Ухвала суду № 101497504, 29.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

29 листопада 2021 року м. Київ № 640/34042/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши заяву особи, що може отримати статус позивача у справі - Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (як особа, що може отримати статус позивача у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом:

- зупинення дії пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 15.11.2021 №4096/5 "Про задоволення скарги".

- зобов`язання Міністерства юстиції України та Державного підприємства"Національні інформаційні системи" відновити доступ Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову вказано, що наказом Міністерства юстиції України від 15.11.2021 №4096/5 "Про задоволення скарги" задоволено скаргу ОСОБА_2 . Пунктом 3 зазначеного наказу блоковано доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць. Підставою для прийняття наказу від 15.11.2021 №4096/5 стали висновок Південно-Західної регіональної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 07.10.2021 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 , зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12.07.2021 за №СК-273-21. Заявником зазначено, що оскаржуваний наказ, яким тимчасово заблокований доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць, порушують право позивача на працю, а відтак, на думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може спричинити настання таких негативних наслідків, як спричинення шкоди діловій та професійній репутації останнього.

Особа, що може отримати статус позивача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. Особа, що може отримати статус відповідача - Міністерства юстиції України. Особа, що може отримати статус третьої особи - Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За правилами частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. При цьому, передумовою для вжиття таких заходів є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системний аналіз вказаних вище законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача, та недопущення подальшого порушення прав позивача під час судового розгляду.

Так, метою забезпечення адміністративного позову є захист прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів. Відтак, вжиття судом заходів забезпечення позову покликане своєчасно унеможливити настання негативних та непоправних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Тобто, невідворотність наслідків означатиме, що спірні правовідносини не зможуть існувати в майбутньому у первісному вигляді у випадку незастосування заходів забезпечення позову.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Оцінивши наявні у справі докази та мотиви поданої заяви, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову частково, виходячи із наступного.

Наявні у справі докази свідчать, що наказом Міністерства юстиції України від 15.11.2021 року №4096/5 "Про задоволення скарги", яким задоволено частково скаргу ОСОБА_2 від 08.07.2021.

Пунктом 3 цього Наказу блоковано доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.

Підставою для прийняття наказу від 15.11.2021 №4096/5 став висновок Південно-Західної регіональної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 07.10.2021 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 08.07.2021, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.07.2021 за №СК-273-21.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Згідно з абзацом другим частини сьомої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених підпунктами "г" та "ґ" пункту 2 частини шостої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.

Абзац п`ятий частини сьомої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного нотаріуса, акредитованого суб`єкта державної реєстрації прав.

Таким чином, за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України має право прийняти рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, однак, таке рішення має бути мотивованим; у свою чергу рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є підставою для негайного виконання технічним адміністратором Державного реєстру прав.

При цьому відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 25 червня 2015 року №1059/5 "Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України" адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, визначено державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Разом із цим, позивач не погоджується з наказом Міністерства юстиції України від 15.11.2021 №4096/5 "Про задоволення скарги", яким задоволено скаргу ОСОБА_2 від 08.07.2021 в повному обсязі, вважаючи блокування доступу до Державного реєстру прав таким, що порушує права приватного нотаріуса ОСОБА_1.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Як визначено у пункті 2 частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором є нотаріус.

Водночас згідно з частинами третьою та четвертою статті 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Частина перша статті 32 Закону України "Про нотаріат" встановлює, що приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

Наведене свідчить, що нотаріус має право здійснювати виключно нотаріальну діяльність та функції державного реєстратора.

У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Отже, проведення державної реєстрації нотаріусом, як державним реєстратором, обов`язково здійснюється із використанням Державного реєстру прав, а тому блокування позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фактично унеможливлює здійснювати свою професійну діяльність та отримувати дохід.

При цьому, у позивача є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.

Частина перша статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Таким чином, недотримання строків розгляду може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення строків розгляду заяв про державну реєстрацію та ініціювання проти нього проваджень про стягнення шкоди.

Крім того, відновити його ділову та професійну репутацію після зупинення діяльності як державного реєстратора внаслідок блокування доступу до Державного реєстру прав буде складно.

Невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння значної шкоди правам, свободам та інтересам позивача і ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №826/15847/17.

Матеріали справи свідчать про спричинення незворотніх негативних наслідків для позивача і наявність таких наслідків істотно ускладнює, а здебільшого і унеможливлює ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, судом забезпечено належну оцінку збалансованості інтересів заявника та держави, а також співмірності негативних наслідків для кожної із сторін спору.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Слід зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У той же час, слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення позову за даних обставин має на меті виключно збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та не зумовлює його фактичне вирішення по суті.

Забезпечення позову буде ефективним засобом захисту (поновлення) порушених прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також вказує на необхідність справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, як приклад наводяться рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Конституційним Судом України у пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 було наголошено на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову до його подання, суд не дає оцінки спірному рішенню: не оцінює його обґрунтованість та наявність для прийняття, не перевіряє його на відповідність критеріям, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, наведене дає підстави суду вважати, що у випадку задоволення позовних вимог та визнання протиправним відповідного наказу Міністерства юстиції України від 15.11.2021 №4096/5, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Враховуючи викладені в заяві про забезпечення позову обставини, наявність спірних правовідносин, суд приходить до висновку про те, що є підстави для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, в силу приписів статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, наслідком зупинення дії пункту 3 наказу Міністетсва юстиції від 15.11.2021 №4096/5 "Про задоволення скарги" є відновленням доступу Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, встановлення таких заходів забезпечення адміністративного позову до вирішення судом спору у даних правовідносинах, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Суд звертає увагу заявника на те, що частиною другою статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відтак, неподання заявником відповідного позову у строк, визначений статтею 153 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини восьмої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позову, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини другої статті 153 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 150-154, 157, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Зупинити дію пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 15.11.2021 №4096/5 "Про задоволення скарги".

3. В іншій частині заяви про забезпечення позову - відмовити.

4. Ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню згідно з частиною першою статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

5. Дана ухвала може бути пред`явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", у строк до 30.11.2024 року.

Стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 31, РНОКПП НОМЕР_1 )

Боржником у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є:

Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ - 00015622)

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.