109/13-а.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В цьому випадку зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

При цьому, слід зазначити, що суд має право зобов`язати орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок коштів ГУ ПФУ в м. Києві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, представником позивача надано суду копію договору про надання правничої допомоги від 18 січня 2019 року, квитанцію на суму 15000,00 грн, акт прийому-передачі надання правничої допомоги від 06 лютого 2019 року №1/19 на загальну суму 30000,00 грн, що включає консультації з правових питань - 7000,00 грн, правова оцінка та аналіз судової практики - 8000,00 грн, збирання (отримання) доказів - 5000,00 грн, написання позовної заяви - 8000,00 грн, підготовка позовної заяви та копій документів до неї, направлення до суду - 2000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу за 15 годин роботи у розмірі 30000,00 грн, оригінал ордеру на надання правової допомоги.

Частинами п`ятою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві зазначає, що позивачем не наданодостатніх та детальних доказів на підтвердження понесених судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, а саме, не надано доказів сплати суми коштів за надання послуг з професійної правничої допомоги.

Проте, у спростування доводів відповідача матеріали справи містять копію квитанції від 22 січня 2019 року про сплату послуг за договором у розмірі 15000,00 грн, з урахуванням чого суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в частині підтверджених витрат та присудити на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФУ в м. Києві від 24 січня 2020 року №8.

3. Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу періодів роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року та призначенні йому пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 14 червня 1990 року по 30 листопада 1996 року, з 01 грудня 1996 року по 31 жовтня 1997 року, з 01 листопада 1997 року по 09 квітня 2001 року.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Суддя Н.А. Добрівська