Рішення № 101526962, 01.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6560/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про виплату індексації грошового забезпечення та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Херсонського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі – відповідач), в якому просить виплату індексації грошового забезпечення в сумі 1179,35 грн. та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 7609,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з лютого 2015р. по березень 2018р. проходив військову службу у лавах Херсонського прикордонного загону Державної прикордонної служби України та наказом начальника 79 прикордонного загону від 28.02.2018р. №116-ОС виключений із списків особового складу та звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту з 02.03.2018р. Проте, за період з липня 2015р. по березень 2018р. позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення. Також, відповідачем не була виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, передбачена ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач звернувся до Херсонського прикордонного загону із заявою від 23.02.2021р. про здійснення вказаних виплат. У відповіді від 22.03.2021р. начальник Херсонського прикордонного загону відмовив у задоволенні клопотання, при цьому визнав, що нарахування та виплати як на момент звільнення, так і на даний час не проведені, повідомив про те, що відповідні виплати будуть нараховані при надходженні фінансування. У зв`язку з чим, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача та такою, що порушує встановлені Конституцією права та свободи. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 03.11.2021р. у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За змістом відзиву від 25.11.2021р., Херсонський прикордонний загін позовні вимоги не визнає частково та зазначає, що відповідачем має бути виплачена на користь позивача лише заборгованість з індексації за період проходження ним служби саме у 79 (Херсонському) прикордонному загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2161) з липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р. в сумі 643,22 грн. При цьому, посилаючись на приписи ст. ст. 6, 10 ЗУ «Про відпустки» та ст. 79 КЗпП України, відповідач вказує на те, що позивач за періоду служби у в/ч 2161 набув право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій у 2017р. - на 07 днів додаткової відпустки, а у 2018р. – на 06, тобто всього на 13 днів відпустки, що вказує на необґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за 28 днів невикористаної додаткової відпустки в сумі 7609,84 грн. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірна сума індексації не виплачена позивачу іншими військовими частинами у яких позивач проходив службу.

Окрім того, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

При вирішенні даного клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 3 ст. 257 КАС України).

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу або якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд зауважує, що клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін жодним чином не обґрунтоване, у ньому взагалі не наведено підстав необхідності проводити розгляд справи з викликом сторін.

Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд не вважає за доцільне розглядати справу в судовому засіданні з викликом сторін, а тому відмовляє відповідачу у задоволенні даного клопотання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

ОСОБА_1 у період з липня 2015р. по 20.10.2016р., з 04.10.2017р. по 02.03.2018р. проходив військову службу у 79 (Херсонському) прикордонному загоні Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, а з 20.10.2016р. по 02.10.2017р. у 1 (Донецькому) прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

28.02.2018р. наказом начальника 79 (Херсонського) прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2161) №116-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02.03.2018р.

Позивач звернувся до Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку із заявою від 23.02.2021р., в якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити за період служби компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.

На вказану заяву відповідач надав лист-відповідь від 22.03.2021р. №11/С-52, в якому вказав про те, що позивачу буде нараховано та виплачено при надходженні фінансування індексацію грошового забезпечення в сумі 1179,35 грн. та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки (28 днів) в сумі 7609,84 грн.

Таким чином вважаючи, що відповідач маючи обов`язок здійснити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період проходження служби позивачем, безпідставно не здійснив нарахування та виплату його відповідних сум, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).

Приписами статті 9 Закону України № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Преамбулою Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 2 Закону України №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4, 6 Закону України №1282-ХІІ (у редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон України №2017-III) індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статті 19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (у редакції чинній з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд зазначає, що відповідачем не спростовується факт не виплати позивачеві спірної суми індексації в межах періоду його служби у 79-ому (Херсонського) прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України з липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р., але, як встановлено у ході розгляду справи, заявлена до стягнення сума індексації у період з 20.10.2016р. по 02.10.2017р. не виплачена саме 1-им (Донецьким) прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

З огляду на викладене, Херсонський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2161) не має обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження службу в інших військових формуваннях - з 20.10.2016р. по 02.10.2017р.

Таким чином, оскільки спірна сума індексації за означений період не виплачена позивачеві іншим прикордонним загоном, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки заявлені до неналежного відповідача.

Втім, відповідач не спростовує наявності підстав для проведення позивачу у період з липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р. індексації грошового забезпечення на суму 643,22 грн., що також підтверджується наявними у матеріалах справи довідками розрахунків індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Відтак, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення в сумі 643,22 грн. за період з липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р.

Суд також зазначає, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас, п. 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі № 1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Суд також враховує висновки рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 стосовно того, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відтак, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, суд зазначає наступне.

Спеціальним законодавством, яке регулює питання виплати військовослужбовцям грошового забезпечення чи компенсації заробітку не врегульовано строки звернення до суду із позовом про стягнення компенсації за не використану відпустку, а тому суд застосовує до даних правовідносин положення Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 № 21-389а13.

Зважаючи на те, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, суд вважає, що при вирішенні питання про зобов`язання роботодавця виплатити недоотриману при звільненні суму коштів чи про стягнення недоотриманої суми, не виплаченої працівникові при звільненні, звернення до суду із такими вимогами не обмежується будь-яким строком.

Таким чином, суд вважає, що позивач не пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Законом України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII, відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Із аналізу положень наведених вище законів слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Втім, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2018 справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Відповідно до наявного в матеріалах справи посвідчення позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відтак, позивач набув право на отримання відповідних відпусток з 24.02.2017р., тобто з дня, з яким законодавство пов`язує надання особі відповідного статусу - участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2018 роках, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Зі змісту наказу щодо звільнення слідує, що відповідач не виплатив позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII за 2017-2018 роки. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2017-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Водночас, щодо кількості днів додаткової відпустки, за які позивачу необхідно виплатити компенсацію, то суд не погоджується ані з позицією позивача (28 днів), ані з позицією відповідача (13 календарних днів), з огляду на наступне.

Учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII).

У рік звільнення … військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Між тим, згідно положень ч. ч. 5, 6 ст. 10 ЗУ «Про відпустки», право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Наведені норми кореспондуються з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 79 КЗпП України.

Отже, враховуючи той факт, що позивач отримав статус учасника бойових дій лише у 2017р., при цьому проходив службу у в/ч 2161 з 12.04.2016р. по 20.10.2016р. (06 місяців 08 днів) та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р. (05 місяців), то за І період (у 2017р.) позивач набув права на 14 днів додаткової відпустки, яке настало після закінчення шести місяців безперервної служби, водночас за ІІ період (у 2018р.) позивач набув права на 06 днів додаткової відпустки пропорційно до відпрацьованого часу, так як строк безперервної служби становить менше 06 місяців. Тобто, всього позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання компенсації за 20 невикористаних днів додаткової відпустки.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами частково довів правомірність не проведення індексації грошового забезпечення позивача (за період з 20.10.2016р. по 02.10.2017р.).

В іншій частині позову, вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, як учасника бойових дій.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 242- 246, 250, 255, 262 КАС України, суддя

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Херсонського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321378, 73036, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 175) про виплату індексації грошового забезпечення та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка полягає у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди липня 2015р. по 20.10.2016р. та з 04.10.2017р. по 02.03.2018р. у розмірі 643,22 грн. (шістсот сорок три гривні, двадцять дві копійки).

Зобов`язати Херсонський прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, а саме за 20 (двадцять) календарних днів, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000