Ухвала суду № 101559835, 30.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

30.11.2021 р. Справа № 400/2075/20

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянув в порядку письмового провадження заяву заяву позивача про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктами владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про:визнання наказу від 07.05.2020 р. № 8354-СГ протиправним; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 07.05.2020 року № 8354-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 32 га, кадастровий номер 4824510100:18:000:0067, що розташована в межах території Новобузької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Загальна Користь);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 32 га, кадастровий номер 4824510100:18:000:0067, що розташована в межах території Новобузької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Загальна Користь) за її клопотанням від 14.04.2020 про безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Рішенням від 22.12.2020 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

11.06.2021 року на виконання резолютивної частини зазначеного рішення судом видано виконавчий лист по справі.

08.11.2021 року від позивача надійшла заява про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктами владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в якій заявник просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, вчинену на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року;

- постановити ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заява обґрунтована тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області не виконано рішення суду в частині зобов`язання надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 32 га, кадастровий номер 4824510100:18:000:0067, що розташована в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Загальна Користь) за її клопотанням від 14.04.2020 про безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Розглянувши зазначену заяву, суд дійшов висновку про її задоволення, з огляду на наступне:

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 ст. 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до приписів ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У Рішенні від 30.06.2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно із ч. 5, 6 ст. 383 КАС України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі – Конвенція), була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною “права на суд” (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (див. справу «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; «ефективність» «засобу юридичного захисту» у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі «Вассерман проти Росії» (№ 2) (Wasserman. Russia) (no. 2), № 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (див.п. 63-65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для виконання.

Разом з тим, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

При цьому, контроль за виконанням рішення суду, передбачений статтею 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує законні права та інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статей 383, 249 КАС України можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Судом встановлено, що на виконання резолютивної частини рішення від 22.12.2020 року у справі № 400/2075/20 Миколаївським окружним адміністративним судом 11.06.2021 року видано виконавчий лист.

06.07.2021 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження № 65957210 з виконання виконавчого листа № 400/2075/20, виданого МиколаївськиСри цьому суд зазначає, що згідно норм чинного законодавства наявність виконавчого провадження жодним чином не забороняє встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не вжило заходів щодо добросовісного виконання рішення суду у справі № 400/2075/20.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що на даний час рішення суду виконано, або вчиняються дії, направлені на виконання судового рішення у справі, суд вважає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні рішення суду по справі № 400/2075/20.

Як вбачається з приписів ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Так, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області порушено положення ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 370 КАС України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме вчинено бездіяльність щодо не виконання судового рішення у справі № 400/2075/20.

Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 383 КАС України, за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу, а саме : з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, а також щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, та встановлення йому строку для надання відповіді, у порядку частини другої статті 249 КАС України на виконання вимог ч.6 ст.383 КАС України.

Проте, суд зауважує що згідно норм процесуального права, встановлення судового контролю та прийняття окремої ухвали є різними процесуальними процедурами та викладаються окремими процесуальними документами.

Відтак, оскільки на даний час рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року не виконано, чим порушенні вимоги ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 14, 370 КАС України, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви шляхом постановлення ухвали, якою також у порядку ч. 1, 5 ст. 249 КАС України необхідно зобов`язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, та встановити йому строк для надання відповіді.

Керуючись ст. ст. 241 - 243, 248, 249, 256, 294, 295, 297, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктами владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яка полягає у невиконанні рішення суду у справі № 400/2075/20.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області вжити заходів щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, а саме:

- здійснити заходи щодо надання ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 32 га, кадастровий номер 4824510100:18:000:0067, що розташована в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Загальна Користь) за її клопотанням від 14.04.2020 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки.

4. Встановити Державній податковій службі України строк для надання відповіді про виконання вказівок цієї ухвали 30 календарних днів від дня її отримання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень КАС України.

Суддя О.В. Малих