Ухвала суду № 101495016, 22.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

22 листопада 2021 року м. Рівне №460/13464/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Вознюк В.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник адвокат Харчук В.І., в режимі відеоконференції,

відповідача: представник Лобанова О.В., в режимі відеоконференції,

у підготовчому засіданні в адміністративній справі за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайф Клінік" доНаціональної служби здоров`я України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайф Клінік" (далі - позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Національної служби здоров`я України (далі - НСЗУ, відповідач) та за змістом позовних вимог просить:

визнати протиправними дії Національної служби здоров`я України щодо здійснення оплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Лайф Клінік" не у повному обсязі за липень 2021 року та припинення здійснення оплат за серпень, вересень 2021 року у розмірі глобальної ставки за місяць 163389,57 грн, що передбачена додатком № 9 до Договору 4379-Е421-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога дорослим та дітям в амбулаторних умовах (профілактика, спостереження, діагностика, лікування та медична реабілітація);

зобов`язати Національну службу здоров`я України оплатити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лайф Клінік" заборгованість з глобальної ставки за липень 2021 року у розмірі 36894,42 грн, глобальну ставку за серпень 2021 року у розмірі 163389,57 грн та глобальну ставку за вересень 2021 року у розмірі 163389,57 грн, що передбачено Договором 4379-Е421-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом "Медична допомога дорослим та дітям в амбулаторних умовах (профілактика, спостереження, діагностика, лікування та медична реабілітація).

Ухвалою від 13.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого зазначив, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Представник позивача подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі та зазначив, що укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій - це пряма владна функція, яку виконує Національна служба здоров`я України. Процедуру укладення договору, його форму та умови регулюють адміністративно-правові акти Кабінету Міністрів України, а не норми Господарського кодексу України. Покликаючись до норм Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101, зазначив про наявність відносин "влади-підпорядкування", а не рівноправних відносин двох вільно господарюючих суб`єктів. Вважає, що договір між позивачем та відповідачем є адміністративним, а відносини, які склалися між сторонами, публічно-правовими.

В підготовчому засіданні представник відповідача підтримала клопотання про закриття провадження у справі з наведених у ньому підстав.

Представник позивача просив відмовити в задоволенні клопотання з мотивів, наведених ним у запереченні на таке клопотання.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін в підготовчому засіданні 22.11.2021, суд встановив та врахував таке.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов: 1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій; 2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; 3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Згідно з положеннями статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

За приписами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до пункту 3 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101 (далі - Положення) одним з основних завдань НСЗУ є виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.

На виконання цього завдання, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон) та підпункту 4 пункту 4 Положення НСЗУ укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення, а відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення - здійснює оплату згідно з тарифом за надані пацієнтам медичні послуги (включаючи медичні вироби) та лікарські засоби за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Статтею 8 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" від 19.10.2017 № 2168-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров`я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та Уповноваженим органом.

Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається у письмовій (електронній) формі.

Забороняється відмова або ухилення від укладення відповідного договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій з суб`єктами, визначеними у частині першій цієї статті, які подали заяву Уповноваженому органу про укладення такого договору та надають медичні послуги, передбачені програмою медичних гарантій.

Договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб - пацієнтів у частині надання їм медичних послуг та лікарських засобів надавачами медичних послуг.

Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є: перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій; умови, порядок та строки оплати тарифу; фактична адреса надання медичних послуг; права та обов`язки сторін; строк дії договору; звітність надавачів медичних послуг; відповідальність сторін.

Так, договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 4379-Е421-Р000 (щодо виконання якого позивач звернувся з позовом до адміністративного суду), укладений між НСЗУ, як замовником медичних послуг, та ТОВ «Лайф Клінік», як надавачем медичних послуг.

Згідно з пунктом 8 цього договору надавач зобов`язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів. Відповідальність сторін за невиконання цього договору врегульована відповідним розділом у цьому ж договорі.

Суд зауважує, що НСЗУ при укладенні даного договору не здійснює жодних владних функцій, договір пов`язаний зі здійсненням позивачем господарської діяльності.

Крім того, НСЗУ не наділена законом функціями державного контролю або нагляду стосовно надавача медичних послуг, з яким укладено відповідний договір.

Жодних заходів адміністративного примусу, які НСЗУ була б вправі застосовувати до надавачів медичних послуг, у тому числі до позивача, законодавством України не передбачено.

Таким чином, правовідносини між НСЗУ та ТОВ «Лайф Клінік» не містять ознак підпорядкування, що є обов`язковою умовою для віднесення спору до публічно-правового.

Крім того, предметом розгляду в цій справі є перевірка належного виконання НСЗУ договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій в частині здійснення оплати медичних послуг за договором, тобто вирішення спору у договірних відносинах, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону:

а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень;

б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;

в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;

г) замість видання індивідуального акта;

ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Предметом адміністративного договору є рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які належать до відповідної публічно-владної управлінської функції.

Водночас, предметом договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є медичні послуги за програмою медичних гарантій, які надавач зобов`язується надавати пацієнтам, та які визначені у додатках до договору.

НСЗУ як сторона договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій під час укладення та виконання цього договору не здійснює безпосередньо управління поведінкою іншої сторони - суб`єкта господарювання, не впливає на нього і сторони у таких правовідносинах є юридично рівними.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

З наведеного вбачається, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій не відповідає встановленим статтею 4 КАС України ознакам та визначенню адміністративного договору, оскільки не укладається з метою делегування або контролю та/або владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, а врегульовує паритетні відносини сторін, з метою надання медичних послуг населенню.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми, можна дійти висновку, що договір, укладений між юридичними особами, одним з яких є суб`єкт владних повноважень, на реалізацію своїх повноважень, визначених Законом, проте на підставі вільного волевиявлення, на засадах рівності сторін, відповідно до норм господарського законодавства, є господарським, а не адміністративним, оскільки в такому договорі врегульовані господарські відносини між замовником та виконавцем (надавачем медичних послуг) і відсутні відносини влади і підпорядкування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини у даній справі є приватно-правовими та похідними від господарських відносин, а тому не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даних правовідносинах відсутній публічно-правовий спір.

Водночас суд не бере до уваги покликання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 у справі № 819/781/18, оскільки спірні правовідносини сторін в цій справі є відмінними від правовідносин у справі № 819/781/18.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. ...фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У сукупності наведеного, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.

За правилами, встановленими з ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання Національної служби здоров`я України про закриття провадження задовольнити.

Закрити провадження в адміністративній справі № 460/13464/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайф Клінік" до Національної служби здоров`я України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повну ухвалу суду складено 29 листопада 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко