Рішення № 101526760, 23.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23 листопада 2021 р. справа № 520/13080/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Турко А.В.

представника позивача – Дембіцької О.С.,

представника відповідача – Садієва Н.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восторг" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення , -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Восторг" (далі за текстом – заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив позовні вимоги (з урахуванням ухвали суду від 23.11.2021р. з питання закриття провадження в частині позовних вимог) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №00144130728 від 22.07.2021р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що у відносинах з вітчизняними контрагентами – постачальниками діяв обачливо, розсудливо і виважено; податковий кредит з ПДВ формував виключно у межах реальних господарських операцій за правильно оформленими первинними документами. Наголошував на відсутності події вчинення податкового правопорушення у вигляді недоплати грошових зобов`язань з ПДВ та на штучність, неправдивість, вигаданість суджень контролюючого органу про протилежне.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом – владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

В своїх запереченнях на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену в позовній заяві (з урахуванням уточнень), та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведена податкова перевірка показала на формування показників податкового кредиту з податку на додану вартість у межах нереальних господарських операцій.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 32437180, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

За твердженням заявника, зокрема, між позивачем (у якості покупця) та контрагентом – постачальником (ПВП «Ойлсид Інвест») був укладений письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу продукції. Цей договір відповідає закону за усіма параметрами, зобов`язання сторін були виконані у повному обсязі, предмет договору у подальшому був експортований заявником за межі митної території України, валютна виручка була отримана.

08.06.2021р. контролюючим органом було видано наказ №4120-П з приводу призначення позапланової виїзної документальної перевірки заявника щодо господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками ПВП «Ойлсид Інвест» за лютий 2020 р., ТОВ «Тютюнова компанія Слобожанщини» за грудень 2020 р., ТОВ «Імпульс Схід» за грудень 2020 р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 30.06.2021р. №11260/20-40-07-28-09/32437180 (далі за текстом – Акт перевірки).

У тексті Акту перевірки викладені судження контролюючого органу про вчинення товариством податкових правопорушень, а саме: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, за рахунок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 2.530.658 грн. за лютий 2020 року, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 2.530.658,00грн. за лютий 2020 року.

22.07.2021р. з посиланням на Акт перевірки контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00144130728 про зменшення розміру від`ємного значення ПДВ, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду – лютий 2020р. у розмірі – 2.530.658,00грн.

Не погодившись із відповідністю закону управлінських волевиявлень контролюючого органу з приводу додаткового обчислення грошових зобов`язань з податку на додану вартість за вказаним вище правовим актом індивідуальної дії, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, за визначенням п.п. “а” п.185.1 ст.185 та п.п. “б” п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю), також операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

При цьому, у розумінні п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, а у розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У силу п.201.10 ст.201 названого кодексу реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).

З 01.02.2020р. в Україні діє Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який затверджено постановою КМУ від 11.12.2019р. №1165 (далі за текстом - Порядок зупинення №1165).

Зокрема, п.12 Порядку зупинення №1246 передбачено, що саме в автоматизованому режимі здійснюється перевірка одержаної від платника податків податкової накладної на предмет наявності підстав для зупинення реєстрації.

Відповідно до п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Отже, відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість виключає як правомірність виписування податкової накладної контрагентом - постачальником, так і легальність включення такої податкової накладної покупцем до складу податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного податкового періоду.

Тому, податкові накладні, складені за відсутності об"єкта справляння ПДВ, за правилами п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України та норм Порядку зупинення №1246 не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а включені до Реєстру - скасуванню.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилом абз.1 п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Окрім того, аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України (а саме: ст.ст.185, 187, 188, 198, 201) у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України суд доходить висновку про те, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату (тобто відповідність стандарту розумної та обачливої поведінки комерсанта); 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вимоги до змісту та форми первинних документів викладені законодавцем у ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", де передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До того ж у силу вимог абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Таким чином, і за приписами ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", і за приписами абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна у якості первинного документа повинна містити відомості, котрі поза розумним сумнівом детально висвітлюють зміст та обсяг господарської операції і є достовірними.

На виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України суд бере до уваги, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. по справі №826/16776/18 (адміністративне провадження №К/9901/29228/19) "Для цілей оподаткування ПДВ операції з постачання (придбання) товарів (послуг) мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку.

Наявність у платника ПДВ первинних документів, які складені для оформлення операції з постачання, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів.".

При цьому, суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.09.2020р. у справі №819/1250/17 "Норми Податкового кодексу України Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.".

Назване рішення Верховного Суду є останнім у часі, де викладена правова позиція з приводу наслідків власної необізнаності, необачності, необережності платника податків у контексті наміру на безпідставне отримання податкової вигоди, а тому у силу ч.5 ст.242 КАС України має пріоритет над іншими судовими актами з даного питання.

У ході розгляду справи суд зважає, що обставини наявності у згаданих в тексті Акту контрагентів позивача-постачальників статусу платників ПДВ і реєстрації виписаних такими контрагентами податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних визнаються учасниками справи.

Також суд бере до уваги, що претензій до форми, змісту або підстави складання податкових накладних контролюючий орган не висловив, відсутності першої із подій для складання податкових накладних – поставка товару/поставка послуг ані у ході податкової перевірки, ані під час розгляду справи достеменно не спростував.

Між тим, у розумінні абз.1 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абз.2 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Окрім того, за приписами п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.

Звідси слідує, що у цілях застосування норм Податкового кодексу України вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як суб`єктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 2) цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.

Суд вважає, що усі перелічені критерії охоплюються судовою доктриною "неприпустимості безпідставного одержання податкової вигоди".

Тому відносно суджень контролюючого органу про намір платника на отримання безпідставної податкової вигоди суд зауважує, що реальність існування такого наміру має бути підтверджена об`єктивними даними, котрі поза розумним сумнівом виключають будь-яке інше сприйняття винних, умисних, усвідомлених, взаємоузгоджених з іншими суб`єктами права та зловмисних дій приватної особи – платника податків окрім як використання "права" на "зло" публічним інтересам суспільства, тобто зловживання правом.

На виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України задля з`ясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін справи та процесуальної поведінки учасників спору судом від заявника були витребувані докази про обставини вчинення та виконання згаданого у тексті Акту правочину з Приватним виробничим підприємством «Ойлсид Інвест», юридична оцінка яких у контексті положень ст.109 Податкового кодексу України обумовлена наступними міркуваннями.

Так, 31.01.2020 року між заявником - ТОВ «Восторг» (в якості покупця) та ПВП "Ойлсид Інвест" (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки №310120.01, предметом якого є купівля-продаж олії соняшникової нерафінованої.

Вад у правоздатності і дієздатності юридичних осіб-сторін правочину, повноважності представників цих юридичних осіб, істотних дефектів у процедурі створення та процесі функціонування цих юридичних осіб приватного права судом з матеріалів справи не знайдено.

За твердженням заявника у межах згаданого правочину були проведені господарські операції з купівлі-продажу (поставки позивачу) олії соняшникової, які оформлені: - видатковими накладними: №3 від 06.02.2020р. на суму 1065330,00 грн., №4 від 07.02.2020 р. на суму 2680881,00 грн., №5 від 08.02.2020 р. на суму 1010268,00 грн., №6 від 09.02.2020 р. на суму 489174,00 грн., №11 від 10.02.2020 р. на суму 929670,00 грн., №12 від 11.02.2020 р. на суму 2207667,00 грн., №7 від 13.02.2020 р. на суму 2349711,00 грн., №8 від 14.02.2020 р. на суму 1187823,00 грн., №9 від 15.02.2020 р. на суму 717003,00 грн., №10 від 18.02.2020 р. на суму 2546418,00 грн.; фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №2 від 06.02.2020, а також актами прийому-передачі олії соняшникової: б/н від 06.02.2020 р., б/н від 07.02.2020 р., б/н від 08.02.2020 р., б/н від 09.02.2020 р., б/н від 10.02.2020 р., б/н від 11.02.2020 р., б/н від 13.02.2020, б/н від 14.02.2020 р., б/н від 15.02.2020 р.; фізичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними: №0122-31 від 04.02.2020, №300 від 05.02.2020, №400 від 06.02.2020, №2849 від 06.02.2020, №2848 від 06.02.2020, №245 від 06.02.2020, №2807 від 07.02.2020, №77 від 07.02.2020, №000316 від 08.02.2020, №105 від 07.02.2020, №269 від 10.02.2020, №268 від 10.02.2020, №241 від 11.02.2020, №276 від 11.02.2020, №121 від 11.02.2020, №» 271 від 11.02.2020, №1010 від 12.02.2020№074 від 12.02.2020, №12 від 12.02.2020, №43 від 12.02.2020, №075 від 13.02.2020, №211 від 12.02.2020, №54 від 14.02.2020, №А-100 від 18.02.2020, №А-104 від 18.02.2020, №А-101 від 18.02.2020, №А-103 від 18.02.2020; зобов`язання з оплати вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно наступних платіжних доручень: №169 від 29.04.2020 на суму 460000,00 грн., №170 від 29.04.2020 на суму 540000,00 грн., №199 від 20.07.2020 на суму 288762,34 грн., №200 від 21.07.2020 на суму 456781,23 грн., №203 від 21.07.2020 на суму 501234,55 грн., №202 від 21.07.2020 на суму 505819,28 грн., №204 від 21.07.2020 на суму 507721,67 грн., №201 від 21.07.2020 на суму 522790,04 грн., №205 від 29.07.2020 на суму 552946,50 грн., №206 від 31.07.2020 на суму 379115,06 грн., №218 від 05.08.2020 на суму 414485,10 грн., №219 від 12.08.2020 на суму 504677,32 грн., №220 від 12.08.2020 на суму 512544,44 грн., №221 від 19.08.2020 на суму 545054,40 грн., №223 від 20.08.2020 на суму 365150,12 грн., №222 від 20.08.2020 на суму 403520,44 грн. - на загальну суму 7460602,49 грн., в т.ч. ПДВ 1243433,75 грн., при цьому частина товару на суму 7723342,51 грн., ще не оплачена, розрахунки тривають.

За результатом вчинення вказаних господарських операцій заявником було сформовано податковий кредит на загальну суму 2.530.657,50 грн. за податковими накладними: №1 від 06.02.2020р. на суму 1065330,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032431365), №1 від 07.02.2020 р. на суму 2680881,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032387795), №1 від 08.02.2020 р. на суму 1010268,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032477964), №1 від 09.02.2020 р. на суму 489174,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032367219), №1 від 10.02.2020 р. на суму 929670,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032425066), №1 від 11.02.2020 р. на суму 2207667,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032461126), №1 від 13.02.2020 р. на суму 2349711,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032420817), №1 від 14.02.2020 р. на суму 1187823,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032409055), №1 від 15.02.2020 р. на суму 717003,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032401890), №1 від 18.02.2020 р. на суму 2546418,00 грн. (зареєстрована 21.02.2020р. за №9032470380), загальною сумою 15.183.945,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 2.530.657,50 грн.

Перелічені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними відмітками щодо їх реєстрації та квитанціями №1.

Отриманий товар заявником було оприбутковано за даними рахунку 281.

Згодом придбаний товар був експортований на користь покупця-нерезидента України - компанії OleosTraidingLimited., з якою було підписано відповідний контракт на експорт товару №SFO151119.01 від 15.11.2019р., за вантажними митними деклараціями: UA508220/2020/102724 від 31.03.2020р., UA508140/2020/001123 від 11.05.2020р., UA508140/2020/001270 від 29.05.2020р.

Окрім того, до експорту олії соняшникової заявником було залучено і комісіонера за укладеним з ТОВ «ІНДАСТРІАЛ КЕМІКАЛЗ» договором комісії №151119-ДК від 15.11.2019р.

Товар передавався на комісію згідно актів приймання-передачі: №060220/01 від 06.02.2020 р., №070220/01 від 07.02.2020 р., №080220/01 від 08.02.2020 р., №090220/01 від 09.02.2020 р., №100220/01 від 10.02.2020 р., №110220/01 від 11.02.2020 р., №130220/01 від 13.02.2020 р., №140220/01 від 14.02.2020 р., №150220/01 від 15.02.2020 р., №180220/01 від 18.02.2020 р.

За договором комісії від ТОВ «ІНДАСТРІАЛ КЕМІКАЛЗ» позивачем отримано наступні оплати за платіжними дорученнями: №435 від 01.07.2020 на суму 490876,54 грн., №433 від 01.07.2020 на суму 500561,23 грн. №436 від 01.07.2020 на суму 503456,78 грн., №429 від 01.07.2020 на суму 504238,04 грн., №434 від 01.07.2020 на суму 233620,04 грн., №434 від 01.07.2020 на суму 275056,54 грн., №430 від 01.07.2020 на суму 509526,59 грн., №427 від 01.07.2020 на суму 512346,76 грн., №428 від 01.07.2020 на суму 514789,06 грн., №431 від 01.07.2020 на суму 515652,12 грн., №432 від 01.07.2020 на суму 519007,85 грн., №437 від 01.07.2020 на суму 519088,51 грн., №450 від 02.07.2020 на суму 472009,69 грн., №443 від 02.07.2020 на суму 503457,08 грн., №444 від 02.07.2020 на суму 505789,03 грн., №441 від 02.07.2020 на суму 506788,04 грн., №439 від 02.07.2020 на суму 508900,12 грн., №442 від 02.07.2020 на суму 510974,72 грн., №440 від 02.07.2020 на суму 511236,89 грн., №447 від 02.07.2020 на суму 512346,77 грн., №448 від 02.07.2020 на суму 514766,43 грн., №446 від 02.07.2020 на суму 515989,60 грн., №449 від 02.07.2020 на суму 521544,99 грн., №445 від 02.07.2020 на суму 521763,34 грн., №452 від 03.07.2020 на суму 511154,22 грн., №452 від 03.07.2020 на суму 33408,01 грн., №451 від 03.07.2020 на суму 552387,88 грн., №453 від 03.07.2020 на суму 512816,53 грн. (загальною сумою 13313553,40 грн.).

Відповідно до довідки щодо отриманого прибутку від експорту товару від 15.09.2021р. №200д за результатом вказаних операцій заявником отримано прибуток у розмірі 660.265,90 грн.

У тексті Акту контролюючий орган не спростовує обставин реальності фізичного існування товару, але із посиланням на Узагальнену податкову інформацію ГУ ДПС у Харківській області стосовно ПВП "Ойлсид Інвест" (№99/20-40-07-06-11/31633739 від 17.03.2021р.), стверджує про суто документальне оформлення господарських операцій при їх фактичному невиконанні.

Суд зауважує, що складений контролюючим органом офіційний письмовий документ у формі узагальнення податкової інформації не є результатом реалізації заходу податкового контролю, а тому здатен викликати сумнів у дотриманні учасником суспільних відносин податкової дисципліни і зумовити виникнення приводу для призначення податкової перевірки, але не може бути кваліфікований у якості доказу вчинення особою податкового правопорушення, позаяк у силу п.п.86.7.5 ст.86 Податкового кодексу України навіть акт податкової перевірки за відсутності винесеного за ним діючого податкового повідомлення - рішення не може бути використаний контролюючим органом.

Суд бере до уваги, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не ініціював процедури зустрічної звірки контрагента заявника.

Також у спірних правовідносинах контролюючий орган не ініціював процедури отримання письмових пояснень від керівника або засновника контрагента заявника.

Правочини платника у судовому порядку контролюючим органом не оскаржувались, вимоги про стягнення одержаного за нікчемним правочином, який суперечить публічним інтересам Держави і суспільства у сфері податкової справи контролюючим органом до суду не заявлялось.

До того ж суд зважає на ту обставину, що виконання зобов`язань з поставки товару вже існуючого у якості речі матеріального світу не вимагає від платника податків забезпечення ані окремих вимог до персоналу, ані окремих вимог до матеріально-технічних ресурсів, ані окремих вимог до фінансового стану тощо.

Стосовно доводів відповідача про те, що надані до перевірки первинні документи містять недостовірну інформацію, а саме, вони підписані директором постачальника ПВП "Ойлсид Інвест" - Ващенко О.В., в тому числі у січні 2020р., однак за твердженнями відповідача Ващенко О.В. прийнятий на роботу 17.02.2020р., суд зазначає, що вказані доводи спростовуються інформацією, що міститься в реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, оскільки Ващенко О.В. на дату підписання договору поставки 31.01.2020р. та інших первинних документів вже був директором ПВП «Ойлсид Інвест», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.01.2020р.

Стосовно доводів відповідача про те, що товарно-транспорті накладні містять недостовірну інформацію, з огляду на складання товарно-транспортних накладних раніше (на день-два) ніж складено видаткові накладні та акти-приймання передачі товару, суд зазначає, що за твердженням заявника, за спірними господарськими операціями товарно-транспорті накладні складались перевізником і постачальником в момент безпосереднього відвантаження товару для його подальшого транспортування заявнику згідно умов договору поставки - до Терміналів морського порту, транспортування якого забезпечує (замовляє та оплачує) постачальник ПВП "Ойлсид Інвест".

При цьому, видаткові накладні та акти-приймання передачі товару складались в місці поставки, передбаченому договором поставки, на Терміналі морського порту.

Тобто, видаткові накладні та акти приймання-передачі товару складались в момент доставки і відвантаження товару на Терміналі морського порту. Від моменту завантаження товару постачальником для його перевезення і до моменту відвантаження товару у власність заявника на Терміналі морського порту спливало від одного дня до кількох днів, адже для того щоб відвантажити товар на Терміналі морського порту всі автотранспортні засоби, що поставляють товари на Термінал, очікують в черзі біля Терміналу тривалий час, який може складати від кількох годин до кількох днів - в залежності від обсягів черги.

Тому, доводи контролюючого органу про те, що складання товарно-транспортних накладних раніше (на день-два) ніж складено видаткові накладні та акти-приймання передачі товару є необґрунтованими, а лише відображають реальний процес виконання господарської операції.

Також, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про неузгодженість даних та формальність оформлення первинних документів, оскільки податкові накладні реєструвались постачальником ПВП "Ойлсид Інвест" поза межами території України, оскільки вказані висновки не узгоджуються з положеннями ч.2. ст. 61 Конституції України про індивідуальний характер юридичної відповідальності, а також судом враховано, що податкові накладні були прийняті податковим органом і зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стосовно доводів відповідача про те, що постачальником ПВП "Ойлсид Інвест" було придбано спірні товари «у ризикових платників, по яким спостерігається підміна товарних груп та неможливість реального здійснення господарських операцій та неможливо встановити походження придбаних товарів, як і підтвердити реальність постачання товару по

ланцюгах постачання» суд зазначає, що: по-перше, походження товарів можливо встановити за посвідченнями якості товару, які були надані виробниками товару і супроводжували кожну партію товару; по-друге, неподання звітності контрагентами ПВП "Ойлсид Інвест" не є доказом відсутності трудових ресурсів та основних засобів; по-третє, наявність кримінального провадження щодо контрагента та/чи за ланцюгами не може бути самостійною підставою для висновку про протиправність дій саме позивача.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, у постанові від 17 лютого 2021 року по справі №808/3837/16. Так, Верховним Судом зазначено, що, в разі якщо документи, оформлені в результаті досліджуваних господарських операцій, свідчать про реальність та економічну доцільність таких операцій, наявність кримінальної справи щодо контрагента не може бути самостійною підставою для висновку про протиправність дій саме позивача.

Стосовно доводів відповідача про те, що станом на 10.12.2020 р. не вдалося встановити посадових осіб ПВП "Ойлсид Інвест" «за адресою», то суд враховує, що спірні господарські взаємовідносини заявника та ПВП «Ойлсид Інвест» відбулись у січні та лютому 2020 року, а тому вказані твердження суд не приймає в якості доказів проведення позивачем нереальних господарських операцій у спірних відносинах.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що за даним епізодом подію вчинення заявником податкового правопорушення (заниження грошового зобов`язання з ПДВ) слід визнати недоведеною контролюючим органом за правилом ст.109 Податкового кодексу України та ч.2 ст.2, ч.2 ст.77 КАС України.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених рішень, адже усі судження контролюючого органу ґрунтуються виключно на змісті узагальненої податкової інформації відносно контрагента – постачальника, будь-яких інших доказів в основу оскаржених управлінських волевиявлень не покладено, у той час як обставини фізичного існування товару як реальної речі матеріального світу, обставини реєстрації податкових накладних контрагентом-постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних, виключають існування наміру на безпідставне одержання заявником податкової вигоди і доводять правильність та достовірність даних податкового обліку заявника з податку на прибуток та з ПДВ.

Доводи контролюючого органу з приводу нездатності контрагента – постачальника виконати власні господарські зобов`язання за правочином поставки товарів суд відхиляє, позаяк, по-перше, виконання зобов`язань з продажу вже створеного товару об`єктивно не вимагає ані існування основних фондів, ані існування виробничих потужностей, ані наявності трудових ресурсів чи будь-яких інших активів.

По-друге, суд зважає, що контролюючим органом не були опитані керівники та засновники контрагента - постачальника, хоча відомості про їх ідентифікуючі ознаки як учасників суспільних відносин були достеменно відомі Управлінню, а ця обставина призводить до істотної вади у результатах реалізації контролю за дотриманням податкової дисципліни. До того ж контролюючим органом не були виявлені та зафіксовані в акті перевірки (а відтак, і не брались до уваги при винесенні оскарженого податкового повідомлення – рішення) істотні дефекти у процедурі створення контрагента заявника та суттєві вади у процесі поточного функціонування цих суб`єктів господарювання.

По-третє, суд бере до уваги, що у спірних правовідносинах контролюючим органом за відсутності жодних розумних причин не були ініційовані процедури зустрічної звірки контрагента – постачальника.

По-четверте, посилання контролюючого органу щодо обриву ланцюга постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентами.

Разом з тим, суд враховує правовий висновок постанови Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №200/14552/19-а, за яким оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями. Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу, що ПК України не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

По-п`яте, суд констатує, що контролюючим органом у спірних правовідносинах безпідставно проігноровані письмові докази реального фізичного існування товару - предмету правочину купівлі-продажу, який у подальшому був експортований на користь покупців-нерезидентів України.

Окрім того, суд враховує правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №460/143/19, за яким будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Згідно з правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду №826/12528/17 від 30.09.2021, так само не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними факт порушення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по “ланцюгу” постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб`єктивних прав та інтересів приватної особи.

Оскільки у межах даного спору контролюючий орган обмежився виключно констатацією змісту складеного відносно контрагента заявника узагальнень податкової інформації, але взагалі будь-яких належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів вчинення податкового правопорушення у формі заниження грошових зобов`язань з ПДВ не здобув, порушення заявником стандартів розумної, виваженої, достатньо обачливої, доброчесної господарської діяльності не довів, спільної узгодженої і зловмисної діяльності заявника та контрагентів – постачальників з метою безпідставного одержання податкової вигоди не доказав, то слід дійти до переконання про порушення суб`єктивного права заявника у сфері податкової справи у спосіб обтяження майновим/фінансовим тягарем проведення додаткового платежу.

Тому позов підлягає до задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Окремо суд повторно наголошує, що згідно з наданими заявником листом Миколаївської митниці Державної митної служби України 29.10.2021р. №7.16-08-1/17.1/8.19/1701 орган митного контролю визнав обставини фізичного перетину товару меж митного кордону України, а відповідно до листа ТОВ МП "Термінал-УХЗС" від 09.11.2021р. підтверджені обставини фізичного переміщення товару із місця зберігання у терміналі на засіб пересування - морське судно.

Відтак, обставини фізичного існування товару-предмету експорту та отримання коштів від його відчуження у межах даного конкретного спору слід визнати доведеним.

Дефект (недолік, вади) у неповному з`ясуванні органом публічної адміністрації обставин фактичної дійсності, ненаданні належної оцінки усім юридично значимим факторам (зокрема, обставинам фізичного існування товару, відсутності інших джерел отримання заявником товару у власність тощо), у помилковому тлумаченні положень закону призвели до невідповідності вчиненого контролюючим органом оскарженого управлінського волевиявлення дійсному змісту нормативного регламентування спірних правовідносин та суті, характеру і наслідкам діянь приватної особи у сфері податкової справи.

Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок безпідставного обтяження майновим обов`язком проведення додаткових платежів на користь держави у сфері справляння ПДВ.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00144130728 від 22.07.2021р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495, адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Восторг" (код ЄДРПОУ 32437180, адреса: 61106, м. Харків, пр. Московський, буд. 274-В) витрати зі сплати судового збору в розмірі 22700,00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі - 01.12.2021 року у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева