Ухвала суду № 101546382, 26.11.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14160/17

Провадження № 1-кп/643/844/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

прокурора: Сук І.В.,

обвинувачених: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

захисників: Куц Ю.В., Юшко Т.Г.,

перекладача: Ріжнікова З.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальні провадження № 12017220280001127 від 31.07.2017, № 12017220470005611 від 19.09.2017, № 12018220500001029 від 01.06.2018 за обвинуваченням

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Алчевськ Луганської області, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, раніше судимого 20.07.2017 Великописарівським районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України строком на 2 роки, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Чхоруцку Зугдідського району, Грузія, громадянина Грузії, в силу ст. 89 КК України не судимого, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, вдівця, маючого малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст.185 КК України,

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Хобі, Грузія, громадянина Грузії, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, в силу ст. 89 КК України не судимого, фактично мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувають кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 .

Вказане клопотання мотивоване тим, що у сторони обвинувачення є підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, які наразі не зменшились та продовжують існувати.

Захисниками ОСОБА_2 – Куц Ю.В., Юшко Т.Г. заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 на особисту поруку громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ІІ. Позиції учасників судового засідання.

У судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав викладених у клопотанні, одночасно заперечував проти зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підтвердили наявність того рівня довіри, який міг би гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.

У судовому засіданні захисники Куц Ю.В., Юшко Т.Г. заперечували проти задоволення клопотання прокурора посилаючись на те, що ризики на які посилається прокурор не доведені, прокурором у клопотанні просто перелічені ризики, передбачені ст. 177 КПК України без надання доказів їх існування. Одночасно підтримали своє клопотання, про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на особисту поруку громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та просили його задовольнити.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підтримали думку захисників.

ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 днів та клопотання захисників Куц Ю.В., Юшко Т.Г. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.10.2021 задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор (27)» на 60 днів - до 29.11.2021 року включно.

Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

За змістом положень кримінального процесуального законодавства продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути зумовлено тим, що заявлені при застосування запобіжного заходу ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

До спливу продовженого строку, судове провадження не завершено.

Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема ст. 131, 176 КПК України, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Зокрема, при продовженні строку тримання під вартою суд оцінює підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин справи.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується ( ч. 1 ст. 177 КПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку необхідно враховувати сукупність перелічених у статті 194 КПК України обставин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 201 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.

При цьому, зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України, чи у зміні способу виконання цих обов`язків.

Підставами для звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення.

Як вбачається зі змісту положень параграфу 1 глави 18 КПК України, питання про застосування, зміну або продовження запобіжного заходу, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності кримінального провадження, судом вирішується виключно на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, обов`язок по доведенню існування ризиків, які дають підстави для застосування чи продовження запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою, покладається на сторону обвинувачення.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.

Обґрунтовуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 днів прокурор посилався на те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до шести років, у зв`язку із чим у сторони обвинувачення є підстави вважати на існування ризиків п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які наразі не зменшились та продовжують існувати.

Відомостей про те, що з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, до суду не надійшло.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.

Національне законодавство у вигляді змісту положень ч. 3 ст. 199 КПК України і, зокрема п. 1, ст. 331 КПК України покладають на суд обов`язок перевірити усі складові, з якими закон пов`язує вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

ЄСПЛ часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв`язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Так, судом враховано, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кількох корисливих кримінальних правопорушень проти власності, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких злочинів, санкція яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до шести років.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20.09.2017 до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який в подальшому було продовжено.

06.04.2018 року ОСОБА_2 було звільнено з під варти у зв`язку із внесенням застави.

Проте, на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.06.2018 до ОСОБА_2 з 01.06.2018 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який вподальшому продовжувався як в межах досудового розслідування, так і в період судового розгляду.

Підставою для обрання та продовження ОСОБА_2 запобіжного заходу була наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих йому злочинів та наявність ризиків того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 03.06.2019 ОСОБА_2 визнано винним та призначено йому покарання: за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; на підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК України визначено покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. Початок строку відбування покарання, керуючись правилами ч. 5 ст.72 КК України, ОСОБА_2 вирішено обчислювати з 18.09.2017, зарахувавши до покарання строк тримання під вартою з 18.09.2017 по 06.04.2018, з 01.06.2018. Міру запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2 до набрання законної сили вироком, залишено без змін у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.10.2020 вирок Московського районного суду м. Харкова від 03.06.2019 року по справі щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасовано, призначено новий розгляд даної справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.12.2020 клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення обвинувальних актів прокурору задоволено, обвинувальні акти з додатками у кримінальних провадженнях № 12017220280001127 від 31.07.2017, № 12017220470005611 від 19.09.2017, № 12018220500001029 від 01.06.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, повернуто керівнику Харківської місцевої прокуратури № 4.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.01.2021 ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01.12.2020 року по справі щодо обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасовано, призначено новий розгляд даної справи в суді першої інстанції.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі «W. проти Швейцарії»).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини встановлюється існування презумпції на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з`ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настання настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. («W v.Switzerland», 14379/88, 26 січня 1993 року).

Відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання (пункти 37,38).

Суд бере до уваги, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював (у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Феррарі-Браво проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства»), що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України.

ЄСПЛ в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення ЄСПЛ вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи та за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , суд приймає до уваги розумність сукупної тривалості його перебування під вартою та зазначає про надмірну тривалість такого строку по даному кримінальному провадженню, який складає понад чотири роки.

При цьому, суд враховує, що у справі «Попов проти Російської Федерації» від 13 липня 2006 р.сСуд визначив, що згідно зі ст. 3 Конвенції держава зобов`язана забезпечувати, щоб особа перебувала в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, способи реалізації таких заходів не повинні піддавати людину стресам, приниженням, занепокоєнням, які перевищують допустимий рівень страждань, що викликається позбавленням волі, враховую чи практичне значення застосовуваних заходів, його здоров`я, душевний стан повинен адекватно гарантуватися, в тому числі, наданням необхідної медичної допомоги.

У справі «Меченков проти Російської Федерації» від 7 лютого 2008 р., Суд акцентував увагу на тому, що якщо влада вирішила тримати під вартою важко хвору особу, то вона повинна демонструвати особливу увагу дотриманню таких умов позбавлення волі, які обумовлюються станом здоров`я такої особи.

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими доводами для продовження строку тримання під вартою.

Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

При цьому, слід врахувати, що обвинувачений знаходиться під вартою більше чотирьох років, що хоч і є співмірним з тяжкістю обвинувачення ( ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кількох корисливих кримінальних правопорушень проти власності, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких злочинів, санкція яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до шести років), однак прокурор не зазначив нових аргументів, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Прокурором не з`ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити обвинуваченому ОСОБА_2 належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам.

Суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Так, суд зазначає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 днів перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення його належної процесуальної поведінки на цей період, оскільки до обвинуваченого даний запобіжний захід був застосований ще з 20.09.2017 по 06.04.2018 року, та з 01.06.2018 року відповідно, тобто обвинувачений перебуває під вартою протягом більше ніж чотири роки. У зв`язку з цим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не співмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не буде забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідатиме вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Одночасно суд зауважує на положення ч. 1 ст. 318 КПК України, п. 3 ст. 5 Конвенції, яка визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Також, суд приймає до уваги те, що у разі визнання ОСОБА_2 винуватими у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень до нього можуть бути застосовані положення ч. 5 ст. 72 КК України.

В даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особи ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що запобігти ризикам передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України можливо шляхом застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу.

У зв`язку із вищевикладеним, суд відмовляє прокурору у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 днів.

Крім того під час розгляду справи захисниками подане клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 на особисту поруку громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Обґрунтовуючи клопотання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на особисту поруку громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 захисники посилались на зменшення ризиків передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність міцних соціальних зв`язків у м. Харкові, перебіг тяжкого захворювання, терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та вважали, що є всі підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, а саме на особисту поруку, який забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків, буде сприяти виконанню мети та завдань кримінального процесуального закону та дозволить ОСОБА_2 забезпечувати матеріально свого малолітнього сина та пройти курс лікування від тяжкої хвороби в спеціалізованому медичному закладі.

Відповідно до ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру. Поручителю роз`яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов`язань та порядок реалізації такого права. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов`язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов`язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі: 1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м`яке покарання, - від двох до п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років, - від п`яти до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Контроль за виконанням зобов`язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

Під час судового розгляду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали особисте зобов`язання, відповідно до якого вони поручаються за виконання ОСОБА_2 покладених на нього обов`язків та зобов`язуються за необхідності доставляти його до органу досудового розслідування та суду на першу вимогу.

Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що їм відомо, у вчиненні якого злочину обвинувачується ОСОБА_2 та яке покарання йому може бути призначено, а також пояснили, що їм відомі обов`язки поручителя та наслідки їх невиконання.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є громадянками України та мають постійне місце реєстрації у м. Харкові, негативних характеристик щодо вказаних осіб не встановлено, у зв`язку з чим суд вважає, що вони заслуговують на довіру, мають особисті зв`язки з обвинуваченим ОСОБА_2 та моральний вплив на нього, завдяки чому зможуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого.

На підтвердження своїх доводів про те, що у обвинуваченого ОСОБА_2 є тимчасове місце проживання в м. Харкові, де він зможе перебувати у разі зміни запобіжного заходу щодо нього, суду надано договір оренди квартири від 15.07.2020, відповідно до змісту якого ОСОБА_6 надає Бєлканії Дато та його родині у складі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_6 , строк оренди 12 місяців, з можливістю пролонгації.

Крім того, стороною захисту було надано Доповнення до договору від 10.11.2021, відповідно до якого ОСОБА_6 повідомляє, що не заперечує проти того, щоб ще одна людина, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав у АДРЕСА_6 .

Оцінивши наведені у клопотанні сторони захисту доводи щодо наявності підстав для зміни запобіжного заходу, суд вважає, що подальше тримання обвинуваченого під вартою не є доцільним з тих підстав, що на теперішній час заявлені ризики, які враховані при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зменшилися та не виправдовують тримання особи під вартою.

Крім того, суд зазначає, що тривалість судового розгляду з причин незалежних від суду, та надмірний строк тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою значно зменшують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому є підстави для застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з покладанням на них обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Суд вважає, що саме такий захід є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання спробам переховування від суду, впливу на потерпілих, свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що у зв`язку з важким матеріальним становищем застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 альтернативного запобіжного заходу є недоцільним, оскільки обвинувачений не має можливості сплатити заставу у визначеному судом розмірі, як і неможливо застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 зареєстрованого місця проживання у м. Харкові, внаслідок чого органи Національної поліції будуть позбавлені можливості поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_2 і здійснювати контроль за його поведінкою на виконання вимог ч. ч. 4, 5 ст. 181 Кримінального процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 та задоволення клопотання захисників про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку, яка забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого і є необхідним для належного забезпечення даного кримінального провадження, дотримання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України та загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України і пропорційним тому ступеню небезпеки, ризик якого залишився у кримінальному провадженні.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 180, 206, 331, 369-372, 392 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Клопотання захисників Куц Ю.В., Юшко Т.Г. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити.

3. Змінити обраний обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку.

4. Визначити поручителями:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_7 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_7 .

5. Покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні обов`язки строком на 60 днів, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі міста Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- докласти зусиль до пошуку роботи;

- після звільнення з-під варти невідкладно здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

5. Роз`яснити поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, а також, що кожен з них окремо несе відповідальність за виконання ОСОБА_2 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі міста Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- докласти зусиль до пошуку роботи;

- після звільнення з-під варти невідкладно здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

6. Роз`яснити поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що вони зобов`язуються за необхідністю доставити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.

7. Роз`яснити поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що у разі невиконання ними взятих на себе зобов`язань, на них накладається грошове стягнення в розмірі від десяти до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

8. Роз`яснити поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов`язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

9. Обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнити з-під варти негайно у залі суду.

10. Контроль за виконанням зобов`язань про особисту поруку покласти на прокурора.

11. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

12. Повний текст ухвали буде проголошено 30.11.2021 року о 16:15 год.

Суддя Н.В. Новіченко