Рішення № 101526915, 22.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4810/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1604 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася до суду із адміністративним позовом до Військової частини А1604 (далі - відповідач) у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 03.09.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.

Ухвалою від 20.09.2021 відкрите спрощене провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який проходив військову службу у лавах Збройних Сил України у військовій частині А 1604. Під час проходження військової служби він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності у зв`язку з чим мав статус учасника бойових дій. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Відповідно до 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплаті на користь ОСОБА_2 підлягала, зокрема, грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів на рік за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки. В грудні 2020 року позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про виплату грошової компенсації. Але відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, посилаючись на те, що рапорт на виплату вказаної компенсації ОСОБА_3 не надавав, відповідний наказ на виплату не видавався.

Позивачка вважає, що бездіяльністю відповідача порушені її права, тому просить задовольнити позов повністю.

Відповідач надіслав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що згідно наказу командира військової частини А1604 (по стройовій частині) від 18.09.2019 №212 старшого прапорщика ОСОБА_2 старшого механіка групи обслуговування вертольотів та двигунів авіаційно-технічного загону вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командира 11 окремої бригади армійської авіації «Херсон» (по особовому складу) від 04.09.2021 №38-РС з військової служби у відставку з виключенням з військового обліку, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 18.09.2021 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахуванням на військовий облік до Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату м.Херсон. Позивач, отримавши 20.09.2016 статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "'Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але оскільки позивач в спірному періоді продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки пункт 19 ст.10-1 Закону № 2011 -XII забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Стверджує, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми вже нарахованої пенсії або інших виплат, які належали спадкодавцеві за житія і залишилися неотриманими у зв`язку з його смертю. Під час проходження служби додаткова відпустка за період з 2015 року по 2019 рік ОСОБА_2 не надавалася, грошова компенсація за її невикористання не нараховувалася і не виплачувалася. За життя ОСОБА_2 не ставив питання нарахування і виплати такої компенсації, за судовим захистом не звертався, а відтак права на виплати не набув.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюб, виданим 30.12.1981 року районним відділом ЗАГС Шаргородського району Вінницької області.

ОСОБА_2 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України у військовій частині А1604.

Під час проходження військової служби ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, у зв`язку з чим мав статус учасника бойових дій, що підтверджується довідкою № 734 від 23.07.2018 року, виданою в/ч А1604, та посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 20.09.2016 року Управлінням персоналу штабу командування СВ ЗС України.

Згідно наказу командира військової частини А1604 (по стройовій частині) від 18.09.2019 №212 старшого прапорщика ОСОБА_2 старшого механіка групи обслуговування вертольотів та двигунів авіаційно-технічного загону вертолітної ескадрильї, звільнено наказом командира 11 окремої бригади армійської авіації «Херсон» (по особовому складу) від 04.09.2021 №38-РС з військової служби у відставку з виключенням з військового обліку, відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2 , виданим 11.10.2019 року Херсонським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

У грудні 2020 позивачка звернулась до відповідача про виплату їй компенсацію за невикористану додаткову відпустку ОСОБА_2 за 2015 - 2019 роки.

Листом від 30.12.2020 № 2220 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, посилаючись на те, що рапорт на виплату вказаної компенсації ОСОБА_3 не надавав, відповідний наказ на виплату не видавався.

Не погодившись із відмовою, позивачка звернулась до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.

Щодо права ОСОБА_2 на отримання компенсації за додаткові відпустки протягом 2015 - 2019, суд зазначає наступне.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У своєму відзиві відповідач як на підставу не виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, зазначає що додаткова відпустка учасникам бойових дій не є щорічною та не підлягає компенсації при звільненні.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Даний правовий висновок сформовано Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

З аналізу наведеного слідує, що ОСОБА_2 , як особа з підтвердженим статусом учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.09.2016), мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, зокрема на додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за 2016 - 2019 роки.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.18 року № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

Під час розгляду справи, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Зазначена правова позиція узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що саме при звільненні з військової служби ОСОБА_2 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд відмічає, що згідно наказу командира військової частини А1604 від 18.09.2019 №212 ОСОБА_2 не була виплачені на день його звільнення компенсація за невикористані відпустки за 2015 - 2019.

Також відповідач у відзиві підтверджує факт невиплати ОСОБА_2 звільнення компенсації за невикористані відпустки за 2015 - 2019.

Відтак, суд вважає, що відповідач протиправно не виплатив ОСОБА_2 компенсацію за невикористані відпустки за 2015 - 2019 на час його звільнення зі служби.

Щодо права позивачки на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки її померлого чоловіка, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст.. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 4 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Суд зазначає, що компенсація за невикористану відпустку є складовою грошового забезпечення та належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Враховуючи наведені вище правові норми, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 як дружина, тобто член сім`ї померлого ОСОБА_2 , на підставі ст. 1227 ЦК України має право на отримання компенсації за невикористані її чоловіком додаткові відпустки за 2015 - 2019, які не були ним одержані за життя.

Відтак суд задовольняє позов, змінюючи спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_2 за 2015 - 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_2 з військової служби.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на позицію ВС, викладену у постанові від 17.08.2018 № 825/3610/15-а, оскільки дана постанова стосується правовідносин, відмінних від даної справи, зокрема предметом позову є стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, що є правом на відшкодування шкоди та не входить до складу спадщини.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку суду, позивачка надала належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_2 , як учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_2 зі служби.

Зобов`язати Військову частину А1604 ( код ЄДРПОУ 08501380, 75024, Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_2 як учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_2 зі служби.

Стягнути із Військової частини А1604 ( код ЄДРПОУ 08501380, 75024, Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,0 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 106030000