Рішення № 101490761, 30.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 р. справа № 400/4807/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

позивачки: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач: не прибув,

в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаЦентрального районного відділу в місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, вул. Наваринська, 15-А, м. Миколаїв, 54030,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивачка) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) звернулась з позовом до Центрального районного відділу в місті Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України з проставленою відміткою місця проживання неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (яке не передбачає згоду на обробку персональних даних і їх передачу) без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних;

- зобов`язати відповідача вести паспортний облік відносно ОСОБА_2 за раніше встановленими формами виключно за ім`ям: прізвищем, ім`ям, по батькові (використовуючи за потреби інформацію про нього з обмеженого переліку: дата і місце народження, місце фактичного проживання, місце роботи/навчання), без внесення інформації про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких інших інформаційних систем, без їх автоматизованої обробки, в т.ч. передачі.

В обґрунтування вимог позивачка зазначила, що зверталась до відповідача з заявою про оформлення її неповнолітньому сину паспорта громадянина України у формі книжечки, однак відповідач відмовив у оформленні та видачі паспорта у формі книжечки. Позивачка вважає відмову відповідача необґрунтованою та посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачі у правовідносинах, з приводу яких подано позов, звертались в порядку Закону України "Про звернення громадян", на яке надано відповідь в порядку, передбаченому законом. Фактично листом від 24.04.2021 року відповідач роз`яснив про порядок оформлення паспорта громадянина України. Лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому відповідач вважає, що права ОСОБА_2 не порушені (а. с. 69-73).

Позивачка подала відповідь на відзив, в якому не погодилась з доводами відзиву та вважає, що вони ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства, що регулює спірні правовідносини (а. с. 86-97).

Позовна заява залишалась без руху в зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, а. с. 24-26).

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 62-63).

У подальшому за клопотанням відповідача, розгляд справи здійснювався з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні позивачка підтримали свої вимоги, відповідач не прибув.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

23.04.2021 року позивачка та неповнолітній ОСОБА_2 звернулись до відповідача з заявою щодо оформлення паспорта громадянина України, в якій просили надати бланк формуляра (заяви) з оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, а також вести паспортний облік відносно ОСОБА_2 за раніше встановленими формами виключно за ім`ям: прізвищем, ім`ям, по батькові, без внесення інформації про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких інших інформаційних систем, без їх автоматизованої обробки. До заяви були додані фотокартки, копія свідоцтва про народження, копія довідки підтвердження місця проживання та копія паспорту законного представника дитини (а. с. 17-19, 75-76).

Листом від 24.04.2021 року № 17/6/4813-21/4813/561-21 відповідач, у відповідь на вказану вище заяву, повідомив, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державною або відмови від виконання законів. Так, Єдиний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". Оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні із документами на паперових носіях. Відповідач повідомив про відсутність законних підстав для оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (а. с. 20, 77).

Вирішуючи питання про відповідність даної справи ознакам типової справи, які вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17, суд виходить з того, що суть спору зводиться до відмови відповідача оформити неповнолітній особі паспорт громадянина України зразка 1994 р. у вигляді паспортної книжечки. Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач звертався з заявою невстановленої форми, а тому вона розглянута в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян". З поданої позивачем заяви вбачається її волевиявлення оформити паспорт у формі книжечки. Відповідь відповідача дає підстави вважати, що у видачі паспорту у формі паспортної книжечки відмовлено. Таким чином, ознаки даної справи дають суду підстави розглядати її як типову до зразкової справи № 806/3265/17.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України від 20.11.2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Водночас п. 1 Постанови № 302 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 Постанови № 302 з застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Позивач у позові посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд вважає доводи позивача обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України № 2297-VI "Про захист персональних даних" (надалі - Закон № 2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI зазначено: "... Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції…".

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" від 13.07.1995 року, п. 37). Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність в ОСОБА_2 права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, оформленого відповідно до Положення № 2503-XII.

03.04.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302", якою доповнив пункт 3 постанови Постанови № 302 абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".

Отже, зазначеними змінами до Постанови № 302 запроваджена обов`язковість надання громадянами, для отримання паспорта у формі книжечки зразка 1994 року, рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Відтак, суд вбачає підстави для зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача оформити паспорт без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, а також про зобов`язання відповідача вести паспортний облік виключно за прізвищем, ім`ям та по батькові, датою і місцем народження, місцем реєстрації та місцем роботи/навчання, не підлягають задоволенню як безпідставні та передчасні.

Суд зазначає, що порядок видачі паспорта у формі паспортної книжечки, інформація, що вноситься до паспорта, порядок її внесення визначаються Положенням № 2503 і суд своїм рішенням не може встановлювати щось інше, ніж те, що передбачено цим Положенням. Крім того, оскільки процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась, вимоги позивачки до вчинення відповідачем дій у майбутньому не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права в майбутньому.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/76822787) вказала, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про особу до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога в частині зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт з проставленою відміткою місця проживання, оскільки згідно з ст. 37-1 "Повноваження у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження як формування та ведення реєстру територіальної громади відповідно до закону.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів визначені Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (надалі - Правила № 207).

Пунктом 3 Правил № 207 встановлено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Таким чином, судом не встановлено, а позивачкою не доведено, що на відповідача покладено обов`язок щодо проставлення в паспорті громадянина України у вигляді книжечки відмітки реєстрації місця проживання особи, у зв`язку з чим вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивачка на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Центрального районного відділу в місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Наваринська, 15-А, м. Миколаїв, 54030, ЄДРПОУ 37844163) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Центрального районного відділу в місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Наваринська, 15-А, м. Миколаїв, 54030, ЄДРПОУ 37844163) в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

3. Зобов`язати Центральний районний відділ в місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Наваринська, 15-А, м. Миколаїв, 54030, ЄДРПОУ 37844163) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

4. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних - відмовити.

5. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання вести паспортний облік відносно ОСОБА_2 за раніше встановленими формами виключно за ім`ям: прізвищем, ім`ям, по батькові (використовуючи за потреби інформацію про нього з обмеженого переліку: дата і місце народження, місце фактичного проживання, місце роботи/навчання), без внесення інформації про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких інших інформаційних систем, без їх автоматизованої обробки, в т.ч. передачі - відмовити.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз