Рішення № 101558303, 02.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 р. Справа№200/7390/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код 04341413, 84182, Донецька область, Краматорський район, м.Миколаївка, пл.Енергетиків, буд.2/14) про визнання протиправними та скасування рішень Миколаївської міської ради, а саме від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік», від 24.01.2018 №03-XVII-8 «Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» (в редакції 24.01.2018). В обґрунтування зазначено, що спірні рішення вплинули на права позивача, а саме ними визначено обов`язок сплати та розмір податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Вказані рішення прийняті з порушенням вимог ст.ст.12, 266 Податкового кодексу України, а саме рішення №01-ІХ-8 прийнято після 15 липня, а визначена в ньому ставка податку перевищує встановлену в ст.266.5.1 ПК України. Рішення, яким внесено зміни №03-XVII-8 також прийнято з порушенням вимог п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, оскільки не оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін. Щодо процедури прийняття зауважив, що в порушення ст.34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» відповідач не забезпечив належного порядку прийняття оскаржуваного регуляторного акту.

25 серпня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21 вересня 2021 року.

21 вересня 2021 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання до 20 жовтня 2021 року.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що протягом 2017 – 2018 рік до спірних рішень про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Рішення оприлюднені на офіційному сайті Миколаївської міської ради (https://mk-otg.gov.ua), оскільки на території, яка перебуває в підпорядкуванні Миколаївської міської ради відсутні друковані засоби масової інформації. Зазначає, що рішення про застосування податків діяло у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 і на час розгляду справи в суді втратило чинність.

Відповідачем надані пояснення, в яких зазначено, що рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік мають бути прийняті органами місцевого самоврядування до 15 липня 2017 року, саме таку позицію наведено в листі – роз`яснені Державної регуляторної служби України від 03.03.2017. Дія Закону від 21.12.2016 №1791 в частині не застосування вимог підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України не розповсюджується на спірні рішення. Дія Закону від 07.12.2017 №2245-VІІІ не розповсюджується на спірне рішення від 25.07.2017 №01-ІХ-8, оскільки дата його прийняття передує даті прийняття закону та не розповсюджується на спірне рішення від 24.01.2018 №03-XVII-8, оскільки не є самостійним рішенням про встановлення податків.

Позивачем надані пояснення щодо завдання шкоди оскаржуваними рішеннями та зазначено, що позивачу, у зв`язку із перебуванням у власності нежитлових об`єктів нерухомості на території м.Миколаївки, контролюючим органом з урахуванням спірних рішень нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначає, що за відсутністю спірних рішень ставка податку зменшилась до 1%.

Відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що ставка податку зменшена рішенням з 2% до 1,5%. Зобов`язання щодо сплати податку за 2018 рік виникли тільки у 2019 році, отже первинне застосування ставки 2% не завдало будь-якої матеріальної шкоди. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

20 жовтня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16 листопада 2021 року.

16 листопада 2021 року ухвалою суду оголошено перерву, замінено найменування відповідача – Миколаївську міську раду Слов`янського району Донецької області (ідентифікаційний код 04341413) на Миколаївську міську раду Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код 04341413).

У судове засідання призначене на 16 листопада 2021 року представники сторін з`явилися, надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна (нежитлових будівель), розташованих у м. Миколаївки. 17 травня 2019 року контролюючим органом сформовані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на нежитлову нерухомість за 2018 рік. Застосована ставка - 1,5%.

Вказані обставини встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 по справі №200/2453/20-а, яке набрало законної сили 30.11.2020.

Згідно ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

25 липня 2017 року Миколаївською міською радою прийнято рішення №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» яким на території Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області з 01.01.2018 встановлені податки і збори: плата за землю, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, транспортний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір; затверджені Положення; визнано такими, шо втрачають чинність з 01.01.2018 рішення Миколаївської міської ради, а саме від 21.02.2015 №09-XLIX-9 «Про встановлення туристичного збору», від 27.03.2015 №02-L-6 «Про встановлення розмірів ставок єдиного податку», від 16.09.2015 №15-LІV-6 «Про затвердження ставок земельного податку за користування земельними ділянками у м.Миколаївка», від 16.09.2015 №14- LІV-6 «Про затвердження розмірів орендної плати на земельні ділянки на території Миколаївської ради у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок» від 29.01.2016 №11-ІV-7 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в новій редакції», від 29.01.2016 №10-ІV-7 «Про затвердження Положення про транспортний податок на території міста Миколаївка в новій редакції», деякі рішення Райо-Олександрівської сільської ради та Малинівської сільської ради. Вирішено оприлюднити рішення на офіційному сайті Миколаївської міської ради. Рішення прийнято відповідно до ст.ст. 7,10,12 абзацу четвертого підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 та абзацу другого пункту 284.1 статті 284 розділу 12 Податкового кодексу України, керуючись пунктом 24, 35, частини першої статті 26, 59, 60, 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в України».

24 січня 2018 року Миколаївською міською радою прийнято рішення №03-XVII-8 «Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік». Цим рішенням внесено зміни у додаток 2.1 до Положення про оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та викладено додаток 2.1. в новій редакції, зокрема змінено ставку податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб до 1,5%. Вказане рішення прийнято відповідно до підпунктів 266. 5.1 пункту 266.5 статті 266 розділу 12 Податкового кодексу України, керуючись пунктом 24,35, частини першої статті 26, 59, 60, 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення оприлюднені на офіційному сайті Миколаївської міської ради (https://mk-otg.gov.ua)

Вважаючи, що оскаржувані рішення є протиправними та такими, що порушують особисті права та законні інтереси, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Відповідно до ч.ч.2, 3 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна в м. Миколаївці та платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, суд дійшов висновку, що позивач є особою, на яку поширюються оспорюваний нормативно-правовий акт.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує норми інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (надалі, також - Закон №280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 5, 10, 12 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належать податок на майно.

Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (надалі також ПК України) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, встановлення місцевих податків і зборів органами місцевого самоврядування відбувається відповідно до Податкового кодексу України та у порядку, що визначений цим Кодексом.

Станом на час прийняття Миколаївською міською радою рішень від 25.07.2017 №01-ІХ -8 та від 24.01.2018 №03-ХVІІ підпункти 12.3.3., 12.3.4 п. 12.3, та п.п. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України мали наступну редакцію:

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (підпункт 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України).

Згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Позивач в основі своїх доводів про протиправність спірних рішень вказує на те, що рішення Миколаївською міською радою є регуляторним актом і повинне пройти усі передбачені процедури Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV. Також, позивач зазначає, що спірне рішення прийняті після 15 липня, тобто з порушенням вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, що свідчить про їх протиправність та не чинність.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

За змістом статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV, кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акту вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акту, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

При представленні на пленарному засіданні сесії ради проекту регуляторного акта голова відповідальної постійної комісії доповідає висновки цієї постійної комісії про відповідність проекту регуляторного акту вимогам статей 4 та 8 цього Закону, а також пропозиції уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування.

Разом з цим, пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1797-VIII установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 07.12.2017 №2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тобто, до рішень Миколаївської міської ради від 25 липня 2017 року №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» та від 24 січня 2018 року №03-XVII-8 «Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Крім того, суд враховую правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 08.08.2019 у справі № 810/1354/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93165680), згідно якої саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його недійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

За таких умов, сам факт прийняття та оприлюднення спірного рішення поза межами встановлених строків, як зазначає позивач, не може слугувати достатньою підставою для скасування правильного за своєю суттю рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів на відповідний період; затвердження відповідних положень про оподаткування податків.

Оскарженим рішенням відповідача, зокрема, встановлений, місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в тому числі визначені об`єкти оподаткування, платників податку, розмір ставки, податковий період, пільги із сплати такого податку.

Також, суд враховує, що визначення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, тобто покладається на розсуд компетентного органу.

Відповідно до п.п.266.5.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як встановлено, оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради №03-XVII-8 «Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік», зокрема, змінена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 2% до 1,5%, що у повній мірі відповідає п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України.

За загальним правилом для встановлення невідповідності оскаржуваних адміністративних актів вимогам до рішень суб`єктів владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує критерії безпідставності, протиправності, необґрунтованості акту чи рішення (постанова від 19.04.2018 у справі № 813/4282/16), відсутності правомірності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (постанови від 18.06.2020 у справі № 809/3977/14; 15.07.2020 у справі № 813/7910/14; 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а).

Принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою трискладовий тест.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії: - чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством); - чи є легітимною мета такого обмеження; - чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини АГОСІ проти Об`єднаного Королівства наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. Міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає частині шостій статті 13 Цивільного кодексу (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, інших наслідків, встановлених законом ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ісмаїлов проти Росії йдеться про те, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення. Тобто держава має подбати про певний баланс між засобами впливу, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

На рівні національного процесуального закону (частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди обов`язково перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У параграфах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, параграф 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, параграф 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, параграф 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), параграф 119).

Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності прийняття Миколаївською міською радою рішень №03-XVII-8 «Про внесення змін до рішення Миколаївської міської ради від 25.07.2017 №01-ІХ-8 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік», з огляду на всі фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а рішення прийняті правомірно з урахуванням публічного інтересу щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень, покращення інвестиційного клімату в Україні для забезпечення ефективної реалізації поточних завдань і функцій держави.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Кошкош