Рішення № 101553789, 22.11.2021, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2315/21

Провадження № 2/345/776/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.11.2021 р.

м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Мостової Ю.З., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №1 цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії,-

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін.

Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1547pv19-07 від 11.09.2007 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 11 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклала з ВАТ "Банк "Фінанси і Кредит" договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №1547pv19-07, відповідно до умов якого банк відкрив їй відновлювальну кредитну лінію у розмірі 50 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 процентів річних і строком повернення до 11.09.2022 року. Зобов`язання за договором забезпечені договором іпотеки від 11.09.2007 року і договором поруки від 11.09.2007 року, укладеним із ОСОБА_4 .

Відповідно до додаткової угоди №1 від 26.05.2008 року до цього договору процентна ставка за кредитом збільшена до 16% річних. Додатковою угодою №2 від 07.11.2008 року і додатковою угодою від 29.05.2009 року викладені в новій редакції пункти 1, 2.1., 3.1. і 3.2.1.

11лютого 2015 року між Державною іпотечною установою і ВАТ "Банк "Фінанси і Кредит" укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до пункту 1.2. якого банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями позивачів.

Згідно з пунктом 2.1. договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 17 вересня 2015 року постановою Правління Національного банку України №612 ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" був віднесений до категорії неплатоспроможних.

Станом на 11 березня 2021 року заборгованість з договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №1547pv19-07 від 11.09.2007 року становила 771 883,26 грн., з яких 520 604,72 грн. по сумі основного боргу і 251 278,54 грн. прострочених відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 11.03.2018 року по 11.03.2021 року).

30.06.2021 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Долинки О.А. через канцелярію суду надійшов відзив на позов, в якому він просить у позові відмовити, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, так як останній платіж за кредитом був здійснений відповідачем 29.09.2015 року, а пунктом 3.6. кредитного договору сторони обумовили припинення терміну дії кредитного договору у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника зі сплати відсотків за користування кредитом більше трьох місяців.

05.07.2021 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач позов підтримує в повному обсязі, вказує на те, що договір продовжує діяти до його закінчення 11.09.2022 року, а тому строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості ним не пропущений. Також зазначає, що за вимогами до поручителя застосовуються положення ст. 559 ЦК України, якими встановлений трирічний строк звернення до нього з вимогою виконання зобов`язання за кредитом. Позивач також вказує, що оскільки додаткова угода до кредитного договору про збільшення процентної ставки не містить підпису поручителя, а відповідні докази у позивача відсутні, то заборгованість з процентами потрібно стягнути з поручителя виходячи з річної процентної ставки в розмірі 14,50% річних.

04.11.2021 року від представника ОСОБА_4 – адвоката Коваленко О.В. надійшли письмові пояснення, у яких вона заперечує проти задоволення позову, що обґрунтовує припиненням поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України у зв`язку із збільшенням процентної ставки за кредитом без його згоди і неповідомленням про це поручителя.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.06.2021 року відкрите провадження у справі, встановлено відповідачам строк п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов, призначене підготовче засідання на 18.06.2021 року, яке було відкладене на 30.06.2021 року.

Судове засідання 30.06.2021 року за заявою представника ОСОБА_4 – адвоката Коваленко О.В. відкладене на 07.07.2021 року, яке в свою чергу відкладене на 18.08.2021 року.

Ухвалою від 18.08.2021 року задоволене клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Долинки О.А. і у позивача витребувані виписка з рахунку позичальника і детальний розрахунок заборгованості за кредитом, які були надані позивачем суду заявою від 14.09.2021 року.

В подальшому розгляд справи відкладався неодноразово.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

11 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", яке в подальшому було перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", і ОСОБА_2 укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №1547pv19-07 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 2.1. якого позичальнику відкрита відновлювальна кредитна лінія на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 50 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5% річних, зі сплатою відсотків до 10 числа кожного місяця, що визначено п.4.3.

Пунктом 3.2. кредитного договору встановлений кінцевий строк повернення отриманого кредиту до 11 вересня 2022 року.

Додатковою угодою №1 від 26.05.2008 року за кредитом збільшена процентна ставка за кредитом до 16% річних.

Додатковою угодою №2 від 07.11.2008 року пункт 3.2.1. договору викладений в новій редакції: "позичальник зобов`язується повністю повернути Кредитні ресурси, одержані за угодою до 11 вересня 2022 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок відповідно до додатку №1 до даного договору".

Додатковою угодою від 29.05.2009 року викладені в новій редакції пункти 1, 2.1. і 3.1. кредитного договору №1547pv19-07 і кредитна лінія змінена на невідновлювальну, а її розмір зменшений до 41 143,55 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11.09.2007 року між ОСОБА_2 і ВАТ "Банк "Фінанси і Кредит" укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Калуської нотаріальної контори Тихан О.М. і зареєстрований в реєстрі за №3530, відповідно до якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Позивачем також надана суду копія договору поруки від 11 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 і ВАТ "Банк "Фінанси і Кредит", відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань за кредитним договором №1547pv19-07.

11 лютого 2015 року між позивачем і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений договір про відступлення прав вимоги №17/4-В, відповідно до п.1.2. якого банк відступив, а позивач набув всіх прав вимоги за кредитними договорами, договорами іпотеки, поруки, тощо, які вказані у додатках до цього договору.

Згідно з п.2.1. договору про відступлення прав вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року пункт 1.2. цього договору набирає чинності в день прийняття Національним Банком України рішення про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних, і, відповідно, позивач набуває прав вимоги за цим договором.

17 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова №612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 "Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку"

Відтак, набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором до відповідачів відбулось 17.09.2015 року. Фактів здійснення відповідачами оплат на погашення кредиту на користь позивача в ході розгляду справи судом не встановлено, такі докази сторонами не надано.

Водночас, наданими представником ОСОБА_2 – адвокатом Долинкою О.А. копіями квитанцій та наданими позивачем виписками з рахунку позичальника підтверджується, що остання оплата по кредиту здійснена позичальником 29.09.2015 року в сумі 615,00 доларів США.

Пунктом 3.6. кредитного договору встановлено, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.

Мотиви, з яких виходить суд і застосовні норми права.

Вивчивши зміст позовної заяви, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Щодо позовних вимог до позичальника.

Частиною першої статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно з частиною четвертою статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

В пункті 3.6. кредитного договору сторони визначили, що у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше трьох місяців, термін дії договору припиняється.

Матеріалами справи підтверджено, що останній платіж за кредитом здійснений ОСОБА_2 29.09.2015 року в сумі 615,00 доларів США, то термін кредитного договору припинився 11.12.2015 року.

У даному випадку суд враховує висновок щодо моменту припинення кредитного договору у аналогічній справі, який викладений Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 16.06.2021 року у справі №726/1652/18.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що умовами пункту 3.6. кредитного договору визначені лише підстави виникнення його права на задоволення вимог як кредитора за рахунок предмета іпотеки, оскільки таке його право передбачене законом.

Так, згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається зі змісту кредитного договору – кінцевий строк кредитування сторонами визначений 11.09.2022 року (п.3.2.), водночас окремо строк дії самого договору не визначений, а зазначено, що він діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п.7.3.), при цьому сторонами визначений обов`язок позичальника сплачувати відсотки за кредитом щомісяця у термін до 10 числа (п.4.3.). Тобто, сторонами погоджені строки і порядок виконання зобов`язання.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене – строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Водночас, суд враховує, що за правилом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому, зі змісту пункту 3.6. кредитного договору суд приходить до висновку, що у ньому сторони обумовили як окрему підставу припинення строку дії договору і, відповідно, строку кредитування, факт виникнення у позичальника заборгованості зі сплати відсотків за кредтом протягом трьох місяців.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року у справі №5-р (II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Про необхідність застосування спеціального закону перед загальним зазначив також і Верховний Суд у Постанові від 09 листопада 2018 року у справі №263/15749/16-а:

"…При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (§69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" від 25 березня 1999 року, §15 рішення у справі "Баранкевич проти Росії" від 26 липня 2007 року тощо)".

Отже, виходячи зі змісту спеціального правила, викладеного в пункті 3.6. кредитного договору про момент припинення строку дії договору, а також доведеною обставину наявності у відповідача ОСОБА_2 заборгованості зі сплати відсотків протягом трьох місяців, суд вважає, що кредитний договір у даному випадку припинив дію починаючи з 11.12.2015 року і з цього дня у позивача виникло право вимоги до відповідачів виконання зобов`язань за кредитом у повному обсязі, а у відповідачів виникло відповідне зобов`язання з повернення отриманих коштів незалежно від факту пред`явлення кредитором такої вимоги.

При аналізі пункту 3.6. кредитного договору судом застосований принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Суд зазначає, що вимога кредитора про дострокове погашення заборгованості за кредитом за своєю правової природою з урахуванням приписів статті 202 ЦК України є одностороннім правочином, вчинення якого залежить виключно від волі самого кредитора, а тому пред`явлення позивачем такої вимоги до відповідачів лише у квітні 2021 року не змінює факту припинення дії кредитного договору 11.12.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитора вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому, встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність".

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

У даній справі відповідачем ОСОБА_2 зроблена заява про застосування строків позовної давності, а позивач звернувся з позовом до суду 25.05.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності, який сплив 11.12.2018 року.

Виходячи з наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитом.

Щодо позовних вимог до поручителя.

У матеріалах справи міститься копія договору поруки від 11.09.2007 року, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_4 зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 4.4. договору поруки визначено, що внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується відповідальність поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що 26.05.2008 року між відповідачем ОСОБА_2 і ВАТ "Банк "Фінанси і Кредит" укладена додаткова угода №1 до кредитного договору, якою сторонами збільшена процентна ставка за кредитом із 14,5% річних до 16% річних.

При цьому, надана позивачем копія додаткової угоди №1 від 26.05.2008 року не містить підпису відповідача ОСОБА_4 як поручителя. Протягом розгляду справи позивачем не доведено факту згоди поручителя на збільшення процентної ставки за кредитом і, як наслідок, згоди на збільшення обсягу його відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Для застосування цієї норми достатньо встановити такі зміни в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Відтак, суд вважає, що у зв`язку із зміною умов кредитного договору, внаслідок яких відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, порука у даному випадку припинена.

Окремо суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:

"36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення певного суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Враховуючи, що 11 грудня 2015 року припинився термін дії кредитного договору, то перебіг передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя тривав по 10 червня 2016 року включно. Позивач звернувся з позовом до поручителя 25 травня 2021 року, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя щодо сплати щомісячних платежів та суми заборгованості, яка виникла після припинення дії кредитного договору.

Суд відхиляє доводи позивача про необхідність застосування до правовідносин з поручителем у даному випадку положень частини четверта статті 559 ЦК України в редакції Законів № 1414-VIII від 14.06.2016, № 2478-VIII від 03.07.2018, так як спірні правовідносини виникли між позивачем і поручителем до набрання чинності цими Законами і строк пред`явлення вимог до поручителя сплив до вступу їх в дію.

Окрім цього, суд зауважує, що копія наданого позивачем договору поруки взагалі не містить підпису самого поручителя.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову суд відмовляє повністю, то судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя