Рішення № 101559096, 02.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2021 р. справа № 300/4579/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командувача оперативного командування "Захід" про визнання незаконним та скасування наказу від 20.05.2017 за № 94, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до командувача оперативного командування "Захід" про визнання незаконним та скасування наказу від 20.05.2017 за № 94.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 20.05.2017 за №94 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас. Однак, при винесенні вказаного наказу відповідачем не дотримано вимоги наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» в частині дотримання вимог до проекту наказу, його змісту та процедури погодження. Тому просить визнати незаконним і скасувати наказ від 20.05.2017 за № 94 та поновити на посаді.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

19.11.2021 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.16-20). Відповідач позов не визнає. У відзиві представник відповідача зазначив, що порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу визначений Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України за №333 від 26.05.2014, а не, як помилково вважає позивач, наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України». Вважає, що оскаржуваний наказ прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства, тому позов не підлягає до задоволення.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

20.05.2017 командувачем військ оперативного командування “Захід” виданий наказ (по особовому складу) за №94, згідно з пунктом 20 параграфу 4 якого, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров`я) частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (а.с.3).

Вважаючи вказаний наказ таким, що видано незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Так, 03.05.2017 начальником інформаційно-телекомунікаційного вузла Івано-Франківського обласного військового комісаріату майором ОСОБА_1 подано військовому командувачу Івано-Франківського обласного військового комісаріату рапорт про звільнення зі служби у Збройних Силах України за станом здоров`я.

Відповідно до пункту 236 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.

Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (надалі – Інструкція № 170).

Абзацом 2 пункту 2.12 Інструкції № 170 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) командування військової частини відповідно до чинного законодавства повинно попередити військовослужбовця про дострокове розірвання контракту за наявності підстав, передбачених пунктами “б”, “в”, “г”, “и”, “ї”, “й”, “л” частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, та провести бесіду з військовослужбовцем з цього приводу, про що оформлюється Аркуш бесіди (додаток 10). Про дострокове розірвання контракту за наявності підстав, передбачених пунктами “б”, “в”, “д”, “з”, “к” частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 12.7 Інструкції № 170 бесіда з питань звільнення проводиться з молодшими та старшими офіцерами до підполковника включно: у військовій частині - командиром військової частини; в управлінні з`єднання – командиром з`єднання або його заступниками.

Бесіда проводиться перед направленням документів на звільнення військовослужбовця. До участі в бесіді з військовослужбовцем, який звільняється з військової служби, за потреби залучаються безпосередні командири, фахівці кадрових, юридичних, фінансових органів тощо.

Під час бесіди з військовослужбовцем посадова особа роз`яснює йому, які пільги та переваги він має з працевлаштування та матеріально-побутового забезпечення, доводить військовослужбовцю рішення щодо рекомендацій для військового комісаріату стосовно можливості проходження ним служби у військовому резерві Збройних Сил України, водночас з`ясовує про місце проживання після звільнення військовослужбовця та військовий комісаріат для направлення його на військовий облік. При цьому враховуються прохання та побажання військовослужбовця, даються необхідні пояснення з інших питань.

У разі коли під час бесіди виникли питання, які не можуть бути вирішені на місці, на адресу відповідної посадової особи чи органу військового управління надсилається запит з необхідними матеріалами і довідками.

Зміст проведення бесіди відображається в аркуші бесіди. У разі відмови військовослужбовця підписати аркуш бесіди він підписується особами, присутніми під час бесіди, з відміткою про відмову військовослужбовця підписувати аркуш бесіди.

Аркуш бесіди зберігається у першому примірнику особової справи військовослужбовця.

10.03.2017 військовим комісаром Івано-Франківського обласного військового комісаріату полковником ОСОБА_2 , в присутності тимчасово виконуючого обов`язків начальника відділення персоналу Івано-Франківського обласного військового комісаріату старшого лейтенанта ОСОБА_3 та спеціаліста відділення персоналу Івано-Франківського обласного військового комісаріату ОСОБА_4 , проведено бесіду з позивачем з приводу направлення на військово-лікарську комісію для встановлення придатності до проходження військової служби.

11.05.2017 тимчасово виконуючим обов`язки військового комісара Івано-Франківського обласного військового комісаріату полковником ОСОБА_5 , в присутності тимчасово виконуючого обов`язків начальника відділення персоналу Івано-Франківського обласного військового комісаріату старшого лейтенанта ОСОБА_3 та спеціаліста відділення персоналу Івано-Франківського обласного військового комісаріату ОСОБА_4 , проведено бесіду з позивачем з приводу його звільнення за станом здоров`я за висновком військово-лікарської комісії, за результатом якої складено Аркуш бесіди.

Додатком 18 до Інструкції № 170 визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Так, пунктом 3 додатку 18 до Інструкції № 170 встановлено, що при поданні до звільнення з військової служби за станом здоров`я подаються: висновок (постанова) військово-лікарської комісії; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

До службових матеріалів за вих.№4/3264 від 11.05.2017 щодо звільнення ОСОБА_1 долучено Подання до звільнення з військової служби в запас ОСОБА_1 , рапорт ОСОБА_1 з проханням звільнити його за станом здоров`я від 03.05.2017, примірник свідоцтва про хворобу №199/3 від 14.04.2017, розрахунок вислуги років на пенсію від 13.12.2016 №755.

Вищенаведені обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного суду від 20.07.2020 по справі №809/983/17, яке набрало законної сили 03.02.2021 згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду (а.с.28-44).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує на те, що при винесенні вказаного наказу відповідачем не дотримано вимоги наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» в частині дотримання вимог до проекту наказу, його змісту та процедури погодження.

В той же час, суд зазначає, що порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу врегульовано Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 за №333 (далі - Інструкція №333).

Згідно пункту 11.1. Інструкції №333 накази по особовому складу с основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони, надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звiльнення з військової служби.

Пунктом 11.2. Інструкції №333 визначено, що наказами по особовому складу оформлюються такi змiни в службовому становищі офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу:

- укладення контракту, продовження строку контракту;

- присвоєння поновлення у військовому званні;

- призначення на посади (у тому числі у разі змiни назви посади, вiйськової облікової спеціальності, військового звання за штатом), переміщення по службі, зарахування в розпорядження, продовження строків перебування на посадах;

- направлення за кордон ураження з увiльненням від займаних посад;

- направлення до iнших вiйськових формувань з виключенням особового складу Збройних Сил;

- відрядження до органів державної влади, установ та органiзацiй iз залишенням на військовій службі;

- залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на вiйськовій службі;

- звільнення з військової служби;

- прийняття до Збройних Сил iз зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил з iнших вiйськових формувань, присвоєння особистих номерів;

- прийняття (призов) на військову службу;

- зарахування слухачами військових навчальних закладів ад`юнктами, докторантами, закінчення вiйськових навчальних закладів, ад`юнктури, докторантури;

- виключення зі списків особового складу Збройних Сил (померлих, загиблих позбавлених військового звання);

- присвоєння особистих номерів.

Суд зазначає, що підставою прийняття оскаржуваного наказу слугував рапорт позивача та свідоцтво про хворобу за №199/3, затверджене військово-лікарською комісією Західного регіону від 14.04.2017 з вказанням висновку «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» (а.с.22-24).

Відповідно до статті 240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилається посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Отже, відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу враховано свідоцтво про хворобу позивача та особистий рапорт майора ОСОБА_1 на звiльнення з військової служби за станом здоров`я від 03.05.2017, а також вимогу вищенаведеної норми щодо невідкладності видання такого наказу.

Як наслідок, твердження позивача про те, що відповідачем не дотримано вимоги наказу Начальника Генерального штабу Збройних Сил України за №124 від 07.04.2017 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» при прийнятті оскаржуваного наказу, є необґрунтованими, оскільки порядок прийняття даного наказу регламентується Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 за №333, вимоги якого дотримано відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято на вимогу (волевиявлення) ОСОБА_1 про звільнення зі служби.

В той же час, позивачем не наведено, яке право є порушеним, внаслідок прийняття оскаржуваного наказу та підлягає судовому захисту.

Надаючи правову оцінку будь-якому рішенню суб`єкта владних повноважень, у першу чергу встановленню підлягає факт наявності чи відсутності порушених «прав», «свобод» чи «інтересів» осіб, які звернулися до суду за їх захистом.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку своє порушене право або інтерес, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.

За змістом статті 55 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.1996, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 у справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 року).

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. у

При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі №21-3222а15.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15.

В контексті всього вищевикладеного, на переконання суду, оскаржуваний наказ жодним чином не порушує прав позивача.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини1 очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушення прав та інтересів позивача оскаржуваним рішенням в рамках досліджуваних правовідносин, то суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до командувача оперативного командування "Захід" (код ЄДРПОУ 07852893, вул. Дубенська, 2, м. Рівне, 33027) про визнання незаконним та скасування наказу від 20.05.2017 за № 94 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.