Ухвала суду № 101526363, 23.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання закриття провадження в частині позовних вимог

23.11.2021 р. справа № 520/13080/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Турко А.В.

представника позивача – Дембіцької О.С.,

представника відповідача – Садієва Н.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восторг" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання наказу протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Восторг" (далі за текстом – заявник, платник, ТОВ, Товариство), у порядку адміністративного судочинства заявив позовні вимоги про: 1) визнання протиправним наказу №4120-п від 08.06.2021р. Головного управління ДПС у Харківській області з проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача; 2) скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №00144130728 від 22.07.2021р.

Аргументуючи ці вимоги, зокрема, щодо визнання протиправним наказу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки, зазначив, що оскаржуваний наказ суперечить встановленому законом порядку проведення позапланових виїзних перевірок, є протиправним та таким, що прийнятий із перевищенням повноважень.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову в частині оскарження наказу щодо проведення перевірки, зазначив, що податкову перевірку призначено у зв`язку з ненаданням відповіді на обов`язковий письмовий запит ГУ ДПС, пояснень та їх документального підтвердження.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

08.06.2021 р. контролюючим органом видано наказ №4120-П «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Восторг» щодо призначення на підставі пп. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п.82.2 ст.82 ПК України позапланової виїзної перевірки позивача з питання правильності справляння податку на додану вартість за лютий 2020 р. щодо господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «Ойлсид Інвест» та за грудень 2020 з ТОВ «Тютюнова компанія Слобожанщини», ТОВ «Імпульс Схід», а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

Необхідність проведення зазначеної перевірки контролюючий орган обґрунтував ненаданням ТОВ «Восторг» у запитуваному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на обов`язковий письмовий запит Головного управління ДПС у Харківській області від 10.03.2021№7523/6/20-40-07-28-15, який було отримано позивачем 24.03.2021, протягом 15 робочих днів з дня отримання, за фактами, що свідчать про недостовірність визначення платником даних, які містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість, поданих платником податків щодо вказаних контрагентів, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власні господарській діяльності придбаних товарів.

Разом із тим, суд зазначає, що заявник - ТОВ «Восторг», 07.04.2021 року у відповідь на запит податкового органу від 10.03.2021 р. №7523/6/20-40-07-28-15 надав інформацію щодо взаємовідносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «Ойлсид Інвест» за лютий 2020 р. та з ТОВ «Тютюнова компанія Слобожанщини», ТОВ «Імпульс Схід» за грудень 2020р. разом з копіями підтверджуючих первинних документів на 874 аркушах.

Аналізуючи текст оскарженого наказу, суд відзначає, що юридичною підставою для прийняття рішення про призначення позапланової виїзної перевірки товариства суб`єкт владних повноважень обрав положення п.п.20.1.4 ст.20, п.41.1 ст.41, п.61.1 ст.61, п.61.2 ст.61, пп.62.1.3 п.62.1 ст.62, п.п.75.1.2 ст. 75, п.п.78.1.1 ст.78, п.п. 78.1.4 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України.

Фактичною підставою послугували судження суб`єкта про ненадання платником податків пояснень та документів на запити контролюючого органу від 10.03.2021р. №7523/6/20-40-07-28-15, ініційованого за податковою інформацією ДПС України щодо ризикових платників податків, які надходили до ДПС в межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих порушень корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини державного бюджету України, а саме стосовно ТОВ «Восторг» з контрагентами-постачальниками.

Між тим, суд відмічає, що відповідь платника на згаданий запит у достатньому поза розумним сумнівом обсязі висвітлює конкретні обставини господарських зносин із контрагентами - постачальниками.

Натомість, текст оскарженого наказу контролюючого органу не містить взагалі жодних аргументів про те, які саме сумніви у дотриманні платником податкової дисципліни залишились неусунутими відповіддю заявника.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу повноважень контролюючих органів на витребування інформації від платників податків до початку проведення заходів податкового контролю у формі перевірки чи зустрічної звірки з 01.01.2011 р. унормовані приписами Податкового кодексу України, зокрема, п. 20.1.2 ст. 20, п. 73.3 ст. 73, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Згаданим повноваженням кореспондує закріплений п.16.1.5 ст.16 та п.16.1.7 ст.16 Податкового кодексу України обов`язок платника податків з надання не лише первинних документів, а також і інших документів, перелік яких законом не обмежений.

Водночас з цим, суд зауважує, що повноваження контролюючого органу на одержання інформації (як у формі пояснень, так і у формі документів) не є абсолютним, адже чітко і безумовно обмежено п. 16.1.5 ст. 16, ст. 73, п. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України вимогою про конкретний перелік документів та конкретизацію підстави надання.

Вирішуючи спір, суд вважає необґрунтованим посилання владного суб`єкта у даному конкретному випадку на складені контролюючим органом Узагальнення податкової інформації стосовно контрагентів постачальників позивача.

Складання таких офіційних письмових документів нормами Податкового кодексу України взагалі не передбачено, а відтак, ці документи не можуть мати жодного юридичного значення, адже створені поза межами ч.2 ст.19 Конституції України.

Суд вважає, що такий спосіб реалізації управлінської функції контролю не узгоджується з правилом юридичної визначеності як невід`ємним складовим елементом запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Продовжуючи розгляд справи, суд бере до уваги, що правовий висновок з приводу застосування п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України (тобто вимог до запиту контролюючого органу) викладений Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 р. по справі №806/4826/14 (адміністративне провадження №К/9901/8063/18) і полягає у тому, що у силу цієї норм кодексу запити органу доходів і зборів повинні містити конкретні факти порушення законодавства.

Системно проаналізувавши положення ст.ст.77-81 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані законодавцем лише в абз.3 п. 81.1 ст. 81 згаданого кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Суд звертає увагу, що спірний наказ містить посилання виключно на п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.41.1 ст.41, п.61.1 ст.61, п. 61.2 ст.61, п.п.62.1.3 ст.62, п.п.75.1.2 ст.75, п.п. 78.1.1, п.п.78.1.4 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України і сам запит контролюючого органу від 10.03.2021р. №7523/6/20-40-07-08-15, але не містить викладення підстав вчиненого управлінського волевиявлення як в частині виявлених у встановлений законом спосіб та документально підтверджених фактів вчинення податкових правопорушень, так і в частині продовження існування розумного сумніву у дотриманні приватною особою податкової дисципліни.

Саме лише нормативне обґрунтування рішення контролюючого органу без достатньої конкретизації приводів для реалізації управлінської функції контролю, на думку суду, не задовольняє правилу юридичної визначеності як невід`ємної складової запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

До того ж суд ураховує, що викладені в отриманих Головним управлінням документах у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації чи Узагальненої податкової інформації відомості мають стосунок виключно до діяльності контрагентів платника податків.

У той же час, у силу приписів п.п. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України підставою для прийняття контролюючим органом рішення з приводу призначення перевірки є отримання інформації про порушення закону саме платником, а не будь-якими іншими особами.

Належних та допустимих у розумінні ст. 70 КАС України доказів одержання інформації про допущені платником податкові правопорушення контролюючий орган до суду не подав.

Додатково суд зазначає, що на зазначений вище запит податкового органу, підприємством були надані у встановлений строк документи з відповідними письмовими поясненнями. При цьому податковий орган не надав суду пояснень із зазначенням які конкретні документи не були надані підприємством на запити.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Проведеним судовим розглядом виявлено, що під час реалізації владної управлінської функції контролю у спірних правовідносинах владним суб`єктом не забезпечено додержання ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відтак, спірний наказ контролюючого органу про призначення документальної податкової перевірки з питань правильності справляння заявником ПДВ та його сплати не може бути визнаний таким, що узгоджуються із вимогами п.п. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України та ч.2 ст.2 КАС України.

Водночас із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021р. по справі № 816/228/17 (провадження № 11-109апп21) дійшла наступних висновків: «Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 10 жовтня 2016 року № 1336 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначає таке. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки від 10 жовтня 2016 року № 1336, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14). Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.»

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, у даному конкретному випадку слід застосувати релевантний до спірних правовідносин останній у часі правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 189, 205, 238, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд -

ухвалив:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним наказу №4120-п від 08.06.2021р. Головного управління ДПС у Харківській області з проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Восторг».

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі виготовлено - 29.11.2021 року у порядку ч.3 ст. 243 КАС України; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України (негайно після підписання).

Суддя О.В. Старосєльцева