Рішення № 101558402, 02.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 р. Справа№200/12689/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Шведу А.М., який діє на підставі ордеру від 29.10.2021 року серії ДН № 158503, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області у здійсненні виплати позивачу сум страхових виплат за період з 01.12.2014 року по 29.01.2020 року;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату страхових виплат за період з 01.12.2014 року по 29.01.2020 року позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат. З січня 2020 року позивачу поновлено сплату страхових виплат безстроково, при цьому, у виплаті заборгованості за попередній період відмовлено. Вважає таку відмову незаконною.

Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що позивач не перебував на обліку та не звертався із заявою про виплату йому страхових сум. Жодного рішення щодо відмови у виплаті страхових виплат ОСОБА_1 Слов`янським відділенням Фонду не виносилось. У січні 2020 року позивач звернувся із заявою, як внутрішньо переміщена особа та з січня 2020 року по теперішній час отримує щомісячні страхові виплати . Страхові виплати за період з грудня 2014 року по грудень 2019 року не нараховані, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх виплати. Зазначає, що позивачем в цей період не вживалися заходи для своєчасного отримання щомісячних страхових виплат. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду, відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, витребувано у відповідача докази по справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання є АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради від 21.02.2018 року № 0000481427 (а.с.11).

29 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат (а.с.56).

Постановою Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України від 02 березня 2021 року № 0536/7025/7025/34 продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 2 657,63 грн. Вирішено виплати провадити з 01 січня 2020 року (а.с.54).

Відповідач листом від 19 березня 2021 року за № 36.04-23/813 повідомив представника позивача про те, що щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 у відділенні провадились з січня 2020 року та по теперішній час, запропоновано з приводу заборгованості звернутись до Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (а.с.13).

Дружківське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області листом від 02 квітня 2021 року за № 23.05-24/459 повідомило представника позивача, що з 01.05.2014 року по 31.12.2019 року ОСОБА_1 не звертався до будь-яких робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування із заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщеній особі (а.с.15).

Відповідно до довідкою відповідача від 10 листопада 2021 року № 3604-35/278 позивачу за період з січня 2020 року по жовтень 2021 року нараховано та виплачено щомісячних страхових виплат на загальну суму 66 910, 66 грн (а.с.55).

Згідно наданих відповідачем до суду відомостей програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» позивачу не нараховувались та не виплачувались страхові виплати за період з грудня 2014 року по грудень 2020 року (а.с.57).

Таким чином, спірним є питання виплати за період з 01.12.2014 року по 29.01.2020 року щомісячних страхових виплат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, приписи чинного законодавства передбачають вичерпний перелік підстав, за наявності яких можуть бути припинені відповідні страхові виплати.

При цьому, у разі наявності підстав, визначених п. 6 частини першої статті 46 Закону № 1105-ХIV, в обов`язковому порядку у відповідній постанові має міститися посилання на відповідний випадок, передбачений іншим чинним нормативно-правовим актом, однак, на виконання вимог ухвали суду відповідачем не надано рішення про припинення щомісячних соціальних виплат з посиланням на вимоги ст. 46 Закону № 1105-ХIV.

Відповідач зазначає, що ненарахування та невиплата позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат не здійснено у зв`язку з тим, що позивач не звертався до відповідача із заявою про поновлення страхових виплат, з цього приводу суд зазначає наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частинами першою-третьою статті 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (стаття 46 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України, стаття 22 Загальної декларації прав людини, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, стаття 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, Конституція України (стаття 24), Загальна декларація прав людини (ст. статті 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (стаття 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення нарахування позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.

Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання страхових виплат) була обмежена положеннями постановами Кабінету Міністрів України, що не відповідає та суперечить Конституції України.

З огляду на наведене в спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії та норми міжнародних актів.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом її невиплати. Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату щомісячних страхових виплат, які призначені особі безстроково, при цьому, під час розгляду справи встановлено, що ці суми не отримані з вини управління та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції України, згідно частини сьомої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виплата щомісячних страхових виплат позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

На підставі частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За таких обставин, оскільки відповідачем на виконання вимог ухвали суду доказів нарахування та сплати щомісячних страхових виплат за спірний період не надано, при цьому щодо сплати страхових виплат в ці періоди управлінням допущено протиправну бездіяльність (тобто невчинення дій, які відповідач був зобов`язаний вчинити), суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати щомісячних страхових виплат та зобов`язання здійснити відповідне нарахування та виплату.

Щодо періоду за який позивачу не нараховано та не виплачено страхові виплати, суд зазначає, що у січні 2020 року позивачу нараховано та виплачено страхові виплати у розмірі 2 657,63 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати щомісячних страхових виплат за період з 01.12.2014 року по 31.12.2019 року та зобов`язання здійснити відповідне нарахування та виплату.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв`язку із задоволенням позову, згідно статті 139 КАС України, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 5-11, 14, 72-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5) в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Василівська, 16) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2019 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5) в особі Слов`янського міського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Василівська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 02 грудня 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова