Рішення № 101563167, 25.11.2021, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/2524/19

Провадження №2/548/47/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.11.2021 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Скрипніченко М.І.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про зміну частин житлового будинку та поділу земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернувся до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначає, що відповідно до Договору дарування Серія ААІ № 259525 від 21.04.1997 року завіреного державним нотаріусом Хорольської державної нотаріальної контори Рибкою К.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 949, позивач є власником 7/20 частин житлового будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме: кухні площею 9,2 кв.м., кімнати площею 18 кв.м., кімнати площею 7,1 кв.м., сарая літ. «Д» та туалета літ. «Л».

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 178188582 від 21.08.2019 року, технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями виготовленого станом на 25 червня 2019 року, згідно рішення виконкому Хорольської міської ради № 61 від 16.03.1993 року, позивчем ОСОБА_1 побудовано гараж «М», погріб «Н» та прибудову «а» та він є власником 7/20 частин будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 102,1 кв.м. та жилою площею 50 кв.м., з яких по приміщенню №1 де позивач фактично проживає загальна площа складає 53,5 кв. м. та житлова – 25,1 кв.м. Так в зв`язку з побудованою позивачем прибудовою «а» загальна площа будинку збільшилась на 19,2 кв.м.

Крім того позивач є власником 7/20 збудовано ним гаража «М» площею 29,6 кв. м. та погріба «Н» площею 13,4 кв.м. (копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 178188582 від 21.08.2019 року, копія технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, копія рішення міської ради № 61 - Додаток - 2,3,4)

Крім того виникають питання щодо під’ їзду до частини будівлі Відповідача, так як остання під`їжджає до своє частини великотоннажними транспортними засобами під вікнами позивача, що призвело до появи тріщин в частині будівлі.

Уповноваженими представниками Хорольської міської ради було обстежено землекористування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та запропоновано ОСОБА_3 для зручності і щоб мати окремий в`їзд влаштувати проїзд до другої частини землеволодіння з АДРЕСА_2 .

До позивача звернувся сусід ОСОБА_4 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 та зі слів є довіреною особою Відповідача у вирішенні майнових питань, що він виявив бажання придбати частину будівлі, яка належить Відповідачу та щоб позивач відмовився від переважного права купівлі частини у праві спільної часткової власності ( ст. 362 Цивільного Кодексу України) на що позивач відмовився від такого права у разі розподілу земельної ділянки та встановлення окремих виходів.

Крім того ОСОБА_4 звернувся до міської ради з заявою перевірити законність збудованих будівель гаража, прибудови до будинку та розподільчої стіни у АДРЕСА_1 . На дану заяву Хорольська міська рада повідомила, що згідно договору дарування від 26.03.1997 року власником 7/20 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 являється гр.. ОСОБА_1 , та вказані в заяві будівлі гаража та прибудови до житлового будинку побудовані попереднім власником гр. ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Хорольської міської ради народних депутатів від 16 березня 1993 року № 61 та дозволу на проведення робіт № 176 від 02 квітня 1993 року. Розподільча стіна на присадибній ділянці побудована з дозволу Відповідача про що свідчить Розписка засвідчена підписом Відповідача.

Позивач додатково зазначив, що попередній власник, покійна ОСОБА_5 , була прабабушкою ОСОБА_1 .

Позивач звертався до Хорольської міської ради з проханням, встановити межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та заходиться в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , так як виникають непорозуміння щодо спільного користування земельною ділянкою та отриманням дозволів щодо будівництва підсобних приміщень для ведення домашнього господарства. На яке отримав відповідь від Хорольської міської ради про те, що розмежування можливо провести по спільній згоді та подати до міської ради заяву з графічним матеріалом бажаних меж для фіксування поділу рішенням міської ради. В разі відсутності спільної згоди міська рада пропонувала вирішувати питання в суді.

06.12.2019 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

03.03.2021 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

28.09.2021 року ухвалою суду закритто підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з"явилися, але в заяві прохали суд провести розгляд справи за їх відсутності.

В судове засідання відповідач не з"явився, з невідомих суду причин, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи. Відзиву не надав.

В судове засідання представник третьої особи Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до Договору дарування Серія ААІ № 259525 від 21.04.1997 року завіреного державним нотаріусом Хорольської державної нотаріальної контори Рибкою К.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 949, позивач є власником 7/20 частин житлового будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме: кухні площею 9,2 кв.м., кімнати площею 18 кв.м., кімнати площею 7,1 кв.м., сарая літ. «Д» та туалета літ. «Л».

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 178188582 від 21.08.2019 року, технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями виготовленого станом на 25 червня 2019 року, згідно рішення виконкому Хорольської міської ради № 61 від 16.03.1993 року, позивчем ОСОБА_1 побудовано гараж «М», погріб «Н» та прибудову «а» та він є власником 7/20 частин будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 102,1 кв.м. та жилою площею 50 кв.м., з яких по приміщенню №1 де позивач фактично проживає загальна площа складає 53,5 кв. м. та житлова – 25,1 кв.м. Так в зв`язку з побудованою позивачем прибудовою «а» загальна площа будинку збільшилась на 19,2 кв.м.

Крім того позивач є власником 7/20 збудовано ним гаража «М» площею 29,6 кв. м. та погріба «Н» площею 13,4 кв.м., що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 178188582 від 21.08.2019 року, копією технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, копією рішення міської ради № 61 .

09 лютого 2021 року судом було отримано повідомлення від завідувача Хорольської державної нотаріальної контори Решти С.М., що 17 грудня 2020 року відкрито спадкову справу № 249/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заяви ОСОБА_2 , дочкою спадкодавця, громадянкою Російської Федерації, зареєстрованою за адресою : АДРЕСА_3 .

Норми права, застосовані судом.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні судом встановлено, що між сторонами наявні суперечки з приводу користування спільною земельною ділянкою, у добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, внаслідок цього обидві сторони позбавлені можливості безперешкодно користуватися своєю частиною земельної ділянки.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За умовами ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, при цьому співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 88 Земельного Кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» встановлено, що у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель і споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо.

Частиною п`ятою статті 319 ЦК України встановлено, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та від 1 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані сторонами докази, запропоновані експертом варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою, що відноситься до будинку по АДРЕСА_1 , виходячи з можливості нормального догляду за будинком і можливості нормального користування відведеною сторонам земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що найбільш прийнятним варіантом встановлення порядку користування сторонами земельною ділянкою, з урахуванням неприязних стосунків між сторонами, являється встановити окремі входи та виходи до частин домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . При наявності технічних можливостей за ОСОБА_1 залишити вихід на вулицю Шевченка через прибудинкову територію багатоповерхового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 ; а за ОСОБА_2 через тупиковий провулок, що виходить до АДРЕСА_2 або через прибудинкову територію трьохквартирного будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .На переконання суду такий варіант розподілу визначений з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпечить вільне користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист – юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідноч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 . ) , за участю третьої особи Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області( адреса: вул. 1 Травня, 4, м. Хорол, Лубенський район Полтавської області, поштовий індекс: 37800, код ЄДРПОУ: 22528612) про зміну частин житлового будинку та поділу земельної ділянки,- задовольнити .

Визнати право власності за ОСОБА_1 на частку житлового будинку з господарськими спорудами з урахуванням того, що збудовано гараж «М», погріб «Н» та прибудову «а», а саме на: кухню площею 14,9 кв.м., ванну площею 3,4 кв.м., передпокій площею 10,1 кв.м., житлову кімнату площею 18 кв.м., житлову кімнату площею 7,1 кв.м., сарай «Д» площею 16 кв.м., гараж «М» площею 29,6 кв.м., погріб «Н» площею 13,4 кв.м., вбиральня площею 1,3 кв.м.; та право власності на частку в земельній ділянці, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Встановити окремі входи та виходи до частин домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_1 залишити вихід на вулицю Шевченка через прибудинкову територію багатоповерхового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 ; за ОСОБА_2 через тупиковий провулок, що виходить до АДРЕСА_2 або через прибудинкову територію трьохквартирного будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 . ) на користь Позивача, ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення складено 25.11.2021 р.

Суддя : О.В. Коновод