Ухвала суду № 101553343, 22.10.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

22.10.2021 Єдиний унікальний номер 205/8168/21

Єдиний унікальний номер судової справи 205/8168/21

Номер провадження 2-з/205/658/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2021 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Остапенко Н.Г., розглянувши заяву представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – адвоката Федосєєва Євгена Олександровича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,–

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

20 жовтня 2021 року від представника позивачів – адвоката Федосєєва Є.О. надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: тимчасового обмеження виїзду за кордон ОСОБА_3 та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке йому належить.

Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється добровільно відшкодувати завдану шкоду, постійно перебуває поза межами території України та працює за кордоном, а також майно, що йому належить, бути відчуженим, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, отже, невжиття вищевказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення.

Суддя, ознайомившись з матеріалами справи та заяви про забезпечення позову, дослідивши матеріали заяви, дійшов наступного висновку.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Згідно з ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову.

Враховуючи, що в ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, суддя доходить висновку про неможливість застосовування зазначеного способу забезпечення позову.

Отже, суд приходить до висновку, що встановлення тимчасового обмеження виїзду за межі України, як вид забезпечення позову, не може бути застосовано до відповідача, оскільки він не є боржником за рішенням суду, а тому заява про забезпечення позову в частині обмеженні права відповідача на виїзд за кордон не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечуються, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози невиконання рішення суду.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Як вбачається з змісту позову, його предметом є стягнення з відповідача на користь позивачів матеріальних збитків, матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в загальному розмірі 60 000,81 грн.

Звертаючись з заявою про забезпечення позову представник позивачів вказує, що відповідач ухиляється від відшкодування збитків в добровільному порядку, а майно відповідача може бути відчужене, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що утруднить виконання рішення. Однак, заява не містить доказів недобросовісної поведінки відповідача, підготовчих дій до реалізації майна, а з матеріалів справи не вбачається, що він навмисно ухиляється від відшкодування шкоди позивачам, докази направлення відповідачу вимоги про відшкодування шкоди матеріали справи також не містять.

Окрім того, ч. 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, та повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Оскільки заявником не зазначено на яке саме майно відповідача він просить накласти арешт, а також вимога заявлена щодо як рухомого та нерухомого майна, до заяви доказів наявності такого майна у відповідача та його вартості не надано, визначити співрозмірність такого обмеження прав відповідача як арешт його нерухомого та рухомого майна ціні позову не вбачається можливим.

Саме лише посилання в заяві на адекватність цього заходу та співвідносність його з предметом позову не дає правових підстав суду для накладення арешту.

Враховуючи викладене, суддя доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 353 ЦПК України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – адвоката Федосєєва Євгена Олександровича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя Н.Г.Остапенко

.