Рішення № 101521950, 30.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 р. Справа№200/13214/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.08.2021 року за № 0500-1509-8/57048 «Про відмову в призначенні пенсії»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно з урахуванням висновків суду розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні № 1-р/2020, із зарахуванням:

- до страхового стажу період роботи: з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року в ДП Ханжонківське УЖКГ;

- до пільгового стажу періоди роботи: з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 серпня 2021 року позивачка звернулась через веб-портал до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення від 20.08.2021 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 з посиланням на недосягнення позивачем віку встановленого п.п. 2 п. 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років та у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року, оскільки не читається печатка, якою засвідчений запис про вказаний період роботи. При цьому відповідач підтвердив, що позивачка має загальний страховий стаж роботи 24 роки 11 місяців 26 днів, стаж роботи за Списком № 2 складає 11 років 4 місяці 6 днів.

Позивачка вказує про те, що на момент звернення до відповідача із відповідною заявою вона досягла 50 років, має необхідний стаж роботи (загальний та спеціальний), тому наявні усі правові підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 50 років відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

На підставі викладеного, позивачка вважає відмову відповідача у зарахуванні періодів роботи до страхового та пільгового стажу та призначенні пенсії з 50 років протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач надав відзив на позов, в якому вказав, що жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VІІ лише після досягнення відповідного віку і за наявності страхового стажу у жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. На момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах останній виповнилось 52 роки, тому підстави для призначення їй зазначеної пенсії у пенсійного органу були відсутні. Зауважують, що норма п. 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на час розгляду заяви позивачки є чинною, не визнана неконституційною та не скасована.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року в ДП «Ханжонківське УЖКХ» відповідач зазначає, що даний період роботи не було зараховано до страхового стажу, оскільки не читається печатка в трудовій книжці, якою засвідчено запис про спірний період роботи. Довідку про підтвердження стажу роботи позивачкою не надано.

Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року, з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року, з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року, з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року, відповідач зауважив, що позивачкою до заяви про призначення пенсії додано довідки про підтвердження характеру роботи, видані посадовими особами так званої «ДНР», тому зазначені документи є недійсними і не створюють правових наслідків. На підставі зазначеного, ГУ ПФУ в Донецькій області не було зараховано до пільгового стажу позивачки періоди роботи з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року, з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року, з 04.01.2015 року по 31.09.2015 року.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.100-102).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 рокуу задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Донецькій області про зупинення провадження відмовлено.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с.11-13).

Фактичним місцем проживання позивачки є: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Покровської міської ради від 10.08.2021 року № 1427-5000384392 (а.с.14)

12 серпня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.79).

20 серпня 2021 року ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення необхідного пенсійного віку 55 років, оформлене листом за № 0500-1509-8/57048. Зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 11 місяців 26 днів, пільговий стаж 11 років 4 місяці 6 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року, зазначений в трудовій книжці, оскільки не читається печатка, якою засвідчений запис про вказаний період роботи (а.с.49-50).

Позивачкою до суду наданий оригінал трудової книжки для огляду, в якій наявні записи про спірні періоди роботи:

- з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року - на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля» - учениця лампівника;

- з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року- на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля» - гірник І розряду на поверхні шахти;

- з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року - в ДП Ханжонківське УЖКГ - учень слюсаря, слюсар КИПиА В ККП-1;

- з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року - на «Шахті ім. С.М. Кірова» (управління технічного контролю якості вугілля та стандартів відокремленого підрозділу Державного підприємства «Макіїввугілля») - пробовідбірник 2 розряду

- з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року- у Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» Державного підприємства «Макіїввугілля» - пробовідбірник 2 розряду (а.с.19-20).

Відповідно до довідки архівного відділу адміністрації м. Макіївка від 29 липня 2021 року № 23-2356-67/40 ОСОБА_1 з 27.10.1997 року по грудень 2000 року працювала в Державному підприємстві Ханжонківське УЖКГ учнем слюсаря, слюсарем КИПиА В ККП-1 та отримувала заробітну плату (а.с.46-48).

Згідно виписки з наказу ВП «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ДП «Макіїввугілля» від 30.06.2011 року № 48 ОСОБА_1 має право на пільгову пенсію за Списком № 2, розділ № 1 «Гірничі роботи», позиція 1.1а (а.с.21).

Вважаючи неправомірною відмову відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивачка звернулась із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення закріплене пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) відповідно до якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пункт 3 зазначеного Порядку також вказує, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, записи про прийняття на роботу та про звільнення провадяться з додержанням певних правил, а саме необхідним є вказівка порядкового номеру запису (графа 1), дата прийняття на роботу/звільнення (графа 2), факт прийняття на роботу із вказівкою посади, відділу, підрозділу тощо/причина звільнення (графа 3), підстава внесення запису - наказ (розпорядження), його дата і номер (графа 4).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.12. Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Як убачається з трудової книжки позивачки, спірний період роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року містить відповідні записи, які засвідчені підписами відповідальних осіб та печаткою підприємства. Будь-яких виправлень зазначені записи не містять. Отже, достовірність записів у трудовій книжці не викликає сумніву та не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу (а.с.19-20).

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, а саме нечіткий відтиск печатки в трудовій книжці позивачки, не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивачки, належним чином оформлені в трудовій книжці.

Верховний Суд неодноразово у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловлював правову позицію, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що спірне рішення від 20.08.2021 року викладене у листі № 0500-1509-8/57048 про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи позивачки з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивачки щодо зарахування до пільгового стажу періоди роботи: з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля», суд зазначає наступне.

Оскільки спірне рішення не містить посилання на зарахування або відмову у зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи позивачки з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля», суд доходить висновку, що ця вимога є передчасною, оскільки рішення, на даний час, з цього питання відповідачем не прийнято.

За таких обставин суд вважає, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивачки для вирішення питання щодо стажу роботи позивачки у період з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля».

Щодо посилання відповідача на те, що довідки, які додані до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах, були видані підприємством, яке зареєстроване та розташоване на території не підконтрольній українській владі, суд зазначає наступне.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Крім того, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки», а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).

Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.

Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивачка опинилась в ситуації, що, відповідно, позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Та обставина, що довідки, видані підприємством та архівним відділом, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивачки права на отримання пільгової пенсії за віком за Списком № 1 за наявності у неї необхідного стажу, підтвердженого записами в трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18).

Аналізуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що подані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії документи, містять обов`язкові відомості про періоди роботи позивачки, підстави їх видачі, що у повному обсязі надають змогу встановити періоди роботи позивача достатніми для вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1. Тому, неврахування відповідачем наданих позивачкою документів є порушенням її конституційних прав на отримання належного пенсійного забезпечення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні № 1-р/2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша).

На пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року (пункт 2 частини другої).

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020, у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинних норми, якими по різному встановлено вік жінок, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, а саме:

- пунктом «б» частини другої статті 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінок, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- статтею 114 Закону України №1058-IVпередбачено право на пенсію за віком працівникам зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Також, згідно абзацу першого пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

При цьому, у спірних правовідносинах, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 75 та пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої, серед інших, належить й прийняття законів (внесення змін до законів та їх скасування).

Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року N 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинними або скасовувати їх у інший спосіб.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України

- 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ);

- 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 75 та пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої, серед інших, належить й прийняття законів (внесення змін до законів та їх скасування).

Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року N 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинними або скасовувати їх у інший спосіб.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважає обґрунтованою позицію позивачки щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. "б" статті 13 Закону № 1788 у редакції, яка діяла до Закону України від 02.03.2015 р. № 213.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що при вирішенні даної справи норми пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Отже, на момент звернення позивачки до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком Список №2, у серпні 2021 року, норми Закону № 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.

Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що підставою для відмови у призначенні пенсії було виключно посилання відповідачем на приписи статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, суд доходить висновку, що при зверненні ОСОБА_1 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2, відповідач повинен був, при вирішенні заяви, керуватися нормами Закону №1788.

Із матеріалів справи убачається, що відповідач не заперечує, що пільговий стаж роботи ОСОБА_1 за Списком №2 становить 11 років 04 місяці 6 днів.

Випискою з наказу ВП «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ДП «Макіїввугілля» від 30.06.2011 року № 48 підтверджено, що позивачка має право на пільгову пенсію за Списком № 2 (а.с.21).

Так, із наявного у матеріалах справи паспорту позивачки убачається, що датою її народження є ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачці виповнилося 52 роки.

Враховуючи той факт, що позивачкою досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд доходить висновку, що позивачка має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 20 серпня 2021 року, оформлене листом за № 0500-1509-8/57048 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ,зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії та прийняти рішення щодо пільгового стажу позивачки за періоди роботи з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля» та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 12 серпня 2021 року про призначення пенсії, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року в ДП Ханжонківське УЖКГ, з урахуванням висновків суду та висновку від 23 січня 2020 року Конституційного Суду України у Рішенні по справі № 1-5/2018 (746/15) № 1-р/2020.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, враховуючи приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачкою, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Суд задовольнив вимоги позивачки як в частині скасування рішення суб`єкта владних повноважень, так і в частині зобов`язання його вчинити певні дії, а тому на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн.

Крім того, суд зазначає, що позивачкою судовий збір сплачений у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», а саме замість суми 908,00 грн, позивачкою сплачено 951,60 грн.

Згідно з частиною другою статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, питання щодо повернення судового збору буде вирішено у разі надходження відповідного клопотання від позивачки.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 263Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20 серпня 2021 року, оформлене листом за № 0500-1509-8/57048 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії та прийняти рішення щодо пільгового стажу за періоди роботи з 21.05.1987 року по 06.09.1988 року та з 24.07.1991 року по 22.10.1997 року на «Шахті № 13-бис в/о «Макіїввугілля»; з 23.06.2003 року по 31.12.2014 року (в повному обсязі) на «Шахті ім. С.М. Кірова»; з 04.01.2015 року по 31.08.2015 року у ВП «Шахтоуправління ім. С.М. Кірова» ДП «Донецьквугілля».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні № 1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 27.10.1997 року по 29.12.2000 року в ДП Ханжонківське УЖКГ, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 30 листопада 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова