Рішення № 101526996, 24.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5108/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Херсонській області (далі – відповідач, Управління), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з Управління поліції охорони в Херсонській області позивачу не було виплачено належної йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 11 років служби у лавах поліції охорони у Херсонській області, що є порушенням прав позивача, установлених приписами п. 10 постанови КМУ від 17.05.1992р. №393.

Ухвалою від 13.09.2021р. у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.10.2021р. відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог через їх безпідставність, так як спірна грошова допомога була виплачена позивачу у повному розмірі при його звільненні з Управління поліції охорони в Херсонській області.

Суд зауважує на тому, що у матеріалах справи наявна заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України (пропущення місячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого приписами ч. 5 ст. 122 КАС України).

Суд не погоджується із доводами відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №108/95-ВР (далі – Закон №108/95-ВР) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону №108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суд відмічає, що спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової допомоги, виплата якої прямо передбачена приписами п. 10 постанови КМУ від 17.05.1992р. №393, за умови наявності 10 і більше років служби, у зв`язку із чим наведена допомога безумовно є складовою заробітної плати, що виплачується працівнику при звільненні.

Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі на службі в органах МВС, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Таким чином, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення", "матеріальна допомога" та "заробітна плата", які використані у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018р. у справі №815/4421/15, від 13.03.2019р. у справі №807/363/18, від 25.04.2019р. у справі №804/496/18, від 26.06.2019р. у справі №820/4748/17, від 22.05.2020р. у справі №808/3200/17.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із позовом, оскільки звернення до суду із даним позовом не обмежується будь-яким строком.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Наказом т. в. о. начальника Управління поліції охорони в Херсонській області від 30.04.2021р. №90 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 звільнено з посади поліцейського-водія взводу реагування батальйону Управління поліції охорони в Херсонській області з 30.04.2021р., відповідно до ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Зі змісту означеного наказу слідує, що станом на день звільнення стаж служби для виплати надбавки за вислугу років, одноразової грошової допомоги при звільненні складає 11 років; для призначення пенсії – 12 років.

Згідно ст. 93 ЗУ «Про Національну поліцію» скеровано виплатити позивачу компенсацію за невикористану чергову відпустку у 2021р. – 06 діб.

Сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 3429,73 грн.

Позивач стверджує, що при звільненні йому протиправно не виплачено відповідачем одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, передбаченої приписами п. 10 постанови КМУ від 17.05.1992р. №393, що послугувало підставою для звернення звільненого до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини, у яких виник спір, врегульовані Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIII (далі – Закон №580-VIII), та постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992р. №393 (далі – Порядок №393).

Як передбачено п. п. 4 ч. ст. 13 Закону №580-VIII, у складі поліції функціонують, у тому числі, поліція охорони.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно зі ст. 102 Закону №580-VIII, пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-XII (далі – Закон №2262-XII).

Приписами ч. 2 ст. 9 Закону №2262-XII установлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці 4 пункту 10 Порядку №393, за змістом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відтак, аналіз наведених приписів та матеріалів справи свідчить на користь висновку про те, що позивач станом на момент звільнення за власним бажанням (30.04.2021р.) набув право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 11 років служби в органах МВС України, що не заперечується відповідачем у відзиві.

Між тим, звертаючись до суду із позовом до Управління поліції охорони в Херсонській області, позивач вказує на те, що при звільненні йому не було виплачено одноразової грошової допомоги.

Водночас, з матеріалів справи слідує, що у день звільнення позивача зі служби - 30.04.2021р., йому виплачено грошових коштів на суму 9768,05 грн. (на рахунок № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 ), у тому числі одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 11 років служби у розмірі 9281,25 грн. (з утриманням податків та зборів), що підтверджується наданою відповідачем до суду довідкою, виданою начальником відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Управління поліції охорони в Херсонській області та листом начальника відділення №265/21 АБ «Укргазбанк» від 23.09.2021р. №5-265/21/1078/2021 (а. с. 27-28).

Отже, за результатами розгляду даної справи судом не встановлено факту порушення відповідачем прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, виплата якої передбачена приписами абзацу 4 пункту 10 Порядку №393, у зв`язку із чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 23.05.2017 року по справі №800/541/16).

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі – наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі №855/3/19, від 24.01.2029 року у справі №808/5869/14, від 15.03.2029 року у справі №815/3276/15, від 25.03.2019 у справі №806/5246/14, від 29.03.2019 року у справі №826/17479/18.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення “Аксу проти Туреччини” [Aksu v. Turkey] пункт 50; “Берден” [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; “Тенасе проти Молдови” [Tгnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі №800/206/15.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена а постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року по справі №826/4406/16.

Оскільки відсутнє порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент звернення до суду, в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 242-246 КАС України, суддя

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Управління поліції охорони в Херсонській області (код ЄДРПОУ 40108850, м. Херсон, вул. Молодіжна, 6) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000