Ухвала суду № 101523205, 30.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

"30" листопада 2021 р. справа № 300/6581/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся 29.10.2021 до суду з адміністративним позовом до Луганської обласної прокуратури, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу заробітної плати (за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи з листопада 2018 року по квітень 2020 року та вихідної допомоги при звільненні); зобов`язати Луганську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити заробітну плату (за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи з листопада 2018 року по квітень 2020 року та вихідної допомоги при звільненні) ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати (за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи з листопада 2018 року по квітень 2020 року та вихідної допомоги при звільненні) по день остаточного розрахунку.

Суд дійшов висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, та зобов`язанні нарахувати та виплати позивачу таку допомогу; стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку. Тому ухвалою від 08.11.2021 позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача виправити недоліки позовної заяви у спосіб: подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом та поданням доказів поважності причин його пропуску; позовну заяву з викладом обставин порушення права позивача на отримання заробітної плати за чергування у вихідні та святкові дні в період роботи з листопада 2018 по квітень 2020.

На виконання зазначеної ухвали від 02.11.2021 ОСОБА_1 25.11.2021 подав до суду уточнену позовну заяву від 22.11.2021 та заяву від 22.11.2021 про поновлення строку звернення до адміністративного суду (у порядку ст. 123 КАС України).

В заяві про поновлення строку звернення до суду позивач вказав на дотримання місячного строку звернення до суду з дня коли він дізнався про порушення його права на отримання відповідних виплат - 30.09.2021, тобто дня отримання листа від відповідача № 27-121 вих-21 від 23.09.2021. Також позивач вказав на те, що вихідна допомога при звільненні та компенсація за чергування у вихідні та святкові дні згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 підпадає під розуміння заробітної плати за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), і стягнення таких коштів не обмежується будь-яким строком звернення до суду. Позивач вказав, що судова практика Верховного Суду в 2020-2021 роках поставила його в стан невизначеності щодо виплати вихідної допомоги при звільненні та строків звернення до суду.

Досліджуючи обставини виконання позивачем вимог ухвали від 02.11.2021, суд вважає, що позивачем частково усунуто недоліки позовної заяви. Цей висновок грунтується на такому:

З огляду на зміст позовної заяви, предметом цього адміністративного позову є правомірність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та компенсації за чергування у вихідні та святкові дні в період роботи з листопада 2018 року по квітень 2020 року. Відновити порушене право позивача на отримання таких виплат позивач просить суду у спосіб зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому ?заробітню плату? у вигляді таких виплат та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати (за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи з листопада 2018 року по квітень 2020 року та вихідної допомоги при звільненні) по день остаточного розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Така структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 Інструкції).

Згідно з статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, вихідна допомога при звільненні за своєю правовою природою є окремою гарантією трудових прав, передбаченою статтею 44 КЗпП України, яка виплачується працівникові при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до структури заробітної плати (не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури).

Окрім того, суд звертає увагу на те, що вихідна допомога при звільненні має разовий характер.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц:

« 53. Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі N 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (пункт 60)).»

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас, суд звертає увагу на те, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення статті 123 КАС України як спеціальна норма по відношенню до статті 233 КЗпП України.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, з аналізу зазначених положень процесуального закону, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 цього Кодексу).

Отже, в цій категорії справ: про нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні та стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати такої вихідної допомоги, яка стосується звільнення громадян з публічної служби, процесуальний закон визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

В спірному випадку ОСОБА_1 звільнено з публічної служби: з посади заступника прокурора Луганської області згідно наказу від 29.04.2020 № 109к, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з 30 квітня 2020. Згідно долучених до позовної заяви розрахункових листів за квітень-травень 2020, в квітні 2020 ОСОБА_1 нараховано та виплачено 91362,67 грн. з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору (заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, оплату за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності - 8262,95 грн., незарплатні кошти - компенсацію на відрядження -1310 грн.), в травні 2020 виплачено 1330,33 грн. (в рахунок оплати решти (1 день) тимчасової непрацездатності).

Водночас ОСОБА_1 подав цей позов до суду в частині нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині вказаної вихідної допомоги лише 26.10.2021, тобто більш як через один рік та п`ять місяців після звільнення з роботи та проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні.

Як підставу на подання позову в такий строк позивач вказав на те, що в травні 2020 на його рахунок продовжували надходити кошти від колишнього роботодавця. Позивач вказує, що за таких обставини йому не було відомо коли та у якому розмірі надійдуть кошти, які відповідач заборгував, їх цільове призначення. Також вказав несталість судової практики Верховного Суду щодо строків звернення до суду в подібних правовідносинах. Вказані обставини, на думку позивача, поставило його в стан тривалої правової невизначеності. Лише з дня отримання листа № 27-121 вих-21 від 23.09.2021 (30.09.2021), в якому відповідач констатував факт невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, продовжує позивач, він дізнався про порушене роботодавцем право на отримання такої допомоги.

Щодо вказаних аргументів позивача суд зазначає таке:

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала:

"...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду".

В постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, Верховний Суд вказав, що:

"32. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

33. Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів".

...35. Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 N 340/1019/19)".

За змістом частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, проводиться в день звільнення. Отже, позивач як правник, розуміючи зміст вказаної норми, отримавши від відповідача належні йому суми при звільненні, мав можливість в місячний строк з дня звільнення дізнатися про порушення його прав щодо виплаті всіх сум, зокрема й вихідної допомоги, однак цього не вчинив.

Позивач, що з огляду на мінімальний розмір вихідної допомоги при звільненні згідно з статтею 44 КЗпП України - не менше середнього місячного заробітку, отримавши при звільненні розрахункові суми, проявивши розумну обачність, мав би усвідомити, що відповідач не провів з ним повного розрахунку, оскільки не виплатив вихідну допомогу при звільненні. Однак позивач не вчинив жодних активних дій з метою щоб дізнатися про складові сум, виплачених йому при звільненні, виплату вихідної допомоги при звільненні. Будь-яких доказів протилежного суду не подано.

Зрештою, позивачем не викладено пояснень того, що з дати прийняття наказу про звільнення (29.04.2020), отримання ним трудової книжки та нарахованих йому виплат при звільненні 30.04.2020, він до 15.09.2021 (дати направлення звернення до відповідача на який отримано 30.09.2021 відповідь листом від 23.09.2021) об`єктивно не міг дізнатися про нарахування та виплату йому допомоги при звільненні.

Щодо посилання позивача на те, що в травні 2020 йому продовжували надходити кошти від відповідача, що поставило його в стан правової невизначеності щодо проведення з ним повного розрахунку при звільненні, то на думку суду, вказане твердження позивача заслуговує на увагу. Однак виплачені в травні кошти (1330,31 грн.) є незначними у порівнянні з розміром вихідної допомоги (середньомісячний заробіток за посадою). Водночас суд звертає увагу на те, що позивачем в заяві про поновлення строку на звернення до суду не обгрунтовано, які саме поважні причини (як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 «об`єктивно нездолані») перешкоджали йому дізнатися в квітні - травні 2020 року, починаючи з дати звільнення (30.04.2020) про належні йому при проведенні остаточного розрахунку кошти, зокрема й про нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні. Знаючи про факт звільнення з роботи, позивач повинен був усвідомлювати про те, що в день звільнення з ним має бути проведений остаточний розрахунок. Позивач при ознайомленні з наказом на звільнення, отриманні трудової книжки та відповідних виплат при звільненні, мав можливість отримати детальну інформацію про всі складові та суми, які йому належали до виплати відповідачем. Позивач міг вчинити такі дії й після отримання в травні 2020 вказаних 1330,31 грн., однак доказів звернення до відповідача суду не подав. Також суду не подано доказів того, що відповідач створив позивачу перешкоди в реалізацію такого права на інформацію, та як наслідок, відповідного права на отримання всіх виплат при звільненні (зокрема й вихідної допомоги).

Вказані мотиви, на думку суду, є доречними, з огляду на те, що позивач за фахом є правником, а отже, до нього мають бути застосовані більш прискіпливі вимоги до того, чи не було в спірному випадку зловживання ним правом на звернення до суду поза межами строку на таке звернення.

Щодо твердження позивача про те, що він перебував в стані правової невизначеності в зв`язку з поведінкою відповідача щодо виплати сум при звільненні та несталою практикою Верховного Суду щодо виплати вихідної допомоги при звільненні працівникам прокуратури та строків звернення до суду з подібними позовами, що позбавило його можливості вчасно реалізувати свої процесуальні права, то суд додатково звертає увагу на таке.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні судові рішення у справі № 300/1118/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89569265, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94899119, https://reyestr.court.gov.ua/Review/96497855) зі змісту яких видно про те, що позивач вчиняв активні дії з метою відновлення свого порушеного права на проходження публічної служби. Так, ОСОБА_1 28.05.2020 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України, Прокуратури Луганської області, про визнання протиправним і скасування наказу Генерального прокурора від 29.04.2020 № 109к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури, поновлення на посаді та стягнення з Прокуратури Луганської області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.04.2020. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 у справі № 300/1118/20 скасовано наказ Генерального прокурора від 29.04.2020 № 109к та поновлено позивача на посаді з 01.05.2020. Тобто ОСОБА_1 вчиняв активні процесуальні дії з метою відновлення порушеного права на працю, зокрема, подавши в місячний строк з дня звільнення позов до суду про поновлення його на роботі.

Щодо посилання позивача на несталість в 2019-2020 практики Верховного Суду щодо розгляду спорів про виплату вихідної допомоги при звільненні працівникам прокуратури та строків звернення до суду з подібними позовами, що перешкодило позивачу реалізувати свої процесуальні права на звернення до суду, то на переконання суду такі обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Позивач, маючи юридичну освіту та значний правничий досвід, вчинивши в розумні строки активні дії щодо отримання інформації від відповідача, враховуючи наявність, зокрема, й позитивної для себе практики Верховного Суду, мав можливість дізнатися про порушення свого права та вчасно звернутися до суду з цим позовом. Зрештою, суд звертає увагу на те, що неоднозначність судової практики в частині вирішення спорів про звільнення працівників прокуратури за наслідками проведеної в 2019-2020 роках атестації, не позбавила позивача можливості вчасно звернутися до суду з позовом про скасування наказу про звільнення з посади та поновлення на роботі (справа № 300/1118/20 ).

Водночас, які саме об`єктивно нездолані обставини перешкодили позивачу з дня звільнення дізнатися про виплату йому вихідної допомоги при звільненні, так і не вказав. Як встановлено зі змісту листа відповідача від 23.09.2021 № 27-121 вих-21, позивач вперше звернувся до відповідача з метою отримання інформації про виплату йому вихідної допомоги при звільненні лише 15.09.2021.

Вказані всі вище обставини (тривалість строку, який пропущений; не доведення наявності об`єктивно нездоланих факторів, які завадити вчасно звернутися до суду; пасивна поведінка позивача протягом цього строку; вчасність проведення відповідачем остаточного розрахунку по не спірних сумах (окрім виплати незначної суми по тимчасовій непрацездатності поза межами п`яти днів, яка виплачується роботодавцем за рахунок коштів Фонду соцстрахування)), на думку суду, свідчать про те, що позивач мав всі ефективні правові можливості вийти зі стану «правової невизначеності» в розумний строк для захисту свого права на отримання вихідної допомоги при звільненні, та, як наслідок, на отримання середнього заробітку від відповідача за невчасний розрахунок по цій виплаті.

Посилання позивача в заяві про поновлення строку на те, що висновки суду фактично грунтуються на припущеннях того, коли позивач міг дізнатися про порушення його права на отримання вихідної допомоги при звільненні, тоді як він фактично дізнався 30.09.2021, судом враховано. Суд звертає увагу на те, що така оцінка судом надавалася з огляду на те, що диспозиція статті 123 КАС України оперує двома поняттями "дізнався" та "повинен був дізнатись". В спірному випадку, з огляду на значний строк, який минув з дня звільнення позивача та проведення з ним остаточного розрахунку, а також те, що проведення такого розрахунку обмежено законом останнім днем звільнення, суд досліджував не лише обставини того, коли позивач дізнався про порушення його права, але й того, коли позивач повинен був дізнатися в проміжку, починаючи з 30.04.2020.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище судом постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20:"...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. …».

Отже, згаданий вище підхід суду при оцінці дотримання позивачем строку звернення до суду відповідає згаданій правовій позиції Велика Палата Верховного Суду при застосуванні статті 123 КАС України.

Лист відповідача від 23.09.2021 за № 27-121 вих - 21, наданий на звернення позивача від 15.09.2021, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через один рік та п`ять місяців після звільненні з посади та більш як через один рік та чотири місяці після отримання від відповідача останньої виплати коштів.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду із врахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, суд зазначає, що вказаною нормою встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 9901/118/19.

Отже, обставини справи свідчать про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, зобов`язанні нарахувати та виплати позивачу таку допомогу та стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку.

Таким чином, мотиви і аргументи, які вказані позивачем в заяві від 22.11.2021 щодо поновлення процесуального строку, не підтверджують дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в згаданій вище частині позовних вимог та поважність причин його пропуску.

Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Таким чином, позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, зобов`язанні нарахувати та виплати позивачу таку допомогу та стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку, потрібно повернути на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні, зобов`язанні нарахувати та виплати позивачу таку допомогу та стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день остаточного розрахунку.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвалу суду може бути оскаржено в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.