Рішення № 101561249, 02.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 р. № 520/20106/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Секретаря Харківської міської ради Терехова Ігора Олександровича (м. Харків, м. Конституції, 7) про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати протиправними, такими, що не відповідають вимогам ч.2 ст.6 та ч.2 ст.19 Конституції України, ст.4 ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.23-25, пп.1,2,4 та 6 ст.27, чч.3.2, 3.12 ст.50 Регламенту Харківської міської ради та такими, що створюють штучні перешкоди у роботі, тобто перешкоджають депутатській діяльності депутата ОСОБА_1 , дії головуючого на 7-й сесії Харківської міської ради 12 жовтня 2021 року секретаря Харківської міської ради та виконуючого обов`язки Харківського міського голови ОСОБА_2 , які полягали в перешкоджанні виступу на сесії депутата ОСОБА_1 від депутатської фракції Політичної партії «Партія Шарія» у Харківській міській раді, згідно з Регламентом Харківської міської ради, публічних персональних зауваженнях з боку ОСОБА_2 на адресу депутата ОСОБА_1 , оцінках його виступу та зневажливих й неетичних висловлюваннях на його адресу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був обраний депутатом Харківської міської ради на виборах 25.10.2020, є членом депутатської фракції Партія Шарія.

Секретар Харківської міської ради, якій суміщує цю посаду з виконанням обов`язків Харківського міського голови, ОСОБА_2 , протягом усіх пленарних засідань Харківської міської ради, на думку позивача, порушує права депутатів, які надані Конституцією України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», Регламентом Харківської міської ради, незаконно й необґрунтовано позбавляє їх можливості висловлювати свої думки, допускає нетактичні зауваження, надає оцінки виступам депутатів. Зокрема, на 7 позачерговій сесії Харківської міської ради, яка розпочалася о 16.00 12 жовтня 2021 року під головуванням ОСОБА_2 у приміщенні сесійної зали за адресою: м. Харків. пл. Конституції, 7, відповідно до регламенту слово для виступу від фракції було надано позивачу на 16-й хвилині від початку сесії. Незважаючи на те, що для виступу від фракції за Регламентом надається 5 хвилин, на 2 хв.45 сек. ОСОБА_2 перебив ОСОБА_1 і позбавив права подальшого виступу, як посилається позивач. При цьому, позивач зазначає, що перевищуючи власні повноваження, зловживаючи розпорядчим правом, відімкнув мікрофон і, користуючись своїм мікрофоном, безпідставно публічно почав звинувачувати позивача, що нібито він особисто є кінцевим бенефіціаром автоперевізника й намагається лобіювати свої особисті інтереси, що є наклепом і не відповідає дійсності. Незважаючи на намагання позивача, вже без мікрофону продовжити виступ, ОСОБА_3 не дав це зробити. Позивач вказує, що ця істерика з боку ОСОБА_3 явилася його реакцією на слова позивача, що місто закупило по значно завищеній ціні автобуси «Карсан», які було поставлено на маршрути без дотримання умов конкурсу. Повивач посилається на те, що намагався обґрунтування свої слова фактами (так, автобус «Карсан», аналогічний тим, що було куплені безпосередньо на заводі у Туреччині за 110000 доларів США, у Німеччині в автосалоні коштує з усіма торговельними й податковими націнками 78900 євро, що дорівнює 91300 доларів США), але ОСОБА_3 , використовуючи своє службове становище і технічні можливості, не дав позивачу цього зробити, голослівно звинувачуючи його у тому, до чого він не має жодного відношення. Позивач, також зазначив, що ОСОБА_2 не забезпечує право депутата виступати той час, який передбачений для певних виступів ст.23 Регламенту. У тому числі, штучно перешкоджав виступу позивача на 7 сесії 12.10.2021, фактично «вкравши» у нього з 5 хвилини – 2 хвилини 15 сек. Вказані обставини, які на думку позивача є порушенням його прав, стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Окрім цього, вимогами частини 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності із Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 року № 6-зп щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо уважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, суд має установити, яким чином в правовідносинах, щодо яких виник спір, порушуються права особи, яка звернулась за судовим захистом, чи її охоронювані законом інтереси.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Так, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною 1 статті 10 якого передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

В адміністративному позові позивач посилається на порушення його прав на виступ на пленарному засіданні 7 (позачергової) сесії Харківської міської ради 8 скликання з боку головуючого на засіданні – секретаря Харківської міської ради.

Правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради та гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України та ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад».

Порядок проведення пленарних засідань Харківської міської ради, права та обов`язки головуючого, права депутата на засіданні міської ради, порядок запису на виступ на пленарному засіданні міської ради та інші питання визначені регламентом Харківської міської ради 8 скликання, затвердженим рішенням 2 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 30.12.2020 №16/20 (далі – Регламент).

Відповідно до ч.2 ст.2 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 №93 (далі – Закон №93) депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Як встановлено ч.1 ст.8 Закону №93 депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики: 1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; 2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; 3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; 4) не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв`язку з його участю в депутатських перевірках; 5) не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад; 6) не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов`язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

На підставі ч.2 ст.8 Закону №93 Регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади можуть бути встановлені також інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.

Згідно ст.18 Закону №93 депутат місцевої ради зобов`язаний: 1) додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів; 2) брати участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню їх рішень; 3) виконувати доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради; інформувати їх про виконання доручень.

Депутат місцевої ради наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України (ч.1 ст.30 Закону №93).

Підпунктом 1.1 п.1 ст.51 Регламенту визначено, що депутат міської ради зобов`язаний: додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, КМУ, Регламенту Харківської міської ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів.

Підпунктами 1, 2, 4, 6 ст.27 Регламенту визначено, що головуючий або тимчасово головуючий у випадках, визначених цих регламентом, на засіданні міської ради зобов`язаний: дотримуватися цього Регламенту та забезпечувати його дотримання всіма учасниками засідання, дотримуватися поряду денного; забезпечувати дотримання прав депутатів на засіданні міської ради; контролювати час, встановлений цим Регламентом, для виступів, своєчасно нагадувати особі, що виступає, про закінчення встановленого часу; виявляти шанобливе ставлення до учасників засідання, не допускати персональних зауважень та оцінок виступів учасників засідання.

Відповідно до пп.1.5 п.1 ст.25 Регламенту депутат міської ради на її засіданні, крім обов`язків, визначених ст.51 цього регламенту, зобов`язаний: не використовувати у виступі або питанні грубих, образливих висловлювань, таких, що завдають шкоду честі та гідності громадян, не закликати до незаконних дій, не використовувати завідомо недостовірну інформацію, не допускати неетичних оцінок учасників засідання міської ради та їх висловлювань, необгрунтованих звинувачень на адресу будь-кого з присутніх.

Згідно п.3 ст.59 Регламенту депутат, який одержав право виступу на засіданні, не повинен допускати образливих висловлювань, використовувати в публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових або службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад. Якщо депутат, виступаючи, зневажає це правило, головуючий на засіданні після другого попередження має право перервати виступ та позбавити його права виступу. Перевищення часу виступу не допускається, крім як за згодою більшості депутатів, присутніх на засіданні.

Права депутата Харківської міської ради 8 скликання та порядок їх реалізації визначені ст.19 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» ст.50 Регламенту.

Підпунктом 1.1 ч.1 ст.28 Регламенту визначено, що головуючий на засіданні міської ради має право позбавити особу, що виступає, слова, якщо вона порушує вимоги Регламенту, виступає не за порядком денним, використовує образливі висловлювання.

Організація ведення засідання, у тому числі надання права на виступ, позбавлення права на виступ у разі порушення вимог регламенту є виключними правами головуючого на пленарному засіданні міської ради.

Як убачається з матеріалів справи, 12.10.2021 відбулася позачергова 7 сесія Харківської міської ради 8 скликання.

Як зазначив відповідач у відзиві на адміністративний позов, у виступі депутат ОСОБА_1 порушував питання неправомірності скликання позачергової 7 сесії Харківської міської ради 8 скликання та про неправомірну закупівлі турецьких автобусів Каrsan.

Вказане питання не стосувалася питання затвердження порядку денного та питань, які запропоновано включити до проекту порядку денного, що є підставою для позбавлення виступаючого слова згідно пп.1.1 ч.1 ст.28 Регламенту.

Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є визнання протиправними, такими, що не відповідають вимогам ч.2 ст.6 та ч.2 ст.19 Конституції України, ст.4 ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.23-25, пп.1,2,4 та 6 ст.27, чч.3.2, 3.12 ст.50 Регламенту Харківської міської ради та такими, що створюють штучні перешкоди у роботі, тобто перешкоджають депутатській діяльності депутата ОСОБА_1 , дії головуючого на 7-й сесії Харківської міської ради 12 жовтня 2021 року секретаря Харківської міської ради та виконуючого обов`язки Харківського міського голови Терехова Ігоря Олександровича, які полягали в перешкоджанні виступу на сесії депутата ОСОБА_1 від депутатської фракції Політичної партії «Партія Шарія» у Харківській міській раді, згідно з Регламентом Харківської міської ради, публічних персональних зауваженнях з боку ОСОБА_2 на адресу депутата ОСОБА_1 , оцінках його виступу та зневажливих й неетичних висловлюваннях на його адресу.

Обґрунтуванням своїх порушених прав та законних інтересів позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій секретаря Харківської міської ради були порушені його права та інтереси, які полягали у допущені неетичної оцінки його як депутата, необґрунтованого звинувачення у провокативній поведінці, відмові голосувати за рішення з порушенням процедури, незабезпечення права депутата виступати той час, який передбачений для певних виступів ст.23 Регламенту, у тому числі штучної перешкоди виступу позивача на 7 сесії 12.10.2021.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту норми частини 1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.

Так, в ході розгляду справи позивачем не наведено жодного обґрунтування яким чином дії чи бездіяльність відповідача порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Крім цього, позовна заява не містить в собі обґрунтування негативного впливу дій (бездіяльності) відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.

В свою чергу, позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, який має бути захищений (поновлений) у судовому порядку.

Суд звертає увагу, що у даному випадку позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов`язаних із здійсненням місцевого самоврядування. Цей інтерес позивач убачає, на його думку, в неналежному виконанні відповідачем своїх установлених законом функцій та обов`язків.

Варто зазначити, що порушення вимог Закону рішеннями чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішеннями з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №522/3665/17.

При цьому, суд наголошує, що в ході розгляду справи не встановлено обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Крім того, надаючи оцінку клопотанню відповідача щодо залишення без розгляду адміністративного позову відповідно до ч.1 ст.240 КАС України, суд зазначає, що підстав для прийняття відповідної ухвали за правилами вищезазначеної норми права не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Секретаря Харківської міської ради Терехова Ігора Олександровича (м. Харків, м. Конституції, 7) про визнання дій протиправними – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Єгупенко