Рішення № 101521716, 30.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 р. Справа№200/13877/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення заборгованості з пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просить:

- стягнути заборгованість з пенсії, яка виникла з 01.03.2016 року по 31.10.2021 року в розмірі 600000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що до травня 2014 року він отримував пенсію за віком в м. Макіївка Донецької області. З 01.06.2014 року він отримував пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з 01.03.2016 року йому припинена виплата пенсії.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не звертався до відповідача з заявою про поновлення пенсії з 01.03.2016 року та виплату пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.10.2021 року. Зазначене питання Управлінням не розглядалось та рішення про відмову не приймалось. Вважає вимогу про виплату пенсії за вказаний період передчасною. Крім того, відповідач зазначає, що призначення та виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На підставі інформаційного обміну між органами Пенсійного фонду України з органами соціального захисту населення щодо інформації про скасовані довідки та зняття особи з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, пенсію позивачу з 01.10.2016 року було призупинено у зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання. У зв`язку з чим, пенсія позивачу починаючи з 01.10.2016 року не нараховувалась та не виплачувалась. Позивач особисто не звертався до відповідача для поновлення соціальних виплат та не надавав нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач вважає, що оскільки, позивач не проживає на території Запорізької області та не має статусу внутрішньо переміщеної особи, тому відповідач не має права виплачувати позивачу пенсію з підстав, визначених в Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV та Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VІІ.

Також, відповідач зауважує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2021 року, хоча дізнався про порушення свого права у березні 2016 року з моменту зупинення виплати пенсії, у зв`язку з чим просить суд позовні вимоги щодо стягнення пенсії з 01.03.2016 року по 20.04.2021 року залишити без розгляду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.27-29).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, щопідтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.3 зв. бік).

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради від 26 лютого 2015 року № 2302009750 позивач є внутрішньо переміщеною особою та його фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 (а.с.35).

Докази анулювання цієї довідки матеріали справи не містять.

Позивач у 2014 році звернувся до відповідача із заявою про запит його пенсійної справи з Червоногвардійського району м. Макіївки Донецької області (а.с.34).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15 листопада 2021 року позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія по лютий 2016 року включно (а.с.36).

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно призупинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року з підстав, які не передбачені п. 1, 3-5 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

З аналізу зазначених норм Закону № 1058-IV слідує, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV.

З матеріалів справи убачається, що позивачу припинена виплата пенсії на підставі недотримання позивачем вимог постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме - припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутність іншої довідки про продовження строку дії попередньої довідки, відсутність позивача за адресою місця фактичного проживання.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб. Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

До статті 4 Закону були внесені зміни Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 921-VIII від 24.12.2015 року, та передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Отже, довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13 січня 2016 року, і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Стаття 12 Закону передбачає, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

05 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно з якою призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджений Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійсненням контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Відповідно до п.п. 4 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Закінчення терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Зазначена правова позиція висловлена у Рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18, залишеному без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року

Суд приймає до уваги, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії. Доказів скасування довідки від 26.02.2015 року № 2302009750 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, немає. Закінчення строку дії довідки про взяття на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території, не є підставою для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу. Аналогічна правова позиція також зазначена в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №592/5928/17, від 09 квітня 2020 року у справі №185/3103/17(2-а/185/255/17).

Крім цього, згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження. Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація права, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України.

Отже, рішення щодо припинення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам мають прийматись територіальними органами Пенсійного фонду України та у відповідності до Закону № 1058.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Головне управління Пенсійного фонду Українив Запорізькій області рішення про припинення або зупинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року не приймало. Нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.03.2016 року було припинено відповідачем, керуючись виключно інформацією про закінчення строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи, при цьому проігноровано той факт, що законодавством дія довідок була визнана безстроковою.

Щодо іншої підстави відповідача для припинення виплати позивачу пенсії, яка викладена у відзиві на позовну заяву - встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, то суд враховує відсутність відповідних доказів таких доводів відповідача. Крім того, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Як зазначалось вище, наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Водночас, як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, право на отримання пенсії стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України, та не передбачено Законом № 1058-IV.

Суд приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, в якому зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 47 Закону України № 1058 передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вказане, суд вважає, що у відповідача відсутні законні підстави щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року.

Згідно частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, порушення прав позивача відбулося внаслідок припинення нарахування та виплати пенсії, починаючи з 01 березня 2016 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з пенсії, яка виникла за період з 01.03.2016 по 31.10.2021 року у розмірі 600 000 грн 00 коп, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, судовому захисту підлягаєпорушене право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.

Нарахування пенсії належить до виключних повноважень органів пенсійного фонду.

Виплатавідповідних сум пенсії, відбувається пенсійним органом після її нарахування. У судовому порядку підлягають стягненню нараховані, але не виплачені суми пенсії.

Оскільки відповідачем у період з 01.03.2016 по 31.10.2021 року не нараховувалася пенсія позивачу, тому вимоги позивача щодо стягнення відповідних сум пенсії, є передчасними та задоволенню не підлягають.

Разом з цим, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме: визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року та зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, починаючи з 01 березня 2016 року та виплатити заборгованість з пенсії, що виникла з 01 березня 2016 року.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок відповідача поновити за судовим рішенням нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 березня 2016 охоплює й обов`язок відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії, що утворилася з 01 березня 2016 року.

Суд не приймає посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду та зауважує, що відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норма, зокрема статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягає застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

На підставі викладеного вище, враховуючи приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору з позивача та за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 454,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 19 Конституції України, статтями 2, 6, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-Б) про стягнення заборгованості з пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01 березня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 30 листопада 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова