Рішення № 101495605, 29.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/3663/21

29 листопада 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2021 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) щодо нарахування та виплати судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 25 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження її нарахування у сумі 288471,22 гривень (двісті вісімдесяти вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки), передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року,

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) нарахувати суддівську винагороду судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) за період з 18 квітня 2020 року по 25 серпня 2020 року в обсязі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року, донарахувавши невиплачену суддівську винагороду у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки),

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) виділити Тернопільському апеляційному суду (46001 м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14, код ЄДРПОУ: 42261572) кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки) для проведення повного розрахунку ОСОБА_1 у зв`язку з звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду,

- зобов`язати Тернопільський апеляційний суд (46001 м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14, код ЄДРПОУ: 42261572) провести повний розрахунок у зв`язку із звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку, та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні з посади судді Тернопільського апеляційного суду згідно наказу від 25.08.2020 №156-к/тр з позивачем було проведено розрахунок не в повному обсязі - не було виплачене грошове утримання у розмірі встановленому законом, так як за період з 18.04.2020 по 25.08.2020 суддівську винагороду нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Згідно довідки №201-17/230/2021 від 08.06.2021 ОСОБА_1 з 18 квітня по 25 серпня 2020 року нарахована, проте невиплачена сума суддівської винагороди, яка обмежена Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" складає 288471,22 грн.

Вважаючи порушеними його права та гарантії незалежності судді, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

27.07.2021 від Державної судової адміністрації України до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити в повному обсязі.

Зазначив, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно приписів статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Також вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020.

Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Відповідач зазначив, що обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47230,00 грн на місяць.

При цьому, відповідач наголосив, що Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Одночасно з відзивом Державною судовою адміністрацією України до суду подано клопотання про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.08.2021 клопотання задоволено, визначено розгляд справи №500/3663/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22.09.2021.

22.09.2021 у підготовчому засіданні у зв`язку з неявкою представників відповідачів підготовче засідання відкладено на 04.10.2021.

29.09.2021 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від відповідача Тернопільського апеляційного суду поступило письмове клопотання про розгляд даної справи без участі їхнього представника.

04.10.2021 позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить:

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) виділити Тернопільському апеляційному суду (46001 м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14, код ЄДРПОУ: 42261572) кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки) для проведення повного розрахунку ОСОБА_1 у зв`язку з звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду,

- зобов`язати Тернопільський апеляційний суд (46001 м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14, код ЄДРПОУ: 42261572) провести повний розрахунок у зв`язку із звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку, та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки).

Ухвалою суду від 04.10.2021 задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у Тернопільського апеляційного суду належним чином завірені копії кошторису із змінами та помісячного розпису асигнувань на 2020 рік, а також інформацію про фінансову спроможність суду щодо виплати позивачу суддівської винагороди у квітні - серпні 2020 в повному обсязі без урахування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Від відповідача Державної судової адміністрації України 05.10.2021 до суду поступило клопотання про розгляд справи №500/3663/21 без участі представника Державної судової адміністрації України за наявними у справі матеріалами. Просить залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.

12.10.2021 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від відповідача Тернопільського апеляційного суду на виконання ухвали суду від 04.10.2021 надійшли витребувані документи.

02.11.2021 позивач подав до суду клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі.

Ухвалою суду від 02.11.2021 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Справу призначено до судового розгляду по суті на 29.11.2021.

11.11.2021 від Державної судової адміністрації України до суду поступило клопотання про розгляд справи №500/3663/21 за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача.

Ухвалою суду від 29.11.2021 клопотання задоволено, визначено перейти до розгляду адміністративної справи №500/3663/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Тернопільського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 працював на посаді судді Тернопільського апеляційного суду та згідно рішення Вищої ради правосуддя від 20.08.2020 №2439/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Тернопільського апеляційного суду у відставку", наказу Тернопільського апеляційного суду від 25.08.2020 №156-к/тр "Про відрахування ОСОБА_1 зі штату Тернопільського апеляційного суду" з 25.08.2020 припинив трудові відносини з Тернопільським апеляційним судом.

08.06.2021 ОСОБА_1 видана довідка №201-17/230/2021 про те, з 18 квітня по 25 серпня 2020 року йому нарахована, проте невиплачена сума суддівської винагороди, яка обмежена Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" складає 288471,22 грн, в тому числі по місяцях:

квітень 2020 року - 56878,86 грн;

травень 2020 року - 70724,36 грн;

червень 2020 року - 80434,00 грн;

липень 2020 року - - 32173.60 грн;.

серпень 2020 року - 112607,60 грн.

На думку позивача обмеження у виплаті суддівської винагороди суперечить нормам Конституції України та чинному законодавству України, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині першій статті 124 Конституції України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод метою забезпечення незалежної судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом.

Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої.

Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності, і бути достатнім для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, в т.ч. суддівської (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Такі ж висновки містяться у Висновку Консультативної ради Європейських судів (КРЄС) №1 та у Європейській хартії про закон "Про статус суддів". Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (п.2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013, пп.3.2., пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Правовідносини, які виникли між сторонами щодо виплати суддівської винагороди врегульовано нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частин п`ятої-восьмої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев`ята статті 135 Закону №1402-VIII).

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

У рішенні від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Тобто Закон №1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. При наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки Законом №553-IX не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, при визначенні розміру суддівської винагороди слід керуватись вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, а не статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX), застосування якої прямо суперечить нормі статті 130 Конституції України, як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, в пункті 4.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що нарахування та виплата позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", здійснювалася з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2020 у справі №340/1916/20 зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (п.54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (п.55).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.03.2020 у справі №340/1916/20 вказав також, що розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (п.56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (п.58).

Суд також зазначає, що даний позов не стосувався відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом (законом), визнаним неконституційним. Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у контексті спірних правовідносин цієї справи не є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди за період червень-серпень 2020 року. Аргументація позивача ґрунтується на неправильному застосуванні розпорядником бюджетних коштів положень Закону №1402-VIII, яким визначено розмір суддівської винагороди і, як наслідок, виплати цієї винагороди у значно меншому розмірі, що якраз і зумовило появу заборгованості. Тому, доводи ДСА України про недопустимість зворотної дії у часі Рішення Конституційного Суду України від 28.28.2020 №10-р/2020 у цій справі є недоречними.

Висновки аналогічного характеру викладено у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, які в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при прийнятті даного рішення.

В постанові від 07.10.2021 у справі №260/3641/20 Верховний Суд зазначив, що у ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

З долученої до матеріалів справи довідки Тернопільського апеляційного суду від 12.10.2021 №01-15/432/2021 слідує, що у 2020 році кошти на оплату праці виділялися не у повному обсязі, а тому в Тернопільського апеляційного суду в 2020 році не було фінансової спроможності виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду в повному обсязі без урахування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Разом з тим, як вже зазначалося, відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд вважає, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати позивачу у повному обсязі суддівської винагороди.

Аналогічна правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №260/3641/20.

Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідачів провести повний розрахунок у зв`язку із звільненням позивача з посади судді Тернопільського апеляційного суду та виплатити на користь ОСОБА_1 нарахованої, проте невиплаченої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 25.08.2020 в розмірі 288471,22 грн, що відповідає інформації, викладеній у довідці від 08.06.2021 №01-17/230/2021.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Тернопільському апеляційному суду кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки) для проведення повного розрахунку ОСОБА_1 у зв`язку з звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду.

Зобов`язати Тернопільський апеляційний суд провести повний розрахунок у зв`язку із звільненням з посади судді Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку, та виплатити ОСОБА_1 кошти у розмірі 288471,22 гривень (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна гривня двадцять дві копійки) з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ: 26255795);

- Тернопільський апеляційний суд (місцезнаходження: вул. Кн. Острозького 14-а, м. Тернопіль, 46006, код ЄДРПОУ: 42261572);

Головуючий суддя Мартиць О.І.