Рішення № 101523359, 30.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 320/7431/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код: 19477064, адреса: 08301, а/с 115, аеропорт, м. Бориспіль-1), в якому просить суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 960 208,3 грн. (один мільйон дев`ятсот шістдесят тисяч двісті вісім гривень тридцять копійок).

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що всупереч вимогам законодавства відповідач при звільненні позивача не здійснив з ним повний розрахунок та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 23.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами. Запропоновано відповідачеві протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Копія ухвали суду направлялася відповідачеві 30.10.2021 засобами поштового зв`язку на адресу, вказану у позовній заяві та яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі - Аеропорт, м. Бориспіль, Київська область, 08300 (трек-код відправлення №0113301384253).

Отримання відповідачем копії ухвали суду 01.11.2021 підтверджується відомостями щодо відстеження поштового відправлення за №0113301384253.

Відтак, враховуючи дату вручення відповідачеві копії ухвали суду від 23.10.2021, останній на скористався своїм правом на подання відзиву, оскільки по 16.11.2021 включно та зокрема станом на час складення даного рішення будь-яких матеріалів, у тому числі на електронну адресу суду, від відповідача не надходило.

Таким чином, враховуючи положення частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, розгляд справи суд вирішив здійснити за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Наказом Міністра оборони України від 31.05.2019 №302 (по особовому складу) позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заступника начальника відділу організації експлуатації засобів автоматизації ОПР, зв`язку та телекомунікації служби зв`язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 18.06.2019 №639/о позивача звільнено з займаної посади 18.06.2019 та направлено для зарахування на військовий облік до Бориспільського об`єднаного міського військового комісаріату Київської області.

Із посиланням на довідку відповідача від 11.07.2019 №1.24.2/3788/19 позивач зазначив, що розмір його грошового забезпечення на момент звільнення становив 47943,50 грн., а відтак, згідно вимог законодавства, в день звільнення відповідач мав здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги, а саме у розмірі 647237,25 грн.

Зокрема, як вбачається із рапорту позивача від 18.06.2019, адресованого т.в.о. директора відповідача, позивач просив звільнити його з займаної посади та розрахувати за встановленим порядком.

Однак, за твердженням позивача, при звільненні відповідач не здійснив з ним повний розрахунок та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

27.04.2021 між позивачем (отримувач), з однієї сторони, та відповідачем (підприємство), з іншої, при безумовному визнанні Підприємством за Отримувачем права на отримання ним від Підприємства одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (матеріальна допомога), укладено договір №2-ВС/2021.

Згідно пункту 1 вказаного Договору Підприємство зобов`язувалось виплатити Отримувачу належну йому матеріальну допомогу у порядку, встановленому цим Договором.

Відповідно до пункту 2 Договору, розмір матеріальної допомоги визначено згідно вимог законодавства України, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення позивача (47943,50 грн.) та кількості повних календарних років служби (27), що становить 647237,25 грн.

Пунктом 3 Договору врегульовано порядок виплати матеріальної допомоги, за яким Підприємство виплачує Отримувачу матеріальну допомогу частинами протягом 6 місяців з дня укладення цього Договору. Перша частина з шести у розмірі 107873,00 грн. виплачується Підприємством Отримувачу протягом 10 банківських днів з дня укладення цього Договору. Решта п`ять частин - по 107872,85 грн. до 15 числа кожного наступного календарного місяця. Підприємство перераховує Отримувачу матеріальну допомогу за вирахуванням обов`язкового для утримання військового збору у розмірі 1,5%.

Як зазначено позивачем, перша сума в розмірі 107872,85 грн. була сплачена відповідачем 05.05.2021.

Разом з цим, із посиланням на положення Кодексу законів про працю України, зокрема приписи статті 117, позивач враховуючи вищевикладені обставини вказує на те, що має місце факт порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні, а тому він вирішив звернутись до суду з даним адміністративним позовом у якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1960208,30 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлені, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (з наступними змінами і доповненнями, надалі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини сьомої статті 9 Закону №2011-XII, за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені статтями 9 і 91 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту.

Згідно з абзацом 4 частини другої статті 15 Закону №2011-XII виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Водночас, відповідно до абзацу 5 частини другої статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Крім того, статтею 9 Закону №2262-XII встановлено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина четверта). Особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали (частина п`ята).

Отже, зміст наведених положень Закону №2011-XII та Закону №2262-XII дає підстави дійти висновку про те, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, здійснюється лише у разі їх звільнення зі служби безпосередньо з посад, займаних в цих органах, із залишенням на військовій службі.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем визнається право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, про що свідчить укладений між сторонами та згаданий вище договір від 27.04.2021 №2-ВС/2021.

Разом з тим, предметом спору даної адміністративної справи є стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

При цьому, положення статті 117 Кодексу законів про працю України покладають на роботодавця обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки саме по день фактичного розрахунку.

Згідно матеріалів справи, при звільненні з роботи та зокрема станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.

В свою чергу, матеріали справи також не містять доказів на користь того, що станом на час прийняття даного рішення відповідачем здійснено такий розрахунок із позивачем у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 по справі №569/11319/19 зазначив, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас згідно мотивувальної частини позовної заяви, сума середнього заробітку, яка за доводами позивача підлягає стягненню на його користь за рахунок відповідача, обрахована позивачем згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Позивач зазначає, що оскільки він сам погодився на реструктуризацію з виплати одноразової вихідної допомоги при звільненні з військової служби, то день виплати відповідачем першої суми позивач вважає днем для розрахунку кінцевої дати, хоча останнім днем є день виплати всієї суми.

26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Слід також зазначити, що за змістом частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, остання вимагає від суду обирати насамперед ефективний спосіб захисту, який би відповідав суті спірних правовідносин та характеру допущеного відповідачем порушення.

Суд акцентує увагу, що позовні вимоги у викладеній редакції не є належним та ефективним захистом порушеного права позивача, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, та при цьому наводить проведений ним розрахунок відповідної суми по дату виплати відповідачем першої суми такої допомоги - з 18.06.2019 по 05.05.2021.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, зважаючи на те, що наразі відсутні докази на користь проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем при звільненні, суд зазначає, що аналіз статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними постанові від 30.09.2020 по справі №20/1407/19-а.

Крім цього, за відсутності факту проведення відповідачем повного, остаточного розрахунку із позивачем дана обставина унеможливлює врахування судом періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, що є обов`язковою до врахування судом при визначенні розміру середнього заробітку позивача за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги в межах даної адміністративної справи наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та такий за подання даного адміністративного позову до суду ним не сплачувався, а також враховуючи, що судом зроблено висновок про відмову у задоволенні позову, судові витрати, що підлягають розподілу згідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 30.11.2021.

Суддя Панченко Н.Д.