Рішення № 101557705, 08.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2021 року Справа № 160/12995/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні йому виплати пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити виплати йому пенсії починаючи з дня звернення за пенсією за віком, а саме з 17.03.2021 року, а також здійснювати подальші нарахування та виплати пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, відповідно до законодавства та з подальшим осучасненням таких виплат, на визначений пенсіонером банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проживав в Україні м.Кам`янське, а надалі виїхав до Держави Ізраїль. 17.03.2021 року його представник звернувся до відповідача із відповідною заявою про призначення йому пенсії за віком. Проте своїм листом від 02.07.2021 р. відповідач повідомив, що виплату йому пенсії не призначено. Оскільки прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, а також зазначено, що для призначення пенсійних виплат ним не були надані усі необхідні документи. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки при зверненні до відповідача із відповідною заявою ним було надано всі необхідні документи, а тому він був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду - 03.09.2021 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що своїм листом від 14.06.2021 р. № 0400-010301-8/80183 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у наданому паспорті громадянина України для виїзду за кордон, значиться відмітка про постійне місце проживання в Ізраїлі. Документи, передбачені п.2.22 Порядку № 22-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м.Кам`янське, позивач до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області не надавав. Крім того, до стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі «ім. Максима Горького» за 1974-1976 роки, так як цей період потребує перевірки, в зв`язку із відсутністю запису в його трудовій книжці. Враховуючи викладене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

До суду 13.09.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що громадянин України ОСОБА_1 взагалі не має місця проживання (реєстрації) на території України, оскільки виїхав до Держави Ізраїль, де зараз перебуває на консульському обліку в посольстві України. Він в інтересах позивача до заяви про призначення пенсії надавав відповідачу паспорт громадянина України (позивача) для виїзду за кордон, який містить відмітку про постійне проживання ОСОБА_1 на території Держави Ізраїль. Крім того, серед наданих суду доказів є документи (трудова книжка), що містять інформацію про період роботи позивача на підприємствах із зазначенням назв займаних посад та періодів його роботи з 24.08.1978 р. по 01.03.1996 р., які складають більше 15 років, враховуючи довідки про стаж роботи у колгоспі «ім. Максима Горького» за 1974-1976 роки. Вищезазначені документи, які були надані відповідачу для призначення пенсії за віком, повністю підтверджують наявність у позивача необхідного стажу для призначення йому пенсії за віком. За таких обставин, представника позивача просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву на адресу суду до теперішнього часу не скористався.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в Україні в м.Кам`янське, після чого виїхав до Держави Ізраїль, де перебуває на консульському обліку в посольстві України.

17.03.2021 р. представник позивача звернувся до Кам`янського відділу обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. До вказаної заяви були додані наступні документи: копія закордонного паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії № НОМЕР_1 , виданого 02.06.2020 р., дата закінчення строку дії – 02.06.2030 р.; копія довіреності представників; трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; копія картки платника податків; архівна довідка про період роботи в колгоспі "їм. Максима Горького".

Своїм листом від 14.06.2021 року №0400-010301-8/80183 Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, оскільки документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання в Дніпропетровській області позивачем не були надані, тому звернення до їх відділу з питання призначення пенсії за віком є безпідставним. Крім того даним листом було повідомлено, за наданими документами загальний стаж позивача становить 11 років 7 місяців 13 днів. До його стажу не зараховано період роботи в колгоспі "ім. Максима Горького" за 1974-1976 роки, так як він потребує перевірки, в зв`язку з відсутністю запису в трудовій книжці.

Також листом від 02.07.2021 року №21145-16109/Б-01/8-0400/21 відповідач повідомив, що оскільки заявником не надано паспорт громадянина України, тому відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення винесено рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII), "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-III), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст.1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У ст.51 Закону № 1058-IV визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційним Судом України було встановлено, що громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, мають рівні права з іншими громадянами України на пенсійне забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно з ст.2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Відповідно до ст.5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

У ст.44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У п.п.1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п.1.7 даного Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

При цьому, заява про призначення пенсії може бути подана особою через її законного представника.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 127/20588/17.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. та відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, викладена правова позиція, відповідно до якої позбавлення громадянина, який виїхав на постійне місце проживання за кордон права на пенсійне забезпечення в Україні, де він набув відповідний стаж і сплачував страхові внески, та/або обмеження такого права є порушенням принципу недискримінації, визначеного у ст.14 Конвенції, та порушенням права особи мирно володіти своїм майном, визначеним у Протоколі першому до Конвенції.

Як видно з матеріалів справи, підставою для відмови в призначенні пенсії є те, що позивачем не надано документів які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання в Дніпропетровській області.

Так, позивач до заяви про призначення пенсії надав відповідачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який містить відмітку про постійне проживання громадянина України на території Держави Ізраїль.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Згідно з ст.5 Закону України “Про громадянство України” документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином, виконання вимоги відповідача щодо надання іншого документу про місце проживання (реєстрації) на території України позивач не має можливості, оскільки, як вже зазначалось, останній не має місця проживання (реєстрації) на території України.

Норма Закону № 1058-ІV, яка встановлювала необхідність надання документу, що підтверджує наявність у особи місця реєстрації на території України, скасована рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. (визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-ІV).

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Як було зазначено вище, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-ІV.

У даному рішенні Конституційний Суд України зазначив певні висновки щодо прав громадян України на соціальний захист. Зокрема, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми законодавства, суд робить висновок про протиправність дій Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити виплати йому пенсії починаючи з дня звернення за пенсією за віком, а саме з 17.03.2021 року, а також здійснювати подальші нарахування та виплати пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, відповідно до законодавства та з подальшим осучасненням таких виплат, на визначений пенсіонером банківський рахунок у порядку передбаченому законодавством, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

В силу положень частини 5 статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2021 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені судом без здійснення відповідного нарахування пенсійним органом. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 КАС України.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що дана позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 454 грн. (908 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2021 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовної заяви – відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 454 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма