Рішення № 101560569, 30.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 листопада 2021 року м. Рівне №460/14845/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту – відповідач), відповідно до якого позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про призначення позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника виходячи з сум щомісячного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника, ОСОБА_2 , з 28 серпня 2021 року у розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру, визначеного рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, справа № 460/324/21, а саме – 90 % суддівської винагороди згідно з довідкою Рівненського апеляційного суду № 288/2020 від 3 березня 2020 року про її розмір;

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про виплату позивачці недоотриманого померлим чоловіком ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, справа № 460/324/21;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплатити позивачці, як члену сім`ї ОСОБА_2 , недоотриману ним суму щомісячного грошового утримання, що складає різницю між 90 % суддівської винагороди працюючого судді відповідно до довідки Рівненського апеляційного суду № 288/2020 від 3 березня 2020 року та отриманих померлим ОСОБА_2 сум щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 до 27 серпня 2021 року.

Ухвалою судді від 02.11.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено провадити за правилами письмового провадження.

У строк, встановлений судом відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що у позивача відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 від суми його щомісячного довічного грошового утримання і вона не має права на переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки право на призначення довічного грошового утримання має тільки суддя у відставці.

Відповідач вказує також на те, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, як встановлено судами, чоловік позивачки не отримував. Оскільки позивачка звернулась за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника, іншого цим Законом не передбачено. Відповідач зауважує, що питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, у тому числі у випадку втрати годувальника, не було врегульовано ні Законом України «Про статус суддів», ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Вказує, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а тому її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї.

Стосовно зобов`язання провести виплату недоотриманої суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідач зазначив, що довічне грошове утримання судді у відставці за серпень 2021 року (тобто по місяць смерті включно) перераховано ОСОБА_2 на поточний рахунок в установі уповноваженого банку. Вказує, що нарахована сума коштів на виконання рішення суду буде проведена після заміни сторони виконавчого провадження та виділення коштів на ці цілі з Державного бюджету України. Додатково зазначає, що спадкоємець ОСОБА_2 зможе отримати вказані суми після оформлення свої спадкових прав, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

15.07.1972 року ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 15.07.1972 року НОМЕР_1 , про що зроблено запис № 144 (а.с.11)

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , перебувала на його утриманні та доходи чоловіка були для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. На підтвердження розіру отриманих доходів за період з березня 2021 року позивачем надано довідку про доходи ОСОБА_1 № НОМЕР_2 . (а.с.21)

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 обіймав посаду судді та був звільнений 10 жовтня 2012 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на посаді судді та, відповідно, виходом у відставку, після чого отримував щомісячне довічне грошове утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 27.08.2021, про що вчинено актовий запис № 1893 (.с.10)

Судом встановлено, що після смерті чоловіка, ОСОБА_2 звернулась 08 вересня 2021 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/324/21 (а.с.24, 26).

Окрім того, позивачка просила виплатити їй як члену сім`ї померлого ОСОБА_2 недоотримані ним на час смерті суми довічного грошового утримання в розмірі, визначеному рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (справа № 460/324/21).

Листами від 13.10.2021 року № 9995-9639/К-02/8-1700/21 та від 28.09.2021 року №9615-9640/К-02/8-1700/21 відповідач відмовив в задоволенні заяв на тій підставі, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» визначено лише пенсію або щомісячне довічне грошове утримання для суддів у відставці, інших пенсій або грошового утримання, у тому числі непрацездатним членам сім`ї по втраті годувальника, таким законом не передбачено.

Вважаючи такі відмови протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як це визначено його преамбулою.

Крім того, слід враховувати, що відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно зі ст.1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Як визначено п.1 ч.1 ст.25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням надаються, зокрема, такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення як пенсійне страхування у формі: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв`язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з положеннями ст.26 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, смерть годувальника відноситься до страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги забезпечення особам за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Розділ V Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ст.ст. 36-39) присвячений пенсії у зв`язку з втратою годувальника в солідарній системі.

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно ж до абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Як свідчить відповідач у відзиві на позов, всі необхідні документи позивачем подані 24 листопада 2021 року.

Таким чином, слід резюмувати, що ОСОБА_1 за сукупності встановлених обставин справи, має право на перехід за своїм бажанням і в порядку, що визначений законом, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, як непрацездатний член сім`ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та яка сама одержувала пенсію (за віком).

У частині ж бази для обчислення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 5 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, судді, який вийшов у відставку може виплачуватися або пенсія на умовах, визначених законом, або щомісячне довічне грошове утримання судді, в залежності від вибору останнього.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника. Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка призначається при звільненні судді у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.

Окрім того, у цьому контексті суд також вважає за необхідне погодитися з доводами позивача про те, що встановлене державою матеріальне й соціальне забезпечення судді (пенсійне забезпечення та довічне грошове утримання судді) мають спільну мету та призначення й є однією з форм гарантій незалежності судді, що кореспондує ст.126 Конституції України.

Відповідно ж до норм чинного законодавства України (п. 10 ч. 5 ст. 48, ч. 1 ст. 140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), забезпечення незалежності судді досягається в тому числі у спосіб надання певних соціальних гарантій членам їх сімей.

Таким чином, слід прийти до висновку про безпідставність обмеження особи в праві отримувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника через помилкову кваліфікацію органами Пенсійного фонду отримуваної померлим годувальником щомісячної грошової виплати (довічне грошове утримання судді у відставці), яка за своєю суттю, змістом і метою є тотожною до пенсійної виплати.

Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання за своєю суттю є регулярною грошовою виплатою у зв`язку із звільненням судді у відставку, яка виплачується територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому суд наголошує на тому, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Законом № 1058-IV.

З системного аналізу наведених норм судом зроблено висновок про те, що визначені в даному нормативному акті поняття «пенсія» та «щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці» за змістом закону є тотожними, про що свідчить їх викладення у назві статті 142 зазначеного Закону єдиним реченням («Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці»). Сам відповідач неодноразово у відзиві та в довідці № 2677/04-04-16 від 27.09.2021 року «Про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії гр. ОСОБА_2 » називає щомісячне грошове утримання «пенсією».

До того ж, подібна позиція у формуванні правових термінів з питань пенсійних відносин спостерігається і в інших законодавчих актах, що регулюють проблеми пенсійного забезпечення.

Так, в Законі України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668 VI, зазначені терміни використовуються спільно за допомогою об`єднувальної частини «або», чи шляхом використання лапок (Обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), ст. 2, розд. 2 «Прикінцеві положення»).

Аналогічну позицію висловлює і Конституційний Суд України у своїх рішеннях стосовно питань незалежності і свободи суддів.

Так, у рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа № 1-2/2013) суд зазначив, що «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості».

Також за іншим судовим рішенням «здійснюючи перевірку вказаного положення на відповідність Основному Закону України Конституційний Суд України виходить з того, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді та полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу» (рішення КСУ від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, Справа № 1-8/2016).

Право позивачки на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від доходу чоловіка на час настання смерті, стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивачка на день виникнення спірних відносин, виявилась позбавленою права на гідний розмір пенсії по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальник отримував пенсійні виплати не відповідно до Закону № 1058-IV, а отримував довічне грошове утримання на підставі Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2822-XII.

Пенсія у зв`язку із втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника. Її розмір залежить від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті. Встановлення менш сприятливих умов матеріального і соціального забезпечення особам, які перебували на утриманні судді у відставці, що обрав щомісячне довічне грошове утримання, призводить до звуження змісту та обсягу прав утриманців.

Тобто, така відмінність у ставленні при призначенні пенсії цього виду не може бути визнана виправданою з точки зору об`єктивних та розумних очікувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного довічного грошового утримання була призначена на законних підставах та була регулярною виплатою судді у відставці за рахунок державних коштів.

Як було зазначено раніше, позивачка звернулась до пенсійного органу 08.09.2021 року із заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника, для чого надала рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (справа № 460/324/21).

Тобто, позивачка фактично просила привести у відповідність до норм ч. 1 ст. 37 Закону України №1058-ІУ розмір призначеної їй пенсії по втраті годувальника, а саме, у розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання її чоловіка, згідно з наданим судовим рішенням.

Відтак, відмова відповідача у врахуванні розміру доходу годувальника позивачки на час перерахунку пенсії призводить до того, що сама суть права позивачки на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника зводиться нанівець, що, безсумнівно, становить «особистий та надмірний тягар» для позивачки, яка втративши у непрацездатному віці матеріальну допомогу внаслідок смерті чоловіка, залишилась без можливості отримання належного пенсійного забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що непрацездатна позивачка, будучи особою, яка перебувала на утриманні померлого судді у відставці і одержувала від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, обраховану у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи із розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого годувальника станом на момент виникнення спірних відносин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Так, вирішуючи справу "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№ 65731/01 та 65900/01), ЄСПЛ зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

У справах «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року, та «Серков проти України», заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №234/8701/1.

Окрім того, суд враховує, що відмова відповідача у проведенні перерахунку позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника фактично зводиться до того, що позивачка є членом сім`ї судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання судді, що виключає можливість поширення на позивачку положень Закону № 1058-IV, якими врегульовуються питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

ЄСПЛ указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97, п. 48).

У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов`язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції (п. 39 вказаного рішення).

Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (п. 40 зазначеного рішення).

Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (п. 41 вказаного рішення).

У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з`ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції (п. 42 зазначеного рішення).

Враховуючи наведене суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості проведення позивачці перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 .

Що стосується позовної вимоги щодо зобов`язання провести виплату позивачці недоотриманої суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 за період з 19.02.2020 року до 27.08.2021 року, то суд вважає, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/324/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасоване рішення головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 85/03.15-24 від 28.04.2020 року про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 у розмірі 90% суддівської винагороди відповідно до довідки Рівненського апеляційного суду від 03 березня 2020 року № 288/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючі з 19 лютого 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Як вбачається з відзиву відповідача після смерті ОСОБА_2 на виконання вказаного рішення суду перерахунок «ПЕНСІЇ» проведений і одночасно визначена сума невиплаченого щомісячного грошового утримання.

При цьому відповідач вважає, що ця нарахована відповідачем сума на виконання рішення суду не підлягає виплаті ОСОБА_1 «до заміни сторони виконавчого провадження та виділення коштів на ці цілі з державного бюджету України».

З такими доводами відповідача суд погодитись не може.

За статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Тобто, тільки за відсутністю членів сім`ї спадкодавця вказані виплати входять до складу спадщини.

Як вбачається з свідоцтва про одруження НОМЕР_1 від 15.07.1972 року, ОСОБА_1 була дружиною померлого ОСОБА_2 . Протягом багатьох років до смерті ОСОБА_2 проживала з ним у одній квартирі і після смерті ОСОБА_2 здійснила його поховання,що підтверджується довідкою ЦНАП від 01.09.2021 року № 46489 (а.с.22), свідоцтвом про поховання 001059 від 30.08.2021 року (а.с.12).

За ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За ч. 2 ст. 36 Закону України №10580-ІV непрацездатними членами сім`ї вважається, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку.

Позивачка довела, що відповідає критеріям поняття «члена сім`ї».

Відповідач не вказав про те, що недоотримані ОСОБА_2 та нараховані відповідачем суми щомісячного грошового утримання знаходяться на якомусь конкретному рахунку банку. Навпаки, у відзиві відповідач робить посилання на те, що кошти лише мають бути ще одержані з Державного бюджету, хоча ОСОБА_2 звертався про їх виплату за життя ще в квітні 2020 року, тобто недооплата щомісячного грошового утримання відбулась виключно з вини відповідача, що доводиться рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 року, справа № 460/324/21.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернулась ОСОБА_1 .

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення в повному обсязі.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч. 1 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В ході розгляду справи було встановлено, що позивачем до пенсійного органу було надано всі необхідні документи для проведення перерахунку пенсії, у зв`язку із чим, суд вважає, що з метою відновлення прав та інтересів позивачки у спірних відносинах, слід зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді згідно рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (справа № 460/324/21), з урахуванням фактично виплачених їй сум пенсії, та виплатити їй, як члену сім`ї померлого ОСОБА_2 невиплачених сум пенсії (довічного утримання судді у відставці).

У зв`язку з чим, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 , обчисленої відповідно до ст. 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто, в розмірі 50 відсотків від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При цьому, обмеження максимального розміру такої пенсії не застосовуються, оскільки, відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», воно встановлене для пенсії за віком.

Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

При цьому, рішення органу Пенсійного фонду, яким позивачу було відмовлено в переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, не містить інших підстав для відмови, які би могли визнаватися законними, й відповідач не навів їх у ході розгляду цієї справи.

Зібрані та досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернулась ОСОБА_1 . При цьому, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону, та ч. 2 ст. 2 КАС України з урахуванням практики ЄСПЛ.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність дій у спірних відносинах, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

За таких обставин, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання судове рішення в частині присудження позивачу виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника виходячи з сум щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, ОСОБА_2 , з 28 серпня 2021 року у розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання з розміру, визначеного рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/324/21, а саме – 90 % суддівської винагороди згідно з довідкою Рівненського апеляційного суду № 288/2020 від 3 березня 2020 року про її розмір, з урахуванням раніше виплачених позивачці сум пенсії.

Рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про виплату ОСОБА_1 недоотриманого померлим чоловіком ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/324/21.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 , члену сім`ї ОСОБА_2 , недоотриману ним суму щомісячного грошового утримання, що складає різницю між 90% суддівської винагороди працюючого судді відповідно до довідки Рівненського апеляційного суду № 288/2020 від 3 березня 2020 року та отриманих померлим ОСОБА_2 сум щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 до 31 серпня 2021 року, нараховану відповідно до довідки відповідача № 2677/04-04-16 від 27.09.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 листопада 2021 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028, код ЄДРПОУ 21084076)

Суддя В.В. Щербаков