Рішення № 101520937, 01.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 грудня 2021 р. Справа № 120/10543/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (далі – відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 09.08.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5106 га;

зобов`язати Соболівську сільську раду Гайсинського району Вінницької області затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , та передати у власність земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) Теплицького району Вінницької області за межами населеного пункту;

постановити окрему ухвалу на голову Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_2 ;

стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати в розмірі сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 02.07.2021 року вона звернулася до відповідача із клопотанням про затвердження проекту із землеустрою для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5106 га, яка розташована на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) (за межами населених пунктів) Теплицького району Вінницької області.

Листом відповідач повідомив позивача про те, що клопотання останньої розглянуто на 12 сесії 8 скликання від 09.08.2021 року, але депутати проголосували проти, а тому рішення прийнято не було.

Позивач вважає, вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду витребувано у відповідача засвідчені копії усіх письмових доказів, які стали підставою для прийняття рішення 12 сесії 8 скликання Соболівської сільської ради від 09.08.2021 року, яким відмовлено позивачу у затвердженні проекту із землеустрою для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5106 га, яка розташована на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) (за межами населених пунктів) Теплицького району Вінницької області, а також завірену належним чином копію Регламенту Соболівської сільської ради.

01.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачка не зверталася із заявою до Соболівської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому рішенням 12 сесії 8 скликання було розглянуто проект рішення і відмовлено у наданні дозволу. Також відповідач зазначив, що розгляд клопотання був зроблений у спосіб, передбачений нормами ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», і тому у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Щодо постановлення окремої ухвали на голову Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_2 , відповідач вказує, що Соболівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області є колегіальним органом, який приймає рішення шляхом голосування, посадові особи, які розробляли проект рішення 12 сесії 8 скликання від 09.08.2021, не є сторонами по справі, тому відсутні підстави для задоволення заяви позивача в частині винесення окремої ухвали.

Також відповідач заперечує щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката, посилаючись на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів, не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

12.11.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій просив задовольнити позовні вимоги.

19.11.2021 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

19.04.2021 позивач звернулася через Цент надання адміністративних послуг "Прозорий офіс" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Оскільки після спливу місячного строку, передбаченого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України Головним управлінням не прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у наданні такого дозволу, позивачем 24.05.2021 було укладено договір № 46-2021 на виконання землевпорядних робіт за принципом "мовчазної згоди" про що повідомлено Головне управління.

З метою завершення процедури приватизації земельних ділянок, 02.07.2021 року позивач цінним листом з описом вкладення надіслала на адресу Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5106 га на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) (за межами населених пунктів) Теплицького району Вінницької області.

До клопотання були долучені наступні документи: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Листом Соболівської сільської ради № 378 від 12.08.2021 повідомлено позивача, що на 12 сесії 8 скликання було розглянуто проект рішення щодо клопотання ОСОБА_1 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5106 га за межами с. Метанівка, Соболівської сільської ради». При поставленні на голосування проекту рішення щодо цього клопотання, депутати проголосували «проти». Рішення не прийнято. До відповіді додано витяг з протоколу 12 сесії 8 скликання та копія поіменного голосування.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Ч.9-11 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально ( у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року)).

Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції чинній на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою 17.11.2020).

Таким чином, нормами Земельного кодексу України передбачено два варіанти рішень, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження, норми ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а статтю186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 року, проте це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на вищезазначені норми, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

02.07.2021 позивач подав до відповідача клопотання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність, із посиланням на ст. 122 Земельного кодексу України.

На 12 сесію 8 скликання Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, яка відбулась 09.08.2021 року, було винесено питання під номером 40 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ".

За результатом розгляду даного проекту, 09.08.2021 року відповідачем рішення про затвердження прийнято не було, оскільки депутати проголосували «проти».

Крім того, з протоколу сесії неможливо встановити чи обговорювався проект відповідного рішення, мотиви та підстави відмови у задоволенні клопотання позивачки.

Зазначене позбавляє позивачку права скористатись можливістю оскарження відповідних мотивів, не містить і не відповідає поняттю акту, прийнятого органом місцевого самоврядування.

Так, за позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.09.2018 у справі №343/244/16а та у постанові від 09.12.2020 у справі №300/178/20, проект рішення органу місцевого самоврядування, який не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документа про відмову у задоволенні відповідної вимоги, заяви чи клопотання, такий результат фіксується у протоколі засідання ради.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду інформації про існування обставин, які б в силу норм Земельного кодексу України вважалися правомірною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність.

Таким чином, єдиною причиною для відмови у затвердженні поданого позивачкою проекту землеустрою стало суб`єктивне уявлення депутатів (членів Ради як колегіального органу місцевого самоврядування) про недоцільність затвердження проекту та небажання передати позивачці земельну ділянку у власність, адже інших нормативно обґрунтованих підстав для відмови у прийнятті бажаних для позивачів рішень при розгляді цієї справи не встановлено.

Таким чином законодавцем чітко передбаченні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які Соболівською сільською радою дотримані не були.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Соболівської сільської ради від 09.08.2021 в частині відмови позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5106 га, яка розташована на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) (за межами населених пунктів) Теплицького району Вінницької області, суд виходить із наступного.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачкою дотримано усіх умов для прийняття щодо неї рішення про затвердження поданого проекту землеустрою, а єдиною підставою для відмови у затвердженні могло б стати відсутність погодження поданого проекту, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

При цьому, суд також бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а статтю186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 року.

Разом з тим, хоча у проекті відсутній відповідний висновок про його погодження, оскільки відповідна норма втратила свою чинність, але зі змісту Переліку обмежень використання земельної ділянки не встановлено будь-яких обмежень.

А тому, обставини, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов`язку прийняти вказане рішення та передати позивачці у власність бажану для неї земельну ділянку не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору у розмірі 908,00 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, представник позивача, адвокат Тиховський М.О. просить відшкодувати судові витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання правової допомоги від 30.08.2021 року б/н;

- ордер від 31.08.2021серії ВН №178997;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру №18 від 30.08.2021 про оплату позивачем суми адвокатського гонорару 8000 грн. на підставі договору про надання правової допомоги від 30.08.2021 року б/н.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до ст. 12 КАС України, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії справ не значної складності. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному ж випадку, слід враховувати, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 8 000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

З аналізу договору про надання правової допомоги судом встановлено, що повноваження адвоката не обмежуються представництвом інтересів позивача у суді першої інстанції в межах розгляду даної справи.

Також, суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. необхідно зменшити до 2000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Щодо постановлення окремої ухвали на голову Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_2 , суд зазначає таке.

Відповідно ч.1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Зміст ст. 249 КАС України свідчить про те, що окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом повідомлення відповідних осіб, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.

Аналізуючи вказані приписи чинного процесуального законодавства щодо порядку та підстав винесення судом окремої ухвали, суд приходить до висновку, що винесення окремої ухвали є правом суду, а тому суд відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Крім того, суд звертаю увагу, що відповідач є колегіальним органом та рішення приймає шляхом голосування, а тому застосування такої форми реагування до голови ради за висновком суду є необґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 09.08.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5106 га.

Зобов`язати Соболівську сільську раду Гайсинського району Вінницької області затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , та передати у власність земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства на території Метанівської сільської ради (Соболівської сільської ради) Теплицького району Вінницької області за межами населеного пункту.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 01.12.2021.

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Джуринці, Немирівський район, Вінницька область, 22864)

відповідач: Соболівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04330792, вул. 40-річчя Перемоги, 7, с. Соболівка, Гайсинський (Теплицький) район, Вінницька область, 23820)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна