Рішення № 101490863, 29.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 р. № 400/6690/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачів:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,, про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – відповідач-2), в якій просить визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у проведенні розрахунку грошового забезпечення з урахуванням установленої вислуги (20 років 7 місяців) та в оформленні всіх необхідних документів для призначення позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгової пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 03.10.2002); зобов`язати відповідача-1 провести розрахунок грошового забезпечення з урахуванням установленої вислуги (20 років 7 місяців), оформити всі необхідні документи та подати їх відповідачу-2 для призначення позивачу пільгової пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 03.10.2002); зобов`язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 03.10.2002).

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - № 2262-ХІІ) у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду (03.10.2002), достатнім визнавася спеціальний стаж тривалістю 20 років. Після внесення змін до цієї норми Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі – Закон № 3668-VI) вимагається стаж більшої тривалості, а саме: 24 роки 6 місяців. У зв`язку з відсутністю достатнього стажу, відповідач-1 відмовив позивачу в розрахунку грошового забезпечення та направлення його відповідачу-2 для призначення пенсії за вислугу років. Позивач має вислугу 20 років 7 місяців. У зв`язку з цим, позивач вважає, що повинна застосовуватися норма, чинна на дату початку служби позивача в органах податкової міліції (03.10.2002).

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на те, що позивач не має достатнього стажу для призначення йому пенсії за вислугу років, а відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, зазначаючи що пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ призначаються особам, звільненим із служби з 01.10.2020 і після цієї дати, які на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Відповідач-2 посилається на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі – Порядок № 3-1), відповідно до якого заяви про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262-ХІІ, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (тобто через відповідача-1). За таких умов відповідач-2 вважає позовні вимоги позивача передчасними.

У зв`язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

03.10.2002 позивач прийнятий на службу в органи податкової міліції, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача.

З 31.05.2021 позивач звільнений з посади завідувача сектору активних заходів управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Миколаївській області, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача та копією наказу відповідача-1 від 11.05.2021 № 54-о.

Вислуга позивача станом на день звільнення із служби (31.05.2021) становить 20 років 7 місяців, що визнається сторонами, а тому не підлягає доказуванню відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач звертався до відповідача-1 із заявою від 01.06.2021, в якій просив підготувати необхідні матеріали для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ та направити їх відповідачу-2.

Листом від 24.06.2021 № 162/Н/14-97-07-18 відповідач-1 повідомив позивачу про відсутність підстав для оформлення документів та направлення їх відповідачу-2 для вирішення питання щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Лист мотивований тим, що для призначення такої пенсії необхідно 25 і більше календарних років вислуги, а вислуга позивача становить 20 років 7 місяців.

29.06.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача-2, в якій просив визначити право на призначення пенсії за вислугу років, додавши до неї копії наказу про звільнення із служби, грошового атестату, довідки про додаткові види грошового забезпечення, паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, війсткового квитка, диплому, трудової книжки, посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 07.07.2021 № 7106-7049/Р-02/8-1400/21 відповідач-2 повідомив позивачу зміст статті 12 Закону № 2262-ХІІ та зазначив, з посиланням на Порядок № 3-1, що з питання підготовки та подання відповідачу-2 необхідних для призначення пенсії документів позивачу належить звернутися до відповідача-1.

Ухвалюючи рішення по суті спору між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на дату прийняття позивача на службу, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону.

Законом № 3668-VI внесені зміни до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на дату звільнення позивача із служби, пенсія за вислугу років призначається:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Нова редакція пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ чинна з 01.10.2011.

Станом на 01.10.2011 позивач не мав вислуги у 20 років. Зокрема, як зазначено вище, вислуга років у 20 років 7 місяців обчислена станом на дату звільнення із служби (31.05.2021).

Згідно із статтею 48 Закону № 2262-ХІІ, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.

Особа, яка звернулася за призначенням пенсії, пред`являє паспорт або інший документ, що засвідчує особу.

Докази звернення позивача до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії у справі відсутні. Позивач звертався до відповідача-2 із заявою про визначення права на пенсію (що не є тотожним клопотанню про призначення пенсії), на що отримав відповідь в порядку Закону України „Про звернення громадян”.

Згідно з пунктами 1, 7, 12 Порядку № 3-1, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом (2262-12), та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Для призначення пенсії за вислугу років і по інвалідності подаються такі документи: заява про призначення пенсії (додаток 1); грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби; військово-медичні документи про стан здоров`я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом "б" статті 12 Закону (2262-12); довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); довідка ВАТ "Ощадбанк" або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ "Ощадбанк"; копія паспорта.

Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.

Докази звернення позивача до відповідача-2 з переліком визначених вище документів у справі відсутні.

Суд зазначає, що, виходячи із змісту статті 48 Закону № 2262-ХІІ, позивач мав право звертатися як до відповідача-1, так і відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

У цій справі належить установити, чи мав позивач право на пенсію за вислугу років станом на дату звільнення із служби.

Як установив суд, вислуга у 20 років набута позивачем станом на дату звільнення із служби – 31.05.2021.

У зв`язку з цим суд вважає безпідставними доводи позивача, що внесені до законодавства зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав позивача, оскільки у період дії пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, що визначала достатньою наявність вислуги у 20 років) позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому прийняття Закону № 3668-VI не свідчить про звуження прав позивача.

Позивач не набув права на пенсію за вислугу років станом на 01.10.2011, тому неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу внаслідок набрання чинності з 01.10.2011 новою редакцією пунктом „а” статті 12 Закону № 2212-ХІІ, оскільки положення статті 22 Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу права, яке вже існує.

Суд також зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні у справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд виходить з конституційного принципу незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях цього Суду від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, а також від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - наступний закон скасовує попередній.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, згідно з висновком, що міститься у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, суб`єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов`язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.

Ураховуючи встановлені обставини справи та правове регулювання, суд вважає, що станом на час звернення позивача до відповідачів у нього був відсутній необхідний стаж роботи, що надавав йому право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до пункту „а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а тому відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Додатково суд зазначає, що позивач також не дотримався установленої процедури звернення за пенсією, оскільки звертався до відповідачів із заявами в порядку звернення громадян, а не про призначення пенсії за установленою Порядком № 3-1 формою.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) , Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Днем складення повного судового рішення є дата його ухвалення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна