Рішення № 101512331, 30.11.2021, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2344/21

Провадження №2/226/719/2021

РІШЕННЯ

іменем України

26.11.2021 Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Козлової Д.В.,

позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Осинської Є.М., Власенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мирнограді Донецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Донецької обласної прокуратури про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції та вимоги позивача.

Позивач звернулася до суду із цим позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 12.07.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження відносно неї за ч.3 ст.368 КК України за №42016050000000617. 04.08.2016 її було затримано на підставі ч.3 ст.208 КПК України та 05.08.2016 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 06.08.2016 їй було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Обвинувальний акт щодо неї був спрямований до Димитровського міського суду Донецької області 18.11.2016. Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 01.03.2018 її було визнано винуватою за ч.3 ст.368 КК України та призначене покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на 3 роки та з конфіскацією майна.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02.04.2019 вказаний вирок скасовано на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді та вичерпанням можливості їх отримати, кримінальне провадження закрите.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2020 вищезазначену ухвалу скасовано та призначено новий апеляційний розгляд справи.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 08.02.2021 вирок Димитровського міського суду Донецької області від 01.03.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано, кримінальне провадження закрите на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачеві спричинено матеріальну і моральну шкоду.

Так, за надання правової допомоги у кримінальному провадженні нею було сплачено адвокатові Конюшенко І.Д. 13000 грн, що поставило її та її родину у скрутне матеріальне становище.

Крім того, за тривання кримінального провадження позивач неодноразова була відсторонена від посади ухвалами слідчого судді, а саме у періоди: з 15.08.2016 по 03.10.2016, з 04.10.2016 по 03.12.2016, з 20.01.2017 по 14.03.2017, з 15.03.2017 по 14.05.2017 включно. За цей час їй не нараховувалася заробітна плата. Оскільки з 01.08.2016 по 01.07.2017 розмір її посадового окладу складав 2929 грн, загалом нею втрачено заробітну плату в сумі 24960,28 грн: 1528,28 грн за серпень 2016 року та по 2929 грн за вересень-грудень 2016 року та за лютий-травень 2017 року. Оскільки кримінальне провадження закрите, відсторонення від посади позивач вважає незаконним.

Внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури позивачеві завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, викладених тривалим судовим розглядом справи, вона була змушена доводити свою невинуватість. Моральні втрати порушили нормальні життєві зв`язки, вимагали додаткових зусиль для організації життя. Більше п`яти років вона прожила у пригніченому стані, факти знаходження під кримінальним переслідуванням та обрання запобіжного заходу мали стресові наслідки, хвилювання негативно вплинуло на звичний уклад її життя, зумовивши страждання і переживання. Її затримували та тримали у слідчому ізоляторі, вона була ізольована від суспільства, а у подальшому була обмежена у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки перебувала під домашнім арештом. Честь і гідність позивача принижені, моральні страждання перешкоджали активному соціальному функціонуванню як особистості, реалізації власних амбіцій тощо. Очікування покарання багато років впливало на якість її життя, страх за майбутнє постійно переслідував. Не маючи іншої спеціальності, вона відчувала страх втрати роботи та неможливості отримувати дохід і реалізувати себе як спеціаліст. Крім того, під час кримінального переслідування погіршився стан її здоров`я – загострилися та набулися нові хвороби. З 19.08.2016 по 30.08.2016 вона перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом: постміокардичний кардіосклероз, симптоматична артеріальна гіпертензія. Від постійних страждань і переживань вона не була здатна займатися звичними справами, нормально спілкуватися з людьми, оскільки остерігалася безпідставного осуду протягом декількох років, постраждала її репутація добропорядної і законослухняної людини. Її керівництво, підлеглі та співробітники були добре обізнаними про кримінальне провадження, що знизило авторитет серед колег та погіршило психоемоційний стан. Коли відсторонення від посади припинилося, їй поставили на роботі умову або звільнитися, або піти у відпустку з догляду за дитиною без збереження заробітної плати, що вона і змушена була зробити. На момент розгляду справи апеляційним судом вона була вагітна другою дитиною. Враховуючи наявні для неї негативні наслідки, характер та обсяг страждань, неможливість відновлення немайнових втрат, тривалість та тяжкість вимушених змін у житті, просить суд стягнути на її користь з Державного бюджету України матеріальну шкоду, понесену через необхідність отримання юридичної допомоги, в розмірі 13000 грн, матеріальну шкоду, понесену через втрачений нею заробіток, в розмірі 24960,28 грн та 348000 грн у відшкодування моральної шкоди.

ІІ. Заяви (клопотання) та позиції учасників справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала пред`явлені вимоги та наполягала на їхньому задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві. Додала, що на момент її знаходження в ізоляторі тимчасового утримання вона мала дворічну дитину, їхнє розлучення було дуже важким. Її водили у кайданках, принижували, потім була лікарня, серцева хвороба. Моральну шкоду обраховує шляхом помноження розміру мінімальної заробітної плати 6000 грн на 58 місяців, протягом яких тривало її кримінальне переслідування. Також додала, що досудове розслідування у справі не здійснювалося органами поліції, а було проведене органами прокуратури, ГУНП в Донецькій області помилково зазначене нею в якості співвідповідача.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області Осинська Є.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вказуючи, що у позивача немає вимог до казначейської служби, а лише до держави.

Представник відповідача Донецької обласної прокуратури Власенко Д.В. в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, посилаючись на викладені у відзиві аргументи. Вказав, що проти задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди прокуратура не має заперечень, а щодо стягнення витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні заперечує, оскільки договір з адвокатом укладала не позивач, а її чоловік.

Відповідаючи на доводи представника прокуратури щодо витрат на юридичну допомогу, позивач вказала, що її чоловік на той час не працював, грошові кошти адвокату сплачувалися з її доходів, які є сімейним бюджетом.

Представник відповідача Головного управління національної поліції в Донецькій області до суду не з`явився, надавши заяву із проханням розглянути справу без участі представника та відзив, згідно з яким ГУНП не має відповідати за позовом ОСОБА_1 , оскільки кримінальне провадження за її обвинуваченням розслідувалося першим слідчим відділом прокуратури Донецької області, а не органом поліції.

Інших клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

09.08.2021 ухвалою суду відкрите загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче засідання на 10.09.2021, відповідачам запропоновано подати суду відзив на позовну заяву.

02.09.2021 судом отримано відзив ГУНП в Донецькій області, а 03.09.2021 – відзив Донецької обласної прокуратури.

27.09.2021 ухвалою суду закрите підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 19.10.2021.

Розгляд справи відкладався на 10.11.2021 та 26.11.2021.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

12.07.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження №42016050000000617 за ч.3 ст.368 КК України про те, що працівники правоохоронного органу Донецької області вимагають неправомірну вигоду у особи.

04.08.2016 ОСОБА_1 було затримано на підставі ч.3 ст.208 КПК України та 05.08.2016 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 06.08.2016 їй було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

18.11.2016 обвинувальний акт щодо неї за ч.3 ст.368 КК України був спрямований до Димитровського міського суду Донецької області.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 01.03.2018 ОСОБА_1 було визнано винуватою за ч.3 ст.368 КК України та призначене покарання у вигляді 5 років 3 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на 3 роки та з конфіскацією майна.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02.04.2019 вказаний вирок скасовано на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді та вичерпанням можливості їх отримати, кримінальне провадження закрите.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2020 ухвалу Донецького апеляційного суду від 02.04.2019 скасовано та призначено новий апеляційний розгляд справи.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08.02.2021 вирок Димитровського міського суду Донецької області від 01.03.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 вирок суду першої інстанції від 01.03.2018 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 08.02.2021 скасовано, кримінальне провадження закрите на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Наведені відомості встановлено з наданих позивачем письмових доказів та матеріалів кримінального провадження №226/1922/16-к.

З 20.10.2015 ОСОБА_1 працювала на посаді провідного спеціаліста Димитровського (з 21.07.2016 Мирноградського) міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.

З 19.08.2016 по 30.08.2016 позивач знаходилася на амбулаторному лікуванні з приводу постміокардичного кардіосклерозу, симптоматичної артеріальної гіпертензії.

За відомостями відділу управління персоналом ГУ ДМС України в Донецькій області, які узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_1 ухвалами слідчого судді в межах кримінального провадження була відсторонена від посади провідного спеціаліста Мирноградського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області у періоди: з 15.08.2016 по 03.10.2016 включно, з 04.10.2016 по 03.12.2016 включно, з 20.01.2017 по 14.03.2017 включно, з 15.03.2017 по 14.05.2017 включно. Встановлений посадовий оклад ОСОБА_1 на 01.08.2016 становив 2929 грн, на 01.01.2017 – 3352 грн, на 01.01.2018 – 4400 грн.

Згідно з довідкою про доходи №90 від 01.07.2021 ОСОБА_1 отримано заробітної плати: за серпень 2016 року – 1400,72 грн, за вересень-грудень 2016 року – 0, за січень 2017 року – 3255,81 грн, за лютий-травень 2017 – 0.

З 19.03.2018 ОСОБА_1 знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, має двох малолітніх дітей – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05.08.2016 ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Конюшенко Іриною Данилівною у кримінальному провадженні відносно його дружини ОСОБА_1 за ч.3 ст.368 КК України. Того ж дня сторонами підписано додаткову угоду №1 до вказаного договору, в якій зазначена вартість послуг захисника, зокрема, попереднє опрацювання матеріалів – 1000 грн, формування правової позиції та консультування – 1000 грн, підготовка процесуальних документів у справі – 2000 грн, представництво інтересів у судах – 9000 грн.

З довідки, виданої 22.07.2021 адвокатом Конюшенко І.Д., вбачається, що за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні ОСОБА_1 сплатила їй 13000 грн, про що у книзі обліку доходів і витрат за 2016-2020 роки здійснено записи: 04.06.2016 – 1200 грн, 13.01.2017 – 600 грн, 17.02.2017 – 500 грн, 13.03.2017 – 500 грн, 08.05.2017 – 500 грн, 29.05.2017 – 500 грн, 31.07.2017 – 500 грн, 18.08.2017 – 500 грн, 21.09.2017 – 400 грн, 09.10.2017 – 500 грн, 31.10.2017 – 500 грн, 16.11.2017 – 400 грн, 21.12.2017 – 1000 грн, 09.01.2018 – 1000 грн, 15.01.2018 – 1000 грн, 11.06.2018 – 1500 грн, 24.01.2019 – 800 грн, 29.07.2020 – 1000 грн.

V. Оцінка суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Частинами першою, другою, сьомою ст.1176 ЦК України унормовано, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).

Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК зроблено Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі №6-440цс16.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно зі статтею 3 Закону №266/94-ВР у цьому випадку громадянинові відшкодовується, серед іншого, і заявлені позивачем заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір втраченого заробітку визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Закону №266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону №266/94-ВР.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону №266/94-ВР).

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у його постанові від 02.12.2015 у справі №6-2203цс15 .

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, передбачено, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону №266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.368 КК України закрите постановою Верховного Суду від 02.06.2021 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Відповідно до частин 2, 3 статті 13 Закону №266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначені положення кореспондуються із роз`ясненнями в пункті 13 постанови Пленуму Верхового Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 відповідачами у справі не заперечується, тому відповідно до статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Невизнання позовних вимог Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області зумовлене не запереченням наявності завдання моральної шкоди, а формулюванням позовних вимог ОСОБА_1 .

Як встановлено судом, ОСОБА_1 57,9 місяців перебувала під слідством та судом, весь цей час була змушена доводити свою невинуватість, справа після ухвалення в ній вироку двічі переглядалася як судом апеляційної інстанції, так і касаційним кримінальним судом. Є вочевидь наявним через наведене те, що ОСОБА_1 змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, подолання негативних наслідків кримінального переслідування, відновлення суспільної та ділової репутації. Враховуючи, що на момент повідомлення про підозру позивач мала малолітню дворічну дитину, а потім в ході кримінального провадження перебувала у стані вагітності і народила другу дитину, беручи до уваги стан здоров`я позивача – лікування від серцевої хвороби на початку досудового розслідування, загальну тривалість кримінального провадження строком більше п`яти років, суд констатує, що всі події, пов`язані із ходом досудового розслідування і судового провадження щодо ОСОБА_1 , виконанням нею процесуальних обов`язків у цей період мали для позивача надмірне психоемоційне та фізичне навантаження.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших вагомих обставин. Зокрема, суд враховує стан здоров`я ОСОБА_1 та зовнішнє сприйняття нею подій, що відбулися, тяжкість вимушених змін у її житті, ступінь зниження її репутації, час та зусилля, необхідні позивачеві для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходить із засад розумності та справедливості, тлумачення яких детально наведено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №569/1799/16-ц від 10.10.2019.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021» мінімальна заробітна плата з 01.01.2021 становить – 6000 грн.

Позивач знаходилася під слідством та судом з загалом 57,9 місяців, і таким чином у неї виникло право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону №266/94-ВР у розмірі 347400 грн, і цей розмір відповідає загальним засадам цивільного судочинства, а саме розумності та справедливості, визначених пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Так само позивач, на переконання суду, має право і на відшкодування їй заробітку, який вона втратила внаслідок незаконних дій, коли була відсторонена від посади і не отримувала заробітної плати. Судом встановлено, що ОСОБА_1 була відсторонена від посади з 15.08.2016 по 03.10.2016 включно, з 04.10.2016 по 03.12.2016 включно, з 20.01.2017 по 14.03.2017 включно, з 15.03.2017 по 14.05.2017 включно, і за ці часи їй не нараховувався і не сплачувався заробіток. Встановлений посадовий оклад ОСОБА_1 на 01.08.2016 становив 2929 грн. І хоча з 01.01.2017 її оклад виріс до 3352 грн, суд, розглядаючи справу в межах пред`явлених позивачем вимог, виходить з розміру посадового окладу ОСОБА_1 2929 грн, та обраховує суму матеріальної шкоди, спричиненої втратою заробітку, з урахуванням довідки про доходи позивача таким чином: 1528,28 грн за серпень 2016 року (2929 грн – сплачені за серпень 1400,72 грн) + 2929 грн за вересень, жовтень, листопад і грудень 2016 року (11716 грн) + 2929 грн за лютий, березень, квітень і травень 2017 року (11716 грн) = 24960,28 грн.

Вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої понесенням витрат на юридичну допомогу в розмірі 13000 грн суд також вважає такою, що має бути задоволена повністю.

Так, зі всіх судових рішень у кримінальному провадженні виходить, що захист від обвинувачення ОСОБА_1 здійснювала адвокат Конюшенко І.Д.

З наданої позивачем довідки адвоката вбачається, що за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні нею було сплачено адвокату загалом 13000 грн, про що зроблено запис у книзі обліку доходів і витрат адвоката за 2016-2020 роки.

Договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні між адвокатом Конюшенко І.Д. та чоловіком позивача ОСОБА_3 укладено 05.08.2016 вже після затримання позивача. За додатковою угодою до договору вартість послуг становить 13000 грн. Дана сума є цілком співмірною з обсягом проведеної роботи з урахуванням тривалості кримінального провадження. За таких обставин позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на Законі і є підтвердженими належними та допустимими доказами. Те, що договір із захисником було укладено не позивачем особисто, а її чоловіком, не впливає на висновки суду про задоволення вимог, оскільки договір укладено в інтересах позивача членом її сім`ї, а у довідці адвоката зазначено, що грошові кошти сплачувалися їй саме позивачем ОСОБА_1 .

Щодо порядку стягнення грошових коштів суд зазначає таке.

Відповідно до ст.176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Як виходить зі змісту п.8 ст.7, пунктів 1,2 ст.23 Бюджетного Кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про державний бюджет України».

Отже, відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», провадиться за рахунок коштів державного бюджету, тобто грошові суми відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до вимог статті 1174 ЦК обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Тому моральна та матеріальна шкода мають бути компенсовані за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, це орган, діями якого завдано шкоду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Саме такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845. Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.

Згідно із Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (абзац 3 пункту 4 Положення).

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області є територіальним органом Державної казначейської служби України та підпорядковане їй.

Відповідно абзацу 4 пункту 4 Положення про Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, остання також має повноваження щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області є належним відповідачем у справі, оскільки, враховуючи її повноваження та встановлений законом механізм виконання рішення суду у цих правовідносинах, відшкодування моральної шкоду позивачеві за рішенням суду у будь-якому випадку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Головного управління Державної казначейської служби України.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Щодо суб`єктного складу відповідачів у справі суд зауважує, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Під час розгляду справи судом встановлено, що моральну шкоду позивачеві було завдано внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та позивачем вірно визначено відповідачем у справі заподіювача шкоди – Донецьку обласну прокуратуру, оскільки досудове розслідування у справі здійснювалося першим слідчим відділом прокуратури Донецької області. Тому позовні вимоги до цього відповідача є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, хоча цивільна відповідальність за завдану ним шкоду покладається на державу.

Разом із тим, Головне управління Національної поліції в Донецькій області залучено позивачем у якості відповідача без достатніх для цього підстав, оскільки орган поліції не діяв у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 . Через наведене у задоволенні позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Донецькій області слід відмовити.

На пiдставi викладеного та керуючись ст.ст.2,5,10-13,259,265,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Миру, 68, код за ЄДРПОУ 37967785), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 86, код за ЄДРПОУ 40109058), Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код за ЄДРПОУ 25707002) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 347400,00 (триста сорок сім тисяч чотириста) грн.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, понесену через необхідність отримання юридичної допомоги, в розмірі 13000,00 (тринадцять тисяч) грн.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, понесену через втрачений нею заробіток, в розмірі 24960 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот шістдесят) грн 28 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлене 30.11.2021.

Суддя: В.С. Салькова