Рішення № 101557315, 29.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 листопада 2021 р. Справа №120/2747/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що його довіритель звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

За результатами розгляду такого клопотання відповідачем 10 лютого 2021 року прийнято наказ №209-УБД, яким позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу з огляду на те, що земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду.

На думку представника позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання такої відмови не існувало.

Ухвалою від 19 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

24 травня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який аргументований тим, що відповідно до частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, земельним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Разом із тим, Головне управління відмовило заявнику у наданні відповідного дозволу у зв`язку із приписами статті 58 Земельного кодексу України, пунктом «б» частини 1 якої передбачено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель зайнятих лісами.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті (повноваження Кабінету Міністрів України), у власність або у користування для всіх потреб, а тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

За наведених обставин відповідач вважає, що ним обгрунтовано прийнято рішення, яким позивачеві відмовлено у наданні відповідного дозволу.

27 травня 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій звернуто увагу на те, що саме при розробці проекту землеустрою визначаються відповідні обмеження (у тому числі й щодо наближеності земельної ділянки до водойм). Окрім того, земля, на яку претендує позивач, знаходиться на відстані 50 метрів від водойми.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

28 жовтня 2020 року до центру адміністративних послуг "Прозорий офіс" надійшло клопотання позивача, що адресоване Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. До клопотання долучено викопіювання з кадастрового плану, копії паспортного документа та реєстраційного номера облікової картки платника податків та посвідчення учасника бойових дій.

За наслідком розгляду вказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 10 лютого 2021 року видано наказ №209-УБД, яким відмовлено в наданні дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Так, у наказі зазначено, що земельна ділянка, що зазначена на графічному матеріалі, знаходиться в межах прибережної захисної смуги вздовж річок та відноситься до земель водного фонду. Також наказ містить посилання на приписи статті 58 Земельного кодексу України, пунктом «б» частини 1 якої передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель зайнятих лісами. Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті (повноваження Кабінету Міністрів України), у власність або у користування для всіх потреб, а тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Надаючи правову оцінку наказу, що оскаржується, суд зважає на таке.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частиною 1 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до частини 2 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Як свідчать відомості, що містяться у публічній кадастровій карті України, земельна ділянка, щодо якої з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою звернувся позивач, розташована поблизу ставка, площа якого становить 20,9539 га.

Відтак, прибережна захисна смуга в даному випадку встановлена в межах 50 метрів. При цьому, слід враховувати й те, що в окремих місцях прибережна захисна смуга може збільшуватися в залежності від крутизни схилів.

Разом із тим, відмовляючи позивачеві у наданні відповідного дозволу, відповідач обмежився лише посиланнями на норми земельного законодавства, якими врегульовано особливості віднесення земель до прибережних захисних смуг, без зазначення доказів, які підтверджують належність земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, до земель водного фонду.

Таким чином, висновки про віднесення тієї чи іншої земельної ділянки до земель водного фонду можливо зробити лише за наявності належних доказів, які б це підтверджували.

А тому для правильного вирішення даного спору слід встановити приналежність земельної ділянки, щодо якої позивач звернувся із відповідним клопотанням, до ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги.

Визначаючись із окресленим питанням, суд керується наступним.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 60 ЗК України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Подібні положення наведені й у статті 88 Водного кодексу України, згідно із якими прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Отже, межі встановлених прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою; проте, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, адже її розміри встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про державний земельний кадастр" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належать ведення та адміністрування Державного земельного кадастру та внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.

Таким чином, законодавцем передбачено, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вносяться до Державного земельного кадастру відомості про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.

Отже, у разі віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель, обмежень у використанні земельних ділянок такі відомості підлягають обов`язковому внесенню до Державного земельного кадастру.

Проте, публічна кадастрова карта України не містить відомостей про те, що земельна ділянка, що зазначена позивачем на викопіюванні, яке долучене до клопотання про надання відповідного дозволу, належить до земель водного фонду із зазначенням меж прибережної захисної смуги.

Наведене свідчить про те, що межі прибережної захисної смуги поблизу місця, де позивач має намір отримати у власність ділянку, не визначені, адже документація із землеустрою щодо встановлення таких меж не затверджувалася уповноваженим органом.

Разом із тим, інструментарій публічної кадастрової карти України дозволяє окрім іншого визначати відстань між об`єктами.

Так, застосувавши вказану можливість, судом встановлено, що відстань у 50 метрів від урізу води ставка, що знаходиться поблизу ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, у напрямку до земельної ділянки з кадастровим номером 0523480600:03:002:0106 охоплює лише частину тієї земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, що виключає можливість віднесення усієї земельної ділянки до ділянки, на якій встановлено прибережну захисну смугу відповідно до закону.

Водночас, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Відтак, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що зазначена на долученому до клопотання викопіюванні, відповідач тим самим обмежив право ОСОБА_1 на реалізацію гарантованого права щодо безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах до 2,0 гектар, адже докази, які б підтверджували факт віднесення усієї ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, до земель водного фонду, відсутні.

При цьому, варто врахувати положення статті 50 Закону України "Про землеустрій", якою визначено склад проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, в тому числі й перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Отже, на думку суду, саме під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначаються наявні обмеження у використанні земельної ділянки, зокрема, й з урахуванням наближеності до великої річки.

За наведених обставин наказ відповідача, що оскаржується, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Посилання відповідача на викопіювання з кадастрової карти №НВ-0521041222020 від 29 грудня 2020 року, що надане відділом у Погребищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як на підтвердження того, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, належить до земель водного фонду слід оцінити критично, адже з такого викопіювання слідує, що ділянка, яка розташована в межах кварталу 0523480600:03:002, належить до земель водного фонду.

Проте, з такого викопіювання неможливо встановити чітке місце розташування земельної ділянки, про яку йдеться у ньому, що не дає можливості її ідентифікувати.

Більше того, як зазначав суд, межі прибережної захисної смуги навколо водойм встановлюються на підставі затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення таких меж, а також такі межі для кожного об`єкта визначені Земельним кодексом України.

Проте, відомості із публічної кадастрової карти не підтверджують того, що та земельна ділянка, що зазначена на долученому до клопотання позивача викопіюванні земельна ділянка, належить до прибережної захисної смуги, а тому такі доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10 лютого 2021 року, то така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, а тому також підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Проте, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №209-УБД від 10 лютого 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28 жовтня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Андрушівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63; код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Рішення суду у повному обсязі складено 29.11.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович