Рішення № 101531408, 30.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/7743/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській областітреті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державний кадастровий реєстратор Відділу у м. Ірпені Міськрайонного управління у Києва-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області Федоренко Анна Володимирівна, ОСОБА_2 провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (адреса: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, ідентифікаційний код - 39817550) (надалі - відповідач або ГУ Держгеокадастр у Київській області), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відповідь № С-2719/0-77/6-21 від 12.01.2021 Головного управління Держгеокадастру у Київській області в частині відмови ОСОБА_1 у скасуванні рішення про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 площею 0,05 га для індивідуального дачного будівництва внесені до Державного земельного кадастру 09.10.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник документації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро»);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати рішення про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 площею 0,05 га для індивідуального дачного будівництва внесені до Державного земельного кадастру 09.10.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник документації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро»).

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладені у відповіді № С-2719/0-77/6-21 від 12.01.2021, є протиправними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/7743/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, державного реєстратора Федоренко Анну Володимирівну, ОСОБА_2 .

Від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшов відзив, у якому зазначено, що 24.11.2020 надійшов інформаційний запит представника ОСОБА_1 - Старчі А.В. про підстави внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070. Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 30.11.2020 надано відповідь, у якій вказано, що за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 внесені до Державного земельного кадастру 09.10.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник документації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро»). Після отримання інформації щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.10.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 представник ОСОБА_1 - Старча А.В. звернувся з заявою про скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки у зв`язку з нездійсненням реєстрації речового права на земельну ділянку протягом року з вини заявника. Відповідач вказує, що листом від 12.01.2021 № С-2719/0-77/6-21 правомірно, враховуючи, що земельна ділянка перебувала у приватній власності, а відомості про підстави для скасування реєстрації земельної ділянки до Головного управління Держгеокадастру у Київській області не надходили.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що Законом України «Про державний земельний кадастр» та Постановою № 1051 передбачено підставу для скасування державної реєстрації земельної ділянки коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного реєстру.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.12.2018 ОСОБА_1 було направлено до Ірпінської міської ради Київської області клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,0500 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

До 04.02.2019 на адресу позивача жодних листів та повідомлень з Ірпінської міської ради Київської області не надходило.

31.01.2019 представником позивача - Татунець В.В. було направлено на адресу Ірпінської міської ради Київської області адвокатський запит №19-01-2019, з проханням надати належним чином завірені копії документів, а саме: належним чином завірену копію рішення Ірпінської міської ради Київської області щодо розгляду клопотання від 30.11.2018 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,05 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

21.02.2019 на адресу представника Татунець В.В. надійшов лист з Ірпінської міської ради Київської області в якому містилась відповідь №01-18/620 від 15.02.2019, та в додатках було долучено копія рішення №4793-63-VII від 24.01.2019 та витяг з додатку №1 до рішення Ірпінської міської ради.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 640/3434/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено:

визнати протиправним та скасувати рішення №4793-63-УІІ від 24 січня 2019 року Ірпінської міської ради Київської області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;

зобов`язати Ірпінську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;

у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Разом з тим, відповідно до даних Державного земельного кадастру 09.10.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник документації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро») внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070.

Рішенням Ірпінської міської ради від 30.01.2020 № 6246-77-VII у результаті розгляду заяви гр. ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, виготовлений КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» (витяг ДЗК - 3216734052019 від 09.10.2019) вирішено:

затвердити гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3210900000:01:141:0070) площею 0,0500 га у власність дія індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_3 ;

передати гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0500 га для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_3 ;

гр. ОСОБА_2 сплатити відновну вартість зелених насаджень згідно розрахунку в розмірі 2506,12 гривень (дві тисячі п`ятсот шість гривень 12 копійок) відповідно до п.11 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. № 1045);

гр. ОСОБА_2 провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (довідка № 233585936 від 22.11.2020) вбачається, що державним реєстратором Ющенком О.С. прийнято рішення про державну реєстрацію № 54789992 від 27.10.2020 відповідно до якого зазначено про належність земельної ділянки 3210900000:01:141:0070 на праві власності ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_1 - Старча А.В. звернувся з заявою від 26.12.2020 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки 3210900000:01:141:0070 у зв`язку з нездійсненням реєстрації речового права на земельну ділянку протягом року з вини заявника.

Листом від 12.01.2021 № С-2719/0-77/6-21 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило, що за інформацією Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області земельна ділянка 3210900000:01:141:0070 перебуває у приватній власності, при цьому на момент надання відповіді у Державних кадастрових реєстраторів Управління відсутні підстави для скасування державної реєстрації.

Не погоджуючись з відмовою у скасуванні держаної реєстрації позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначає Закон України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-VI (далі - № 3613-VI).

Положеннями статті 1 Закону № 3613-VI визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, а державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

В свою чергу, кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Надання відомостей з Державного земельного кадастру у визначених частиною першою статті 38 цього Закону випадках може здійснюватися також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг у порядку, встановленому Законом України «Про адміністративні послуги», або уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування, які успішно пройшли стажування у сфері земельних відносин та відповідають кваліфікаційним вимогам, зазначеним у частині третій цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок №1051).

Відповідно до пункту 109 Порядку № 1051 до повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства у районах, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення належать: 1) внесення або надання відмови у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення; 2) здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; 3) формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення зберігання поземельних книг; 4) присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам; 5) здійснення реєстрації: заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру; повідомлень про виявлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру; заяв про виправлення технічних помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру; заяв про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру; 6) проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства; 7) узагальнення відомостей про землі в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; 8) надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об`єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні, витягів з Державного земельного кадастру про будь-яку земельну ділянку в межах державного кордону; 9) виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, допущених у відомостях щодо об`єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту; 10) оприлюднення за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держземагентства: відомостей щодо об`єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту; дати та номера реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, їх стислого змісту та інформації про результати розгляду.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, в розрізі пункту 69 Порядку №1051 здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Згідно частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 10 ст. 79-1 ЗК України).

Частиною 1 статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до положень частини 1 статті 24 Закону №3613-VI визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 24 Закону №3613-VI).

Згідно частини 3 статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Аналогічні положення закріплені в пункті 109 Порядку №1051.

Як було встановлено судом, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 внесено до Державного земельного кадастру 09.10.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник документації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро»).

Разом з тим, рішенням Ірпінської міської ради від 30.01.2020 № 6246-77-VII затверджено гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3210900000:01:141:0070) площею 0,0500 га у власність дія індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_3 ; передано зазначену земельну ділянку у власність заявника та вказано провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В свою чергу, державним реєстратором Ющенком О.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54789992 від 27.10.2020 відповідно до якого зазначено про належність земельної ділянки 3210900000:01:141:0070 на праві власності ОСОБА_2 .

Суд наголошує, що положеннями частини 10 статті 24 Закону № 3613-VI (у редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про скасування державної реєстрації земельної ділянки) визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Аналогічні правові норми закріплені в пункту 114 Порядку №1051.

Між тим, згідно з пунктом 57 Порядку 1051 поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 156-2 цього Порядку.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти висновку, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

В такому випадку закривається і Поземельна книга.

Тобто, ключовою підставою для вчинення державним реєстратором дій щодо скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі рішення про реєстрацію земельної ділянки є наявність обставини не вчинення протягом одного року з дня такої реєстрації дій суб`єктом щодо реєстрації речового права на зареєстровану в Державному земельному кадастрі земельну ділянку. При цьому, не здійснення реєстрації речового права на зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі має бути обумовлено виною безпосередньо заявника - суб`єкта реєстрації земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що жодних рішень в частині встановлення вини третьої особи щодо не здійснення реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 матеріли адміністративної справи не містять.

Більше того, державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:141:0070 здійснено 27.10.2020 у межах річного строку з дня прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність заявника.

Стосовно оскарження відповіді № С-2719/0-77/6-21 від 12.01.2021 Головного управління Держгеокадастру у Київській області як адміністративного акту суд відмічає таке.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, повноважені розглядати ці питання.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З наведених положень слідує, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені статтею 118 Земельного кодексу України, органи приймають одне з відповідних рішень.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В позовній заяві позивачем не надано жодних обґрунтувань щодо порушення його прав та законних інтересів внаслідок відмови у скасуванні реєстрації земельної ділянки, що на момент звернення належала на праві приватної власності іншій особі. Водночас, захист майнових прав позивача у спосіб, визначений позивачем у цій справі, виходить поза межі предметної підсудності адміністративних судів.

У цьому контексті слід відмітити, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

Факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача не підтверджують наявні матеріали справи.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконав.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко