Рішення № 101496640, 24.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року справа № 580/4861/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 (далі – позивач) до Київської митниці Держмитслужби (далі – відповідач) в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати ППР від 22.06.2021 №0000013/7.8-19-03 та №0000014/7.8-19-03.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою від 15.09.2021 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

У зв`язку з поданням заяв представниками сторін про розгляд справи без їх участі, суд ухвалою від 12.10.2021 перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку з питань дотримання вимог митного законодавства України в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг із звільнення від оподаткування при оформленні товарів за окремою митною декларацією. За результатами перевірки складений акт від 31.05.2021, яким встановлено, що сертифікат з перевезення є автентичним, однак товари, зазначені в сертифікаті нібито не відповідають вимогам преференційного походження відповідно до положень про вільну торгівлю.

Позивач стверджує, що позиція митного органу ґрунтується виключно на інформації із листа Держмитслужби України від 19.12.2019 №1б/1б-01/7/ НОМЕР_1 , що тeж у cвoю чергу, ставить під сумніви всі звинувачення митного органу щодо підтвердження преференційного режиму походження товару.

Ha підставі вищевказаної проведеної перевірки контролюючим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з якими позивач не погоджується та вважає їх безпідставними, оскільки митний контроль після завершення митного оформлення можливий лише за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України допущено порушення законодавства України та на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його замінює. Однак, митний орган ніяким чином не підтверджує, що такі сумніви були наявні, оскільки імпортований товар, щодо правильності декларування товару якого стосувалась документальна перевірка, пройшов митне оформлення.

Позивач звернула увагу, що митна декларація, та безпосередньо сертифікат з перевезення EUR 1, в яких задекларовано товар при ввезенні на митну територію України, прийняті митним органом, a імпортований товар випущений у вільний обіг, зокрема митниця здійснила митне оформлення товару без будь-яких зауважень, що в свою чергу, ще раз підтверджує, що декларант надав достатню кількість документів, які б підтверджували преференцію по сплаті митних платежів.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов проти його задоволення заперечив, мотивуючи свою позицію тим, що пред`явлений до митного контролю автомобіль є бувшим у вжитку, а його експортер не є його виробником, тому митницею вирішено провести вибіркову перевірку достовірності преференційного походження вказаного вище транспортного засобу. Результати перевірки свідчать що сертифікат є автентичним, однак товари, зазначені в сертифікаті не відповідають вимогам преференційного походження відповідно до положень про вільну торгівлю між Україною та ЄС. При цьому, уповноваженим органом Республіки Польща за результатами проведеної перевірки вказано про неможливість підтвердження експортером країни походження товару, тому товар не може бути визнаний таким, що має преференційне походження з Європейського Союзу, та відповідно не має права на пільгу (код пільги 410). Виходячи з інформації наданої уповноваженим органом іноземної держави, оскільки походження товару не відоме, тому підстави для звільнення від оподаткування вказаного товару відсутні.

На підставі наведеного відповідач вважає, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності, тому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

У відповіді на відзив позивач не погодилась із доводами відповідача, вказавши про їх безпідставність та наполягала на задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 07.09.2018 позивачем в зоні діяльності Волинської митниці ДФС в митному режимі імпорт за митною декларацією №UA205100/2018/014393 задекларований товар: легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_2 , загальна кількість місць, включаючи місце водія за документами виробника - 5, призначений для використання по дорогах загального користування (перевезення пасажирів), код номеру двигуна-CRL, тип двигуна-дизель, робочий об`єм циліндрів-1968 см3, потужність-110 kW, тип кузова-універсал, колісна формула-4х2, колір-сірий, бувший у використанні, календарний рік виготовлення - 2014, модельний рік виготовлення - 2015, дата введення в експлуатацію - 20.11.2014. Категорія транспортного засобу – М1. Торговельна марка - VOLKSWAGEN, виробник VOLKSWAGEN» у товарній підкатегорії 8703 32 90 10 (графа 33 МД «Код товару»).

Відповідно до митної декларації від 07.09.2018 №UA205100/2018/014393, під час декларування товару, позивач скористалася преференційною ставкою ввізного мита, задекларувавши, про що свідчить інформація, наведена у:

- графі 44 «Додаткова інформація/ Подані документи/ Сертифікати і дозволи» МД: за кодом « 0954» сертифікат з перевезення EUR.1 від 05.09.2018 №PL/MF/AN0170208;

- графі 36 «Преференції» МД: преференцію по сплаті ввізного мита за кодом пільги « 410-товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу»;

- графі 47 «Нарахування платежів» МД: за кодом « 121-мито на транспортні засоби» вказана преференційна ставка ввізного мита 7,3% та сума до сплати у розмірі 17139,03 гривень;

- графі В «Подробиці розрахунків» МД: за кодом « 121-мито на транспортні засоби» сума у розмірі 17139,03 грн. сплачена.

Митне оформлення товару проведено згідно УКТ ЗЕД: 8703339010, код преференції 410 «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС», із застосуванням преференційної ставки ввізного мита - 7,3 %.

Листом від 19.03.2021 №7.8.1/19/12/5590 Київською митницею Держмитслужби викладено вимогу про надання пояснень та їх документальних підтверджень з метою підтвердження преференції ввізного мита 410» під час митного оформлення товару - легкового автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT; ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 .

Також позивачем отримано лист №7.8-1/19/11/9748 від 18.05.2021 до якого приєднано повідомлення №7.8-19-03/23 від 17.05.2021 про проведення у приміщенні Київської митниці Держмитслужби за адресою м. Черкаси, вул. Остафія Дашковича, буд.76, каб. 221, з 20 травня 2021 року тривалістю 3 робочі дні документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи під час декларування товару за митною декларацією від 07.09.2018 №UA205100/2018/014393.

За результатами перевірки складено акт №18/21/7.8-19-03/3070616660 від 31.05.2021 про результати документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи під час декларування товару за митною декларацією від 07.09.2018 №UA205100/2018/014393. Згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем положень статей 44 та 257, ч. 4 та ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 281 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495 - VI; положень Закону України від 9 вересня 2013 року №584-VII «Про митний тариф України в частині застосування розміру ставок ввізного мита за відповідними товарними категоріями»; положень пункту 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755- VI в частині визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті митних платежів на загальну суму 7 606 грн., в тому числі, ввізного мита на суму 6 339,09 грн. та податку на додану вартість на суму 1 267,82 грн.

На підставі акту перевірки Київською митницею Держмитслужби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000013/7.8-19-03 від 22.06.2021, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем: мито на транспортні засоби на суму 6973 грн., в тому числі – 6339,09 грн. основного платежу та 633,91 грн. – штрафні санкції;

- №0000014/7.8-19-03 від 22.06.2021, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем: податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 1394,60 грн., в тому числі – 1267,82 грн. основного платежу та 126,78 грн. – штрафні санкції.

Суд звертає увагу, що суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження товару, який ввозився позивачем на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності у нього права на застосування преференційного митного режиму до ввезеного товару.

Перевіряючи правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини сьомої статті 336 Митного кодексу України (далі – МК України) митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

В розумінні положень статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. Як обумовлено частиною другою зазначеної статті, документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться органами доходів і зборів з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності-резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів.

Статтями 257, 266 МК України визначено обов`язок декларанта здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом, та сплатити митні платежі.

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України (далі – ПК України) датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.

Пунктом 190.1 статті 190 ПК України встановлено, що базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III МК України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Відповідно до статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Частиною першою статті 271 МК України встановлено, що мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. В Україні застосовуються, зокрема, ввізне мито (пункт 2 частини першої названої статті).

Пунктом 1 частини першої статті 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

У пункті 1 частини першої статті 289 МК України зазначено, що обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Як встановлено судом, в акті перевірки зазначено, що листом Волинської митниці ДФС від 11.10.2018 №1278/8/03-70-19-04 «Щодо перевірки документів про походження товару» ініційовано запит (через ДФС) до уповноваженого органу Польщі щодо проведення перевірки преференційних документів, наданих громадянкою ОСОБА_1 під час митного оформлення товару №1 «Легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_2 » за МД від 07.09.2018 №UA205100/2018/014393.

Листом регіонального управління доходів у Кельці (уповноваженого органу Польщі) від 04.06.2020 №2601-ІОА.4331.41.2019 (доведений Волинській митниці Держмитслужби та Київській митниці Держмитслужби листом Держмитслужби України від 24.07.2020 №16-1/16-01-01/7/64) повідомлено, що, за результатами проведеної перевірки з верифікації, сертифікат з перевезення EUR.1 від 05.09.2018 №PL/MF/AN 0170208 підтверджений митними органами у Кельці і є автентичним (дійсно видавався), проте експортер не зміг довести преференційний статус походження товару, що вказаний у вищезазначеному сертифікаті, тому вищевказаний товар не відповідає вимогам преференційного походження згідно з положенням Протоколу І до Угоди.

Контролюючий орган виходячи з інформації наданої уповноваженим органом іноземної держави, дійшов висновку, що підстави для звільнення від оподаткування вказаного товару відсутні.

За приписами частини п`ятої статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Частиною першою статті 281 МК України обумовлена можливість встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Згідно з частиною першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно із статтею 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фіто санітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Частинами першою та другою статті 44 МК України передбачено, що для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 44 МК України у разі ввезення товару на митну територію України, сертифікат про походження товару подається обов`язково на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно з частиною першою статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Законом України від 16.09.2014 №1678-VII ратифіковано Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (Угода про асоціацію з ЄС).

Статтею 26 частини першої глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (надалі - Протокол І, до цієї Угоди).

Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини першої статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Стаття 28 Протоколу І встановлює, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, «interalia» (переклад - також), в тому числі:

(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;

(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;

(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;

(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;

(e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.

З наведених вище законодавчих норм вбачається, що у разі визнання товарів, такими, що походять з Європейського Союзу або України на них розповсюджується Угода про асоціацію та, відповідно, зменшується або скасовується ввізне мито, тобто застосовуються преференції.

Суд звертає увагу, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листі уповноваженого органу Республіки Польщі від 04.06.2020 №2601-ІОА.4331.41.2019, в якому зазначено, що сертифікат є автентичним, проте експортер не зміг довести преференційний статус походження товару, що вказаний у вищезазначеному сертифікаті.

На переконання суду, вказаний лист уповноваженого органу Республіки Польща не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію.

Суд звертає увагу, що в ході проведення перевірки відповідачем не здобуто прямих доказів того, що товар не має преференційного походження з ЄС у розумінні Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Враховуючи те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази про визнання недійсним сертифіката з перевезення товару форми EUR.l від 05.09.2018 №PL/MF/AN 0170208 чи про притягнення експортера до відповідальності за фальсифікацію офіційних документів.

Крім того, суд звертає увагу, що у вказаному листі уповноваженого органу Республіки Польща засвідчено автентичність (справжність) сертифікату. Таким чином, відсутні підстави вважати неналежним підтвердження преференційного походження товару, який ввозився позивачем.

Також суд зазначає, що зміст вищезазначеного листа уповноваженого органу Польщі наведений без офіційного перекладу на українську мову, тобто матеріали перевірки не містять автентичних текстів даних матеріалів, що у свою чергу, обґрунтовано виключає можливість використання змісту зазначених документів під час перевірки. Крім того, відповідачем не надано до матеріалів справи копії листа-запиту до уповноважених органів Республіки Польща, на який йде посилання у відзиві.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30.05.2012 при митному оформленні товарів у митній декларації зазначаються:

у графі 36 Преференція - код звільнення від сплати ввізного мита 410 (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС), передбачений Класифікатором звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, який затверджено наказом № 1011; у графі 44 Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати і дозволи - код документа про походження товару згідно з Класифікатором документів, затвердженим вищезазначеним наказом.

Суд зазначає, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару (стаття 36 МК України).

Як встановлено судом, позивачем додатково на підтвердження країни походження товару надано копію сертифікату відповідності даного автомобіля Ьbereinstimmungsbescheinigung від 2014 року, в якому зазначена назва компанії та адреса заводу виробника (Firmename und Anschrifts des Herstellers) Volkswagen AG Berliner Ring 2 D 38440 Wolfsburg (м. Вольфсбург Німеччина, ЄС) та Fahrzeug-Identifizierungsnummer (ідентифікаційний номер кузова) - WVWZZZ3CZFE413822.

З загальнодоступних даних в мережі інтернет слідує, що Volkswagen – німецька автобудівна фірма та відповідна марка або бренд, головна та основоположна серед декількох інших, які належать концерну Volkswagen AG зі штаб-квартирою у м. Вольфсбург.

Інформація про цього виробника, про його місцезнаходження та місцезнаходження потужностей є відкритою у мережі Інтернет. Тому сумніви про походження даного товару з ЄС, є безпідставними.

Крім цього позивачем надано копію сервісної книжки ( Serviceplan Deutschland), що засвідчує той факт, що ввезений позивачем товар - автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT 2014 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , обслуговувався в м. Мюнхен (Німеччина, що входить до Європейського Союзу).

Підтвердженням походження даного автомобіля з ЄЄ є документи, що вказують: на технічне обслуговування даного автомобіля в Німеччині за період з 2014 року по 2018 рік, які додаються, та висновок «Dekra», про підтвердження технічного стану автомобіля від 13.12.2017.

Суд також звертає увагу на те, що у імпортера відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі сертифікату. Тобто, відповідальність за оформлення та видачу сертифікату і правдивість інформації, що в ньому зазначена, лежить виключно на експортерові (продавцеві).

Сертифікат є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним чи ін. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом незаконними, до нього застосовується презумпція правомірності.

На переконання суду, позивач дотримався умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосував тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1, виданим уповноваженим органом Республіки Польща, на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення товару. Під час митного оформлення імпортованого товару позивач надав національному митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги 410 товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу).

Таким чином, позивачем було сплачено в повному об`ємі всі обов`язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а сам сертифікат про походження товару є чинним та не скасованим.

Відповідачем, у свою чергу, не надано будь-яких доказів, щодо подання недостовірних документів позивачем посадовим особам Волинської митниці ДФС під час здійснення митного контролю та митного оформлення.

Відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.

Відповідач в ході судового розгляду спору не надав доказів, які дають змогу чітко встановити походження ввезеного позивачем товару не з країн ЄС. В акті перевірки не містяться докази умисного надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили недобір обов`язкових платежів під час митного оформлення.

Таким чином, донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів, можливо виключно у разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення, що в межах розгляду даного спору не знайшли свого підтвердження.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд враховує, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру на суму 8367,60 грн., тому мінімальний розмір судового збору за подачу позову становить 908 грн. (2270х0,4), тоді як позивачем сплачено згідно квитанції №49 від 08.07.2021 судовий збір в розмірі 951,60 грн., тому позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір в сумі 43,60 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської митниці Держмитслужби №0000013/7.8-19-03 від 22.06.2021 та №0000014/7.8-19-03 від 22.06.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, місто Київ, бул. Гавела Вацлава, будинок 8-А, код ЄДРПОУ 43337359) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з Державного бюджету України сплачений судовий збір в сумі 43 (сорок три) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО