Рішення № 101523295, 16.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року м. Київ № 320/7773/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Бовтуненко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішенням №73/3 сесії 8 скликання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.12.2020 року «Про відмову ОСОБА_2 про надання земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1875 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Гурівщина;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1875 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Гурівщина.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що адвокатське об`єднання «Казачук і партнери» звернулося в його інтересах до Дмитрівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0, 1875 га, проте відповідач протиправно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з огляду на невідповідність місця розташування обраної земельної ділянки генеральному плану с. Гурівщина, з приводу чого він звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Роз`яснено, що відповідно до частин 3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Копію вказаної ухвали було направлено рекомендованим поштовим відправленням на адресу відповідача: АДРЕСА_1 та згідно відомостей витягу з сайту Укрпошти за результатами пошуку поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0113300749509 13.07.2021 було вручено відповідачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/7773/21 та відклав підготовче засідання у справі на 27.09.2021.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 27.09.2021 суд повернув без розгляду відзив Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 06.09.2021 у справі № 320/7773/21 та суд закрив підготовче провадження у справі і призначив розгляд справи по суті на 26.10.2021.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 суд відклав розгляд справи на 16.11.2021.

У судове засідання, призначене у справі на 16.11.2021 з`явився уповноважений представник відповідача, який заперечував щодо задоволення позову в повному обсязі. Додатково вказав, що спірне рішення винесено правомірно, оскільки земельна ділянка яку бажає отримати позивач має інше призначення, відповідно до генерального плану.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 виданим 11.07.2002 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

12.11.2020 Адвокатське об`єднання «Казачук та партнери» звернулося в інтересах ОСОБА_1 до Бузівсьукої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами с. Гурівщина для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських і споруд (присадибна ділянка), орієнтованим розміром 0,1875 гектара.

У вказаному клопотанні ОСОБА_3 зазначив, що він зацікавлений в отриманні ділянки НОМЕР_5 додатки 1, 2, у разі наявності перешкод щодо її отримання (надання дозволу на розробку проєкту землеустрою), зацікавлений у отриманні (наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою) ділянки № НОМЕР_2 додатки 3, 4 чи ділянки НОМЕР_4 додатки 5,6.

До вказаного клопотання додано: ордер; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю№1640; графічні матеріали, на яких зазначені бажані місця розташування земельної ділянки; копію паспорта громадянина України, копія.

Вказане клопотання Адвокатського об`єднання «Казачук та партнери» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 зареєстроване Дмитрівською сільською радою 20.11.2020 вх. № 02-23/С-693, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції сільської ради.

Рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.12.2020 № 75/3 «Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Гурівщина гр. ОСОБА_1 », розглянувши заяву ОСОБА_1 про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гурівщина Бучанського району площею 0, 1875 га, відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гурівщина Бучанського району Київської області у зв`язку з невідповідністю місця розташування вказаної земельної ділянки генеральному плану с. Гурівщина Бучанського району Київської області.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Приписами статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селі площею не більше 0,25 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 відповідачем було прийнято рішення від 22.12.2020 № 75/3, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано невідповідність місця розташування обраної земельної ділянки генеральному плану с. Гурівщина Бучанського району Київської області.

Таким чином, для правильного вирішення даної справи, необхідно встановити чи наявні законодавчі підстави та докази щодо неможливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з невідповіністю місця розташування земельної ділянки генеральному плану с. Гурівщина.

Відповідно до вимог частини 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частинами 3 та 4 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Приписами частини 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом Казачук І.В. було подано в інтересах ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради адвокатський запит, в якому просив надати докази, які підтверджують не відповідність місця розташування земельної ділянки, а саме копію витягу з генерального плану с. Гурівщина Бучанського району Київської області згідно якого обрана позивачем земельна ділянка не відповідає Генеральному плану та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Листом від 22.02.2021 № 215 Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області на вказаний адвокатський запит повідомила, що з приводу запитуваної інформації про земельну ділянку зазначену у графічних матеріалах доданих до клопотання, яка розташована в с. Гурівщина, щодо якої сільською радою прийнято рішення №75/3 від 22.12.2020 року повідомлено, що земельна ділянка згідно генерального плану не передбачена для будівництва житлового будинку господарських і споруд. Територія, на якій зазначена бажана земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту с. Гурівщина. Після зміни меж населеного пункту, детальний план території для розміщення житлової забудови не розроблявся.

Також відповідачем до вказаного листа додано викопіювання з Генерального плану.

Як вбачається з наданого до суду викопіювання з Генерального плану с. Гурівщина, земельна ділянка, яку було зазначено для отримання у власність ОСОБА_1 на графічним матеріалах знаходиться в межах території садибної житлової забудови.

Відтак, за висновком суду, бажане позивачем місце розташування земельної ділянки не суперечить генеральному плану села Гурівщина, оскільки таке місце розташування знаходиться на земельній ділянці, яку генеральним планом населеного пункту визначено для розміщення садибної житлової забудови.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Слід зазначити, що відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження доводів викладених у спірному рішенні від 22.12.2020 №75/3 та щодо підстав прийняття спірного рішення, зокрема із посиланням на конкретні докази.

Разом з тим, надаючи пояснення щодо заперечень на позов представник відповідача зазначив, що навіть за відсутності таких доказів у Дмитрівської сільської ради з наданих до суду позивачем документів вбачається, що обрана земельна ділянка не може бути використана під забудову.

Водночас, в ході судового розгляду справи представник відповідача змінив свої пояснення та зазначив, що надані позивачем матеріали не є належним доказом відповідності обраної земельної ділянки генерального плану.

У зв`язку з наведеним, рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.12.2020 № 75/3 «Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Гурівщина гр. ОСОБА_1 » в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з графічним матеріалом у власність, з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1875 га є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних правовідносинах прийняття рішення із зобов`язанням відповідача вчинити дії з метою ефективного захисту права позивача є правом суду і він це може зробити тільки якщо для цього достатньо доказів.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, дана норма передбачає два види поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надати дозвіл або надати мотивовану відмову.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку протиправності рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення подальшого порушення прав позивача.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Беручи до уваги, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом, зокрема, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1875 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Гурівщина, тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджуються відомостями квитанції від 03.03.2021 № 37073, відтак вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь за рахунок коштів відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 24.09.2020 між ОСОБА_1 , в подальшому за текстом Договору - «Клієнт», з однієї сторони та Адвокатське об`єднання «Казачук та партнери», в особі керуючого партнера Казачука Івана Володимиовича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність №1640 від 21.05.2019, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Рівненської області №138 від 19.04.2019 уклали договір про надання правової допомоги № 24-09/20-2-ЗД-1/20 за умовами якого в порядку і на умовах, визначених даним Договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов`язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах).

Пунктом 2.1 договору обумовлено, що клієнт зобов`язується виплачувати Адвокату гонорар та покривати фактичні видатки, пов`язані з наданням клієнту правової допомоги, в порядку визначеному в цьому договорі.

Приписами пункту 2.6 договору визначено, що адвокат має право оскаржувати будь-які акти (рішення, постанови, ухвали, вироки та інше), а також дії та/або бездіяльність. Адвокат має право вчиняти будь-які позови в інтересах клієнта, самостійно обирати конкретний суд або інший орган для їх визначення.

За надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі та в строк, який визначається в додатковій угоді до цього договору (п.3.1).

Як вбачається, з наявної у матеріалах справи підписаної сторонами додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 24-09/20-2-ЗД-1/20 від 24.09.2020, сторонами за цією Додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги від 24 вересня 2020 року зобов`язується надати Клієнту правову допомогу у реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення Клієнту земельних ділянок на території Дмитрівської сільської ради Київської області (в межах та/або поза межами села Гурівіцина. Київської області) та оскарження рішення Дмитрівської сільської ради Київської області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Загальний розмір вартості послуг (гонорар) Адвоката за даною додатковою угодою становить: 5000,00 грн., враховуючи наступний розрахунок:

попереднє опрацювання матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції. Аналіз судової практики, узагальнень Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини - кількість витраченого часу 2 години - вартість 2000,00 грн;

надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження рішення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, визнання рішення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області протиправним та щодо компенсації правової допомоги - кількість витраченого часу 2 години - вартість 1000,00 грн;

підготовка, написання позовної заяви - кількість витраченого часу 2 години - вартість 2000,00 грн.

Як вбачається з дубліката квитанції від 11.03.2021 № 0.02046369871.1 ОСОБА_1 було сплачено 5000,00 грн. на користь Адвокатського об`єднання «Казачук та партнери» за надання правової допомоги згідно договору « 24-09/20-ЗД-1/20 від 24.09.2020 та додаткової угоди НОМЕР_5 від 11.03.2021.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката позивача.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, суд встановив, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 5000,00 грн пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на зазначене, суд вважає, що сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - на професійну правничу допомогу, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішенням № 75/3 сесії 8 скликання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 22.12.2020 року «Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Гурівщина гр. ОСОБА_1 ».

3. Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1875 га, згідно з графічними матеріалами розташованої в с. Гурівщина.

4. Стягнути з Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362125; місцезнаходження: 08112, Київська обл., Бучанський р-н, с. Дмитрівка, вул.Садова, будинок 2) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.11.2021