Рішення № 101565101, 30.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1772

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/10330/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-245172-17У від 04 листопада 2019 року Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо сплати ОСОБА_1 боргу в сумі 26 539,26 грн.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень неправомірного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він був зареєстрований, як фізична особа-підприємець 26.10.2001, що підтверджується відповідним свідоцтвом, однак, 18.07.2003 він припинив свою підприємницьку діяльність та подав до ДПІ Деснянського району м. Києва заяву про зняття з обліку платника податків. З цього часу позивач не займається підприємницькою діяльністю і не зареєстрований, як фізична особа- підприємець. Позивач також зазначає, що 28.03.було закрито його поточний рахунок, який був відкритий ним, як фізичною особою-підприємцем, що підтверджується довідкою №14/4-5891 від 28.10.2003.

Також позивачем зазначено, що йому не було належним чином надіслано оскаржувану податкову вимогу про сплату боргу в сумі 26 539, 26 грн.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Таким чином, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску на 2017 рік та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 - IV квартал 2020 років в розмірі мінімального страхового внеску, згідно обраної системи оподаткування. Так, як сплата по єдиному внеску не здійснювалась, на момент надання відзиву в інтегрованій картці ОСОБА_1 обліковується недоїмка.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви, про наявність оскаржуваної вимоги ОСОБА_1 стало відомо лише 02.11.2020, коли на підприємство, де він працює надійшла постанова державного виконавця Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Колодчука C.B. від 01.10.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-245172-17У від 04.11.2019, за твердженням позивача, він зміг отримати у державного виконавця лише 05.11.2021.

Зі змісту вимоги від 04.11.2019 №Ф-245172-17 вбачається, що позивачеві належить сплатити 26 539, 26 грн недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

12 березня 2021 року позивач подав скаргу до Державної податкової служби України, в якій просив, зокрема, скасувати оскаржувану вимогу від 04.11.2019 №Ф-245172-17 та внести коригування в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 .

Рішенням Державної фіскальної служби України від 02.04.2021 №7476/6/99-00-04-030106 позивачеві відмовлено у скасуванні вимоги від 04.11.2019 №Ф-245172-17 та повідомлено, що для коригування інтегрованої картки немає підстав.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню вимогу від 04.11.2019 №Ф-245172-17 звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, із внесеними Законами змінами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII та від 03.10.2017 №2148-VIII/надалі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Права та обов`язки платника єдиного внеску визначені статті 6 Закону №2464, у пунктах 1, 2, 4, 11 та 12 частини 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема (але не виключно):

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;

- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;

- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в органі доходів і зборів як платник єдиного внеску;

- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 51 та 16 частини першої статті 4 цього Закону (частина 3 статті 6 Закону №2464).

При цьому, за вимогами частини 1 статті 5 Закону №2464 облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Поряд із цим пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина 5 статті 7 Закону №2464).

Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим стаття 7 Закону №2464 покладає обов`язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019, №К/9901/28514/19 (справа №440/2149/19), де зазначено, що шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Водночас згідно із частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 4 статті 9 Закону №2464).

За вимогами частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону №2464).

Крім того, відповідно до частин 2-4 статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Нарешті, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464).

Також процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Інструкція №449).

Розділом VI Інструкції №449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

За вимогами пункту 2 розділу VI Інструкції №449 У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону №2464 є платниками єдиного внеску, зобов`язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов`язковою до виконання. При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Проте, першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску та щодо правомірності стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця.

Так, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 ГК України).

За вимогами частини 1 та пункту 2 частини 2 статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

При цьому у частині 1 статті 58 та статті 59 ГК України викладено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб`єкта господарювання.

Водночас з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону №755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 13 Закону №755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, податкових органах та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, податкових органах, органах Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону №755 також зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 79 частини 1 статті 4 Закону №755 державна реєстрація базується на таких основних принципах:

обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;

публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;

об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;

внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Частиною 9 статті 4 Закону №755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах державної податкової служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

При цьому слід вказати, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі (п.2 ч.1 ст.1 Закону №755).

Як свідчать матеріали справи, згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, ОСОБА_1 26.10.2001 був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів за №2856505835.

Водночас, матеріали справи також свідчать, що 18.07.2003 позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва заяву про зняття з обліку платників податків, у зв`язку з ліквідацією за рішенням власника. Про прийняття вказаної заяви свідчить печатка Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва.

У свою чергу, при перевірці наявності в Єдиному державному реєстрі записів про ФОП ОСОБА_1 через веб-сайт Міністерства юстиції України, що знаходиться за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, на запити суду за критеріями пошуку « ОСОБА_1 » та «ІПН НОМЕР_1 » у Єдиному державному реєстрі жодних відомостей відносно позивача не знайдено, що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання.

Окрім того, суд зауважує, що в матеріалах справи наявна копія рішення Державної фіскальної служби України від 29.07.2019 №36103/6/99-99-11-05-02-25, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на аналогічну податкову вимогу від 15.05.2019 №Ф-245172-17 про сплату недоїмки єдиного внеску, яким скаргу позивача задоволено та скасовано податкову вимогу від 15.05.2019 №Ф-245172-17 з тих підстав, що Державною фіскальною службою України встановлено, що таку вимогу сформовано з порушенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки скаржник не зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За таких обставин, враховуючи відсутність у Єдиному державному реєстрі записів про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 судом не підтверджено факту набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця.

Поряд із цим, надаючи правову оцінку висновку відповідача про те, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець, слід відмітити, що законом, який до 01.07.2004 визначав загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки був Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 №698-XII (надалі - Закон №698).

Крім того, порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб`єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, до 01.07.2004 визначало Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності» від 25.05.1998 р. №740 (надалі - Положення №740).

Відповідно до статті 8 Закону №698 та пункту 2 Положення №740 державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, крім об`єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України.

Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів.

У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду.

Також у пункті 14 Положення №740 зазначено, що суб`єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню, зокрема: фізичні особи - до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, що ведеться податковими інспекціями. Порядок внесення визначається Законом України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів».

Пунктом 25 Положення передбачалось, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду.

З 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Отже, до 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності здійснювалась виконавчим комітетом міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання такого суб`єкта шляхом внесення даних з його реєстраційної картки до реєстру суб`єктів підприємницької діяльності - Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (щодо фізичної особи) та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів. З 01.07.2004 відомості про державну реєстрацію набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою вносяться до Єдиного державного реєстру.

Поряд із цим, з 03.03.2011 у Законі №755 набрали чинності ряд змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 р. №2390-VI (надалі - Закон №2390), відповідно до пунктів 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 р., зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Згідно із пунктами 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (надалі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., вважаються недійсними.

Починаючи з 25.04.2014 р., викладені вище пункти 2-4 та пункти 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 були виключені на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 р. №1155-VII (надалі - Закон №1155).

До того ж, Законом №1155 були внесені зміни до Закону №755, згідно із якими пунктом 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» цього Закону викладено в редакції, яка передбачає, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 р., відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст.19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Тим часом. 26.11.2015 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» №835-VIII (надалі - Закон №835), що набрав чинності 13.12.2015 р., та пунктом 1 цього Закону постановлено викласти Закон №755 у новій редакції. При цьому, відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №835 пункт 1 цього Закону набирає чинності з 01.01.2016 р.

За таких обставин, з 01.01.2016 згідно із частиною 2 статті 18 Закону №755 для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.07.2004, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

Таким чином, з 03.03.2011 по 25.04.2014 існувала процедура, згідно із якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 01.07.2004, підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тобто зміст наведених положень дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою через відповідні органи, тому в обов`язковому порядку містяться у такому Реєстрі.

Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, згідно із якими відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду будь-яких доказів офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а також доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на податковому обліку в органах ДПС м. Києва, у той час як додані позивачем до позовної заяви докази та встановлені судом обставини, зокрема інформація з Єдиного державного реєстру доводять факт відсутності у нього такого статусу, адже Єдиний державний реєстр не містить жодних відомостей про його державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця, не містить даних щодо виду господарської діяльності, перебування на обліках платником податків чи внесків.

Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт наявності в Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 , останній не є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 та не зобов`язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк, а тому відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості формування оскаржуваної вимоги № Ф-245172-17У від 04 листопада 2019 року відповідно до статті 25 Закону №2464, адже положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень лише не довів правомірність формування та надсилання ним вимоги № Ф-245172-17У від 04 листопада 2019 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із цим, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, судові витрати, пов`язанні зі сплатою судового збору відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції про сплату №48 від 12.04.2021 на суму 908, 00 грн., підлягають відшкодуванню позивачу та стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-245172-17У від 04 листопада 2019 року Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо сплати ОСОБА_1 боргу в сумі 26 539,26 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова