Рішення № 101559616, 25.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/15667/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ФОП ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головною управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.05.2021 року за наслідками інспекційного відвідування за місцем господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (продуктовий магазин), відповідачем було складено акт №ЛВ8688/401/ПД/АВ, в якому вказано про порушення ФОП ОСОБА_1 ч.1 ст. 21, ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме щодо ненадання підтверджуючих документів щодо належного укладення трудових відносин з ОСОБА_2 . Також, у графі положення законодавства, якими встановлено відповідальність за порушення вимог законодавства зазначено «ч. 3 ст. 41 КУпАП, ст. 265 КЗпІІ України».

Із урахуванням встановлених порушень, відповідачем було прийнято Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021 року.

Позивач вважає таке рішення протиправним і просить врахувати, що 21.05.2021 року інспектором праці Кучмою М.І. також внесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЛВ8688/401/АВ/П та протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ.

Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/2866/21 від 16.07.2021 року на підставі дослідження протоколу про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ від 21.05.2021 року та копії акту інспекційного відвідування № ЛВ8688/401//ПД/АВ від 21.05.2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (що становить 8500 грн.).

Позивач зазначає, що вищевказану постанову Стрийського міськрайонного суду від 16.07.2021 року було прийнято до винесення постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021 року, тому зазначає про подвійне притягнення до одного виду відповідальності за те саме правопорушення не відповідає ст. 61 Конституції України.

Вказує, що штраф за постановою Стрийського міськрайонного суду у справі №456/2866/21 (відповідно до квитанції від 02.08.2021 року) було сплачено ОСОБА_1 у повному обсязі.

Просить врахувати позицію Об`єднаної палати Верховного Суду під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22.12.2020 та справи №300/195/20 від 19.03.2021 року щодо заборони «подвійного» притягнення до відповідальності.

Крім цього позивач стверджує, що пояснення ОСОБА_2 , на які покликається контролюючий орган та світлокопії фотографій, про які йдеться у акті від 21.05.2021 року відсутні в матеріалах справи, а вимогу про надання документів №ЛВ8688/401/ПД отримано ОСОБА_1 тільки 21.05.2021 року.

Зазначає, що витяг з реєстру ПФ, який сформовано 12.05.2021 року об 11 год. 50 хв. із зазначенням «останній актуальний звіт по ЄСВ за формою Додаток 4» не може бути взятим судом до уваги як належний і допустимий доказ, оскільки звіт на який посилається інспектор праці Кучма М.І. був поданий за перший квартал 2021 року, а не за травень 2021 року.

Саме тому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021 року.

Представник позивача 04.11.2021 року подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.

Відповідач у поданому 05.11.2021 року на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 складено акт інспекційного відвідування №ЛВ8688/401/ПД/АВ від 21.05.2021 року.

Під час інспекційного відвідування позивача зафіксовано за виконанням трудових функцій за адресою здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 . За інформацією ПФУ встановлено, що станом на 21.05.2021 ОСОБА_2 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 не перебуває, повідомлення про прийняття зазначеної особи до органу ДПС України не подавалося.

В ході проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надано підтверджуючих документів щодо належного оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 . Таким чином, в порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 року ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору у встановленому законодавством порядку.

За наслідками встановлених порушень відповідачем прийнято Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 21.05.2021 №ЛВ8688/401/АВ/П, примірник якого вручено ФОП ОСОБА_1 .

Уповноваженою посадовою особою першим заступником начальника Прокоп`яком М.Р. встановлено наявність порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 статті 24 КЗпП, ПКМУ №413 від 17.06.2015. Так, працівницю ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 було допущено до виконання трудової функції без оформлення трудових відносин. На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до фінансової відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 60000,00 грн.

Відповідач зазначив, що належним чином засвідчена копія постанови Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.07.2021 у справі №456/2866/21 надійшла лише 25.08.2021 року, а на момент винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ від 21.05.2021 рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області не набрало законної сили.

Звертає увагу суду на ту обставину, що з долученої копії постанови Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.07.2021 у справі №456/2866/21 вбачається, що вивчивши протокол про адміністративне правопорушення та дослідивши долучені до них матеріали, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Також просить врахувати, що правова природа процедури застосування до позивача фінансової санкції передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та адміністративного стягнення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП є різними, отже притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальностей різного виду (фінансова санкція та адміністративна відповідальність) не суперечить ст. 61 Конституції України.

З огляду на вищевикладене вважає твердження позивача про протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу необґрунтованими, а позов безпідставним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою суду від 17 вересня 2021 року в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову від 10 вересня 2021 року було відмовлено.

Ухвалою суду від 17 вересня 2021 року позовну заяву позивача було залишено без руху.

Ухвалою судді від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача 04.11.2021 року подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. За таких обставин, суд в порядку ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів у відсутності відповідача в порядку письмового провадження.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та матеріали відеофіксації зробленої під час проведення інспекційного відвідування, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На підставі наказу від 12.05.2021 року № 0648-П та направлення від 12.05.2021 року №0635, якими інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Гумен В.І., Кучмі М.І., Пасічнику Р.Ю. доручено провести позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

За результатом проведеного інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЛВ8688/401/ПД/АВ від 21.05.2021 року.

В Акті інспекційного відвідування №ЛВ8688/401/ПД/АВ від 21.05.2021 року зафіксовано, що в порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 року ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору у встановленому законодавством порядку.

За наслідками встановлених порушень відповідачем 21.05.2021 року прийнято Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЛВ8688/401/АВ/П та протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ.

Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/2866/21 від 16.07.2021 року на підставі дослідження протоколу про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ від 21.05.2021 року та копії акту інспекційного відвідування № ЛВ8688/401//ПД/АВ від 21.05.2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (що становить 8500 грн.).

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до фінансової відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 60000,00 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням Головного управління Держпраці у Львівській області, вважає його протиправним, оскільки позивача притягнуто двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення всупереч вимогам статті 61 Конституції України, тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною 4 статті 2 вищезгаданого Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Положення про Управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Держпраці №84 від 03.08.2018 року, визначено, що Управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21 серпня 2019 року (далі - Порядок № 823, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно пунктом 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДПС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб`єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився; - роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) за дорученням Прем`єр-міністра України; 9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) за запитом народного депутата; 11) у разі невиконання вимог припису.

Аналіз наведених норм вказує, що підставою для інспекційного відвідування може бути рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для інспекційного відвідування став наказ начальника Головного управління Держпраці у Львівській області від 12.05.2021 року № 0648-П та направлення від 12.05.2021 року №0635 про проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

21.05.2021 року за наслідками інспекційного відвідування за місцем господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (продуктовий магазин), відповідачем було складено акт №ЛВ8688/401/ПД/АВ, в якому вказано про порушення ФОП ОСОБА_1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме щодо ненадання підтверджуючих документів щодо належного укладення трудових відносин з ОСОБА_2 .

За наслідками встановлених порушень відповідачем 21.05.2021 року прийнято Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЛВ8688/401/АВ/П та протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ.

Окрім цього, судом встановлено, що Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/2866/21 від 16.07.2021 року на підставі дослідження протоколу про адміністративне правопорушення № ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ від 21.05.2021 року та копії акту інспекційного відвідування № ЛВ8688/401//ПД/АВ від 21.05.2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (що становить 8500 грн.).

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до фінансової відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 60000,00 грн.

Щодо доводів позивача про притягнення двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення всупереч вимогам статті 61 Конституції України, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

Разом з тим, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено вище, у справі встановлено, що Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/2866/21 від 16.07.2021 року на підставі дослідження протоколу про адміністративне правопорушення №ЛВ8688/401/АВ/П/ПТ від 21.05.2021 року та копії акту інспекційного відвідування № ЛВ8688/401//ПД/АВ від 21.05.2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 41 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (що становить 8500 грн.). В той час, оскаржуваною постановою на позивача накладено штраф за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 року.

Суд констатує, що в обох випадках зміст правопорушення зводиться до допущення до роботи працівника без укладення трудового договору. При цьому, при винесенні оскаржуваної у цій справі постанови відповідач керується, зокрема, ст. 265 КЗпП України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 265 КЗпП України та ст. 41 КУпАП були викладені в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості.

Ключовою відмінністю статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 Кодексу законів про працю України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1 резолютивної частини рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення).

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи.

Частини третя, четверта статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф.

Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності.

Нормативне визначення штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності.

За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Водночас, частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини першої статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.

Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон № 77-VIII, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за статтею 265 Кодексу законів про працю України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.

Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);

- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;

- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.).

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає.

Відтак фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Зазначений висновок висловлений Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19, яку суд враховує в силу імперативних норм ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Об`єднана палата Верховного Суду сформувала власний правовий висновок відповідно до якого: штрафи передбаченні ст. 265 КЗпП України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem», як складового елементу принципу верховенства права.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності за одне і те ж порушення одночасно за ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП, тому постанова Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26.07.2021 року є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів учасників справи, суд враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (пл. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005) про визнання протиправною та скасування постанови - задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ8688/401/ПД/АВ/ФС від 26 липня 2021 року.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 30.11.2021 року.

Суддя Клименко О.М.