Рішення № 101561403, 01.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6542/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області (далі - відповідач, Чорнобаївська сільська рада), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області від 27.09.2021 р. № 255 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 і а для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с.Чорнобаївка на території Чорнобаївської сільської ради, Херсонського району. Херсонської області, кадастровий номер: 6520387500:03:001:0437, а також в частині включення її до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону та підготовки лотів до земельних торгів.

- зобов`язати Чорнобаївську сільську раду Херсонського району Херсонської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с.Чорнобаївка на території Чорнобаївської сільської ради, Херсонського району, Херсонської області, кадастровий номер: 6520387500:03:001:0437.

Позов обґрунтований тим, що позивачка звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Чорнобаївка та території Чорнобаївської сільської ради, кадастровий номер 6520387500:03:001:0437

Рішенням ХІ сесії VІІІ скликання Чорнобаївської сільської ради № 255 від 27.09.2021 їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с.Чорнобаївка на території Чорнобаївської сільської ради. Херсонського району, Херсонської області, кадастровий номер: 6520387500:03:001:0437.

Позивачка зазначає, що відповідач жодним чином не обґрунтував підстави для відмови в наданні такого дозволу, що суперечить вимогам ст. 118 ЗК України.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 26.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 26.10.2021 провадження відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12.11.2021 відповідачем подано відзив на позов, згідно якого останній позов не визнає. Вказує, що оскільки рішенням Чорнобаївської сільської ради № 255 від 27.09.2021 бажана позивачкою земельна ділянка з кадастровим номером 6520387500:03:001:0437 включена до переліку земельних ділянок, які будуть передаватись в користування на конкурентних засадах, а не у приватну власність, ним правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації з землеустрою.

Крім того, зазначає, що відповідач категорично заперечує проти вимоги щодо скасування спірного рішення в цілому, зокрема, пункту 3 щодо включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону, оскільки, на думку відповідача, така вимога обмежує територіальну громаду (сільську раду, як уповноважений орган) розпоряджатись комунальною власністю відповідно до закону, оскільки навіть наявність дозволу на розробку документації з землеустрою не може виключати право сільської ради приймати рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки. Метою розроблення документації з землеустрою є лише конкретизація предмету майбутнього можливого правочину і не є безумовною підставою отримання земельної ділянки у власність.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Згідно зі ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до Чорнобаївської сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с.Чорнобаївка на території Чорнобаївської сільської ради. Херсонського району, Херсонської області, кадастровий номер: 6520387500:03:001:0437. До заяви позивачка надала: копію паспорту та ідентифікаційного номеру громадянина України, графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання Чорнобаївської сільської ради від 27.09.2021 № 255 їй було відмовлено у наданні такого дозволу без обґрунтування підстав, зазначено лише посилання на нормативну базу, якої керувався відповідач.

Позивачка не погодившись з зазначеним рішенням, звернулась до суду з даним позовом.

Враховуючи аргументи, якими сторони у справі обґрунтовують свої вимоги та заперечення, у тому числі мотиви оскаржуваних рішень, предметом доказування у справі є питання правомірності відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с.Чорнобаївка на території Чорнобаївської сільської ради. Херсонського району, Херсонської області, кадастровий номер: 6520387500:03:001:0437 на підставі заяви позивачки від 01.09.2021 року.

Надаючи правову оцінку рішенню від 27.09.2021 № 255 суд зазначає, що підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства стала заява від 01.09.2021, з якою позивачка звернулася до Чорнобаївської сільської ради та просила: "…надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства…."

Як зазначалось вище, до заяви позивачка долучила: копію паспорту та ідентифікаційного номеру громадянина України, графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, станом на день звернення ОСОБА_1 до Чорнобаївської сільської ради з заявою та розгляду цієї заяви, земельна ділянка з кадастровим номером 6520387500:03:001:0437 площею 1,8648 га значилась в публічній кадастровій карті України як об`єкт комунальної власності, не була обтяжена, не перебувала в оренді, не була предметом будь-яких правочинів та не була включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах.

Відповідач вважає, що оскільки вищезазначена земельна ділянка спірним рішенням включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах, це виключає правові підстави для задоволення заяви позивачки, що й стало причиною виникнення спору.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі з земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара із земель комунальної власності. Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення технічної документації або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації з землеустрою ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 803/1244/16, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 31.10.2019 у справі № 822/25/18, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 31.10.2019 у справі № 607/4538/16-а, від 18.10.2018 у справі № 813/481/17, від 18.10.2018 у справі № 527/43/17, від 25.02.2019 у справі № 347/964/17 та від 22.04.2019 у справі № 263/16221/17.

Отримання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою не означає позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, надання уповноваженим органом дозволу на розробку технічної документації з землеустрою є тільки першою стадією.

Надання дозволу на розробку технічної документації не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила технічну документації) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 607/4538/16-а, від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а, від 29.08.2019 у справі № 540/2441/18.

З рішення Чорнобаївської сільської ради № 255 від 27.09.2021 вбачається, що у ньому відсутнє будь-яке обґрунтування відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації, а вказано лише "відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807, статей 118, 121, 122 Земельного кодексу України, статті 55 Закону України "Про землеустрій", керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"...".

Суд зазначає, що оскаржуване рішення сільської ради є актом індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Конституційним Судом України в рішенні від 8 червня 2016 року №З-рп/2016 зазначено, що Принцип юридичної визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. В даному конкретному випадку, наведений механізм полягає в обов`язку органу місцевого самоврядування визначити конкретні підстави для відмови в задоволенні заяви позивачки. Суд зазначає, що оскаржуване рішення сільської ради не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість позивачки прийняти та зрозуміти вказане рішення, а також обмежує право позивачки на оскарження такого рішення в разі незгоди з ним.

Оскільки відповідачем не визначено підстави для відмови в реалізації права позивачки на отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, суд не може надати їй оцінку.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що бажана позивачкою земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які будуть передаватись в користування на конкурентних засадах, а не у приватну власність.

Суд зауважує, що ці обставини не вказані в рішенні Чорнобаївської сільської ради №255 від 27.09.2021 як підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації з землеустрою.

При цьому, суд вкотре вказує на те, що норми ст.118 ЗК України визначаються виключні підстави для відмови в наданні дозволу.

Аналогічні висновки з цього питання викладено в постанові Верховного Суду від 28.10.2019 р. у справі № 183/4197/15 (2-а/183/6/16).

Отже, суд вважає, що рішення Чорнобаївської сільської ради № 255 від 27.09.2021 в частині, що стосується позивачки (п.1), прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 р. у справі № 159/1257/18, від 17.12.2018 р. у справі № 509/4156/15-а.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність свого рішення, у зв`язку з чим рішення Чорнобаївської сільської ради №255 від 27.09.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області від 27.09.2021 №255 в частині включення земельної ділянки з кадастровим номером: 6520387500:03:001:0437 до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону та підготовки лотів до земельних торгів, суд зазначає наступне.

Так, згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналогічно у ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

- встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

- прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи частину першу статті 5 КАС України, суд звертає увагу на те, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов`язкових умов: безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб`єктом, а саме, суб`єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме, рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб`єкта.

З цього приводу суд зазначає те, що захист прав позивачки шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії може відбуватись виключно внаслідок визнання відповідних рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

За відсутності протиправних рішень дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відсутня одна з необхідних, визначених частиною 1 статті 5 КАС України умов, для судового захисту порушених прав позивача.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.11.2018р. у справі №806/3099/17.

Таким чином, для вирішення заявленої ОСОБА_2 позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області від 27.09.2021 № 255 в частині включення земельної ділянки з кадастровим номером: 6520387500:03:001:0437 до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону та підготовки лотів до земельних торгів, суд має встановити ознаки протиправності наведеної частини наказу.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Таким чином, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція складає сталу судову практику, висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року; 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 31.10.2019 року по справі № 607/4538/16-а, а також була неодноразово зазначена раніше у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16 та інших

Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

У розвиток цього висновку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Аналогічна правова позиція, відносно органу виконавчої влади до повноважень якого раніше входило розпорядження землями сільськогосподарського призначення викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18, від 31.10.2019 року по справі № 607/4538/16-а.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 обґрунтовує протиправність частини оскарженого нею наказу тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою та претендує на земельну ділянку в 1,8648 га.

Статті 134 ЗК України передбачає обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах). Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою 134 ЗК України визначено випадки, коли земельні ділянки державної або комунальної власності не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно ст. 135 ЗК України, порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються:

а) продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

б) продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення всіх форм власності;

в) продаж земельних ділянок, прав емфітевзису, суперфіцію на них державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною 2 ст. 135 ЗК України передбачено, що організатором земельних торгів є:

у разі продажу земельної ділянки - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У відповідності до частини п`ятої статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Згідно приписів п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що Чорнобаївська сільська рада як розпорядник земель сільськогосподарського призначення комунальної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділена повноваженнями визначати перелік земельних ділянок комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги.

Так, спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що сторонами не заперечується, тому розгляд питання про надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність, включення її в Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу права оренди на земельних торгах віднесено до компетенції Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Як встановлено судом, 27.09.2021 року відповідач прийняв рішення «Про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства», яким серед іншого доповнено перелік земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі електронного аукціону земельною ділянкою з кадастровим номером: 6520387500:03:001:0437.

Таким чином, відповідач, реалізовуючи свої повноваження організатора земельних торгів, з дотриманням визначених Земельним кодексом України вимог, мав право прийняти відповідний наказ про доповнення переліку земельних ділянок державної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги.

Статтею 134 ЗК України визначається обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах).

Разом з цим, перелік випадків, за яких земельні торги не проводяться, визначають частина друга і третя статті 134 ЗК України.

Зокрема, земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 станом на дату прийняття спірного наказу - 27.09.2021 року з конкретно визначеною нею земельною ділянкою (6520387500:03:001:0437) нічим, окрім власного бажання до її отримання, не пов`язана. Позивачка не отримувала дозволу на розроблення проекту землеустрою відносно неї, не укладала договорів (без отримання дозволу) з розробником проектної документації, не має нерухомого майна, розташованого на ній.

Проте, як вже було зазначено вище, навіть отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише початковим етапом тривалої процедури отримання земельної ділянки у власність. Як зі змісту Земельного кодексу України так і зі змісту практики судів касаційної інстанції вбачається, що навіть отримання вказаного дозволу не породжує майнових прав для особи.

Таким чином, наявне у ОСОБА_1 право на безоплатну передачу їй земельної ділянки з земель державної або комунальної власності не є визначеним щодо конкретної земельної ділянки, оскільки, на стадії подання заяви про розробку землевпорядної документації у особи не виникає жодних майнових прав або обґрунтованих законних очікувань щодо неї.

Отже й відповідач, приймаючи рішення про доповнення переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, діяв в межах наданих йому законом та наведеними вище підзаконними нормативно-правовими актами повноважень та при відсутності на момент прийняття спірного рішення будь-яких майнових прав ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Тобто підставі для визнання наказу відповідача від 27.09.2021 №255 "Про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства", в оскарженій частині відсутні.

На підставі зазначеного та з урахуванням раніше наведеного висновку суду про обов`язковість наявності ознак протиправності в оскарженому наказі як передумови задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача в спірній частині, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо способу поновлення порушеного права позивачки, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17.

Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд зауважує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов`язання Чорнобаївської сільської ради вчинити певні дії, а саме прийняти рішення про надання відповідного дозволу.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст.122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачкою усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що позивачкою при зверненні до заяви про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови в наданні відповідного дозволу стосувалася лише тих мотивів, які наведено в оскаржуваному рішенні.

Згідно приписів ч.7 ст.118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

В той же час, в матеріалах справи відсутні передбачені ч.7 ст.118 ЗК України документи, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачці для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Чорнобаївської сільської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав ОСОБА_1 , за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 у справі № 803/1067/17.

Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимоги про подання звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачкою не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, а тому суд не вбачає підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 3,4 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, на підставі приписів ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, відшкодуванню сплаченого позивачем судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у 454 грн 00 коп. (908 грн/2=454,00 грн).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області від 27.09.2021 року №255, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)площею 1,8648 га для ведення особистого селянського господарства стосовно земельної ділянки з кадастровим номером: 6520387500:03:001:0437.

Зобов`язати Чорнобаївську сільську раду Херсонського району Херсонської області (75024, Херсонська область, Херсонський район, с. Чорнобаївка, вул. Соборна, 44, код ЄДРПОУ 26347342) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) від 01.09.2021 року про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Чорнобаївської сільської ради Херсонського району Херсонської області (75024, Херсонська область, Херсонський район, с. Чорнобаївка, вул. Соборна, 44, код ЄДРПОУ 26347342) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 109040000