Рішення № 101490867, 29.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 р. № 400/6680/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачів:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, про:визнання протиправним та скасування рішення від 01.07.2021 № 143250009793 тазобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач-2), в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 01.07.2021 № 143250009793 про відмову в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» згідно з заявою від 23.06.2021 № 7103; зобов`язати відповідача-1 здійснити призначення та розрахунок пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» з 23.06.2021 з виплатою різниці пенсії за минулий час.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність рішення відповідача-2 про відмову в призначенні їй пенсії як державному службовцю, та посилається на те, що станом на 01.05.2016 обіймала посаду державного службовця та мала стаж державної служби понад десять років, як того вимагає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII) для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі – Закон № 3723-XII).

Позивач заявила клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Ухвалою від 25.08.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, установив сторонам строки для подання заяв по суті справи та доказів; зобов`язав відповідачів подати до суду докази та письмові пояснення; призначив дату розгляду справи.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на недостатність у позивача стажу державної служби. Відповідач-1 зазначає, що спеціальний стаж позивача становить 7 років 7 місяців 4 дні станом на 01.05.2016 та вказує, що основним критерієм для зарахування певного періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який надає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.

Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в позові та зазначає, що посади посадових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєні спеціальні звання, не передбачені статтею 25 Закону № 3723-XII і тому періоди роботи на таких посадах не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Відповідач-1 зазначає, що він наділений дискреційними повноваженнями щодо пенсійного забезпечення громадян, тому суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені під час прийняття оскаржуваного рішення (дій) та зазначити норму закону, які відповідач повинен застосувати, вчиняючи дії (приймаючи рішення), ураховуючи установлені судом обставини. Відповідач-1 вказує на безпідставність вимоги призначити пенсію повторно, оскільки позивачу уже була призначена пенсія за віком, у зв`язку з чим може лише відбуватися переведення на інший вид пенсії. Відповідач-2 наполягає, що у справі відсутні будь-які докази наявності у позивача достатнього стажу державної служби.

Ухвалою від 04.10.2021 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу час для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

Ухвалою від 12.10.2021, після усунення недоліків позовної заяви, суд продовжив розгляд справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач перебуває на обліку у відповідача-1 як пенсіонер, якій з 18.06.2021 призначена пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), що визнається сторонами та підтверджується рішенням відповідача-1 від 22.06.2021 № 143250009793 про призначення пенсії.

23.06.2021 позивач звернулася до відповідача-1 із заявою № 7103 «за призначенням / перерахунком пенсії», у якій просила перерахувати пенсію у зв`язку з переходом на пенсію за іншим законом, що підтверджується копією такої заяви з позначкою працівника відповідача-1 про її прийняття.

До заяви позивач додала такі документи: довідку про заробітну плату за період з 01.07.2000, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки про складові заробітної плати, паспорт, трудову книжку, документи про стаж. Зазначений перелік підтверджується розпискою - повідомленням відповідача-1 про прийняття заяви.

Ураховуючи принцип екстериторіальності, після прийняття, реєстрації та сканування поданих позивачем документів вони були направлені відповідачем-1 відповідачу-2 для прийняття рішення по суті заяви позивача, що відповідає вимогам пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України

25.11.2005 № 22-1.

Рішенням від 01.07.2021 № 143250009793 відповідач-2 відмовив у переведенні позивача на пенсію за Законом України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державного службовця.

Листом від 18.07.2021 № 1400-0304-8/47490 відповідач-1 повідомив позивачу, що до стажу державної служби, обчисленого у 7 років 7 місяців 4 дні, зараховані такі періоди:

- з 05.10.1994 до 09.05.1995;

- з 19.05.2009 до 31.08.2009;

- з 01.09.2009 до 29.08.2012;

- з 30.08.2012 до 31.05.2013;

- з 01.06.2013 до 30.04.2016.

Листом від 19.07.2021 № 7649-7314/З-02/8-1400/21 відповідач-1 повідомив позивачу, що період роботи з 09.05.1995 до 28.07.2008 не може бути зарахований до стажу як держслужба, оскільки з 09.05.1995 позивачу було присвоєне спеціальне звання.

Отже, спірним періодом є період роботи позивача з 09.05.1995 до 28.07.2008.

Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що у період з 09.05.1995 до 28.07.2008 позивач працювала:

- з 02.01.1995 до 31.08.1996 – у Державній податковій інспекції по Центральному району м. Миколаєва на посаді старшого держподатінспектора відділу юридичних осіб. При цьому спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІІ рангу» присвоєний позивачу 10.05.1995, а не 09.05.1995, як зазначає відповідач-1 у листі (запис № 22 у трудовій книжці позивача);

- з 02.09.1995 до 25.11.1996 – на посаді старшого держподатінспектора відділу справляння податків з юридичних осіб – товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств;

- з 26.11.1996 до 31.03.1998 – у Державній податковій адміністрації у Центральному районі м. Миколаєва на посаді старшого держподатінспектора відділу стягнення податків з прибутку, майна та непрямих податків з юридичних осіб;

- з 01.04.1998 до 09.01.2000 – у Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на посаді старшого держподатревізора – інспектора відділу ресурсних та неподаткових платежів місцевих податків і зборів;

- з 10.01.2000 до 31.08.2000 – на посаді головного держподатінспектора сектору погашення заборгованості за рахунок майна відділу примусового стягнення податків і зборів та правового забезпечення. З 01.06.2000 назва зазначеного сектору змінена на відділ стягнення платежів до бюджету;

- з 01.09.2000 до 28.07.2004 – на посаді головного держподатінспектора групи політики, планування, інформаційного забезпечення та розгляду заяв відділу стягнення податкової заборгованості. 02.04.2001 позивачу присвоєне чергове спеціальне звання – «інспектор податкової служби ІІ рангу». З 01.09.2003 назва відділу змінена на групу планування та інформаційного забезпечення відділу стягнення податкового боргу;

- з 29.07.2004 до 03.01.2005 – у Центральній міжрайонній державній податковій інспекції у м. Миколаєві на посаді старшого держподатревізора – інспектора сектору стягнення коштів, майна Центрального району відділу стягнення коштів, майна управління стягнення податкового боргу;

- з 04.01.2005 до 31.08.2005 – на посаді старшого держподатревізора – інспектора відділу стягнення коштів, майна управління забезпечення податкових зобов`язань;

- з 01.09.2005 до 28.02.2006 – на посаді страшого держподатревізора відділу погашення прострочених податкових зобов`язань;

З 01.03.2006 до 28.07.2008 – у Державній податковій інспекції у Заводському районі м. Миколаєва на посаді держподатінспектора відділу погашення податкових зобов`язань.

Окремо суд зазначає, що Присягу державного службовця позивач прийняла 05.10.1994.

Станом на 01.05.2016 позивач працювала на посаді державної служби (запис № 58 у трудовій книжці позивача).

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до Закону № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб", пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.

Відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10.12.2015 Верховна Рада України прийняла Закон № 889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пункт 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначає, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частина перша статті 25 Закону № 3723-XII визначала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Відповідно до статті першої Закону № 3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-XII (далі - Закон № 509-XII).

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону № 509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".

Частина сьома статті 15 Закону № 509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону № 509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частина четверта статті 15 Закону № 509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону № 3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно з положеннями статті 6 Закону № 509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з абзацом другим пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Kабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (чинного до набрання законної сили Законом № 889-VIII, далі – Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Зважаючи на те, що як Законом № 889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів № 3723-XII, № 509-ХІІ та Порядку № 283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 01.07.1993 безперервно працювала в органах державної податкової служби, прийняла Присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.

Щодо посилань відповідача на те, що обіймані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, варто зазначити таке.

Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до пункту 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

01.06.2013 позивачу було присвоєно 12 ранг державного службовця (запис № 34 у трудовій книжці, а. с. 35). Після цього позивачу присвоєно спеціальне звання з 01.01.2014 "Радник податкової та митної справи I рангу" (запис № 35, а. с. 35).

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок № 839).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Отже, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.

Додатком 6 до Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання "інспектор податкової та митної справи III рангу" прирівнюється до 9 рангу державного службовця, а «інспектор податкової та митної справи II рангу» - до 8 рангу державного службовця.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Відступів від зазначеної правової позиції Верховний Суд не здійснював.

У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд урахував, що в постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі № 21-340а13 вказано, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 № 503-р "Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців" не є підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон № 509-XII та Податковий кодекс України, які мають вищу юридичну силу, ніж розпорядження № 503-р.

Вищезазначене свідчить про неможливість застосування до спірних правовідносин положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 № 503-р.

Виходячи з наведеного, під час розгляду справи суд установив, що відповідач-2 при розгляді заяви позивача безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, вважаючи, що основним критерієм зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії державного службовця, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.

Як вже було зазначено вище, суд установив, що 05.10.1994 позивач прийняла Присягу державного службовця, 10.05.1995 їй присвоєне спеціальне звання "інспектор податкової служби ІІІ рангу", 02.04.2001 - «інспектор податкової служби ІІ рангу».

Присвоєні позивачу вищезгадані спеціальні звання прирівнюються до 9 та 8 рангів державного службовця відповідно до Додатку 6 Постанови № 306.

Частиною другою статті 46 Закону № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229 (далі - Порядок № 229), які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

При цьому, пунктом 5 Порядку 229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Враховуючи викладене, період роботи позивача в податкових органах з 09.05.1995 до 28.07.2008 зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».

Відповідачі визнають наявність у позивача стаж державної служби тривалістю 7 років 7 місяців 4 дні, до якого не урахований період з 10.05.1995 до 28.07.2008.

Період з 10.05.1995 до 28.07.2008 становить 13 років 2 місяці 19 днів.

Отже, на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) стаж роботи позивача на вищезазначених посадах становив більше 10 років та позивач обіймала посаду державної служби.

Обставини досягнення позивачем пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу визнаються сторонами, про що свідчать пояснення сторін, наведені у заявах по суті справи.

У зв`язку з цим, ураховуючи досягнення позивачем пенсійного віку, наявність у позивача достатнього страхового стажу та стажу державної служби станом на 01.05.2016 понад 10 років та той факт, що станом на 01.05.2016 позивач обіймала посаду державної служби, суд дійшов висновку, що станом на момент звернення до відповідача-1 з заявою від 23.06.2021 позивач мала право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Коментуючи аргументи відповідача-1 про дискреційність його повноважень з обчислення періодів страхового стажу, заробітної плати для обчислення пенсії та прийняття рішень про призначення пенсії та ін., суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як свідчить зміст Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, ухвалюючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість у цьому випадку суд не вважає повноваження відповідача-1 дискреційними, оскільки відповідач-1 не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Суд установив наявність фактичних обставин, які відповідно до закону надають позивачу право на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу». За умови наявності таких обставин відповідач-1 має лише один правомірний варіант поведінки, а саме: призначити позивачу пенсії за Законом України «Про державну службу».

Задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Коментуючи аргумент відповідача-1 про неможливість для суду перебрати на себе повноваження органу Пенсійного фонду, суд вказує, що суд не приймає рішень про призначення пенсії замість відповідача-1, а зобов`язує його вчинити певні дії (з призначення та виплати пенсії) з метою відновлення порушеного права позивача.

Відповідач-1 зазначає, що суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені під час прийняття оскаржуваного рішення (дій) та зазначити норму закону, які відповідач повинен застосувати, вчиняючи дії (приймаючи рішення), ураховуючи установлені судом обставини.

Суд не погоджується з такими доводами з наведених вище підстав та вказує, що за таких умов право особи на судовий захист було б ілюзорним та власне як такий судовий захист був би неефективним, тоді як завданням адміністративного судочинства є завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо аргументів відповідача-1 про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з переведенням на інший вид пенсії, суд виходить з такого.

Частина третя № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону» № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а. Відступів від такої правової позиці практика Верховного Суду не містить.

Оскільки позивач отримує пенсію за Законом № 1058-ІV та звернулася із заявою про перехід на пенсію за іншим законом (Законом України «Про державну службу»), можливе не переведення на інший вид пенсії, а лише призначення, оскільки раніше позивачу пенсія за Законом України «Про державну службу» не призначалася.

Крім того, заява від 23.06.2021, з якою позивач звернулася до відповідача-1, має назву «Заява за призначенням / перерахунком пенсії».

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, позов належить задовольнити.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 908 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір виник з неправильних дій відповідача-2, який прийняв спірне рішення від 01.07.2021 № 143250009793 та задоволення позову до відповідача-1 є наслідком задоволення позовних вимог до відповідача-2, судовий збір належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 42098368) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 42098368) від 01.07.2021 № 143250009793.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з 23.06.2021 призначення та розрахунок пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з виплатою різниці пенсії за минулий час.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Днем складення повного судового рішення є дата його ухвалення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна