Рішення № 101490639, 25.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

справа №380/14691/21

провадження № П/380/14888/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потабенко В.А., ,

за участю секретаря судового засідання Гулій М.Р.,

за участю

представника позивача - Крохти Р.В., згідно довіреності,

представника відповідача - Болотіна М.С., згідно наказу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Львівській (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.04.2019 №№ 0058183-5013-1350, 0058185-5013-1350 та від 01.04.2020 №№ 0043544-5105-1350, 0043545-5105-1350.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправильно обчислив площу житлового будинку, яка підлягала оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості, оскільки гараж не є об`єктом оподаткування. Крім цього, база оподаткування об`єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку зменшується для житлового будинку на 120 кв. метрів. Також відповідачем безпідставно прийнято по 2 податкових повідомлення-рішення за 2018 і 2019 роки по одному і тому ж об`єкту нерухомого майна (житлової нерухомості). Не заперечуючи проти обов`язку сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості, позивач не погоджується з розміром такого, що визначений ГУ ДПС у Львівській області. Відтак, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 07.09.2021 суддею прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у справі.

05.10.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №72377), в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення складені на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається перебування у власності позивача житлової нерухомості. Відтак, оскаржені податкові повідомлення-рішення є правомірними.

11.10.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 73790), в якому зазначив, що відповідач не обґрунтовано факт незастосування пільги, передбаченої ухвалою Львівської міської ради № 2139 від 29.06.2017, що встановлює ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Крім того, звертає увагу на факт відсутні в розрахунку адреси об`єкта, який оподатковувався, що є грубим порушенням норм Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Просив суд задовольнити позов.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою №210482107 від 28.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 17.04.2019 № 0058183-5013-1350, яким визначило суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, що є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік у 19367,05 грн.;

- від 17.04.2019 №0058185-5013-1350, яким визначило суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, що є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік у 44367,05 грн.;

- від 01.04.2020 № 0043544-5105-1350, яким визначило суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, що є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2019 рік у 46707,95 грн.;

- від 17.04.2019 №0043545-5105-1350, яким визначило суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, що є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2019 рік у 21707,95 грн. (далі - оскаржені податкові повідомлення-рішення).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIІI, яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з ч. 2 підп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади, гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки) тощо.

А згідно підп. 14.1.129.1 п. 14.1 ст. 14 ПК України будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи, як зокрема житлові будинки - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об`єктами оподаткування відповідно до підп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, п. 8.1 ст. 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Пункт 10.1 ст. 10 ПК України визначає, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з аналізу викладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.2 ст. 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами вказаного Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм вказаного Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Згідно з підп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що 29.06.2017 на 8-тій сесії 7-го скликання Львівська міська рада прийняла ухвалу "Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011 № 664 "Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" № 2139.

Слід одразу зазначити, що інших змін до Положення, крім тих, що вказані вище, Львівською міською радою не внесено.

Відповідно до п. 2.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

У пункті 3.1 Положення зазначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п. 4.1. Положення).

Згідно з підп. 6.2.2 п. 6.2. Положення ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється для житлового будинку/будинків в розмірі 1% мінімальної заробітної плати.

В той же ж час, згідно підп. 3.2.12 п. 3.2 Положення гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки не є об`єктами оподаткування.

Як вже встановив суд, станом на момент виникнення спірних відносин позивач була власником житлового будинку загальною площею 520,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою №210691569 від 29.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Згідно інформації, наявної у вказаній довідці, загальна площа житлового будинку становить 458 кв.м. Крім того, приналежним до житлового будинку є гараж.

З наявного в матеріалах справи розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік по ОСОБА_1 , 3083709608, вбачається, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової нерухомості, що становить 520,2 кв.м.

З наявного в матеріалах справи розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік по ОСОБА_1 , 3083709608, вбачається, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової нерухомості, що становить 520,2 кв.м.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що площа житлового будинку для обрахунку даного податку обчислювалась ГУ ДПС у Львівській області разом з площею гаража, оскільки він знаходиться в складі будинку, та згідно з інформацією, що наявна у контролюючого органу. Водночас, що це за інформація, пояснити не зміг.

Згідно з технічним паспортом на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 15.03.2019 ФОП ОСОБА_2 , кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 002200 від 19.04.2013, загальна площа будинку становить 458,0 кв.м., площа гаража становить 23,3 кв.м.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч підп. 3.2.12. п. 3.2 Положення, відповідачем обчислено податок за 2018, 2019 роки з нерухомого майна, що не є об`єктом оподаткування (гараж), і площу якого включено до загальної площі будинку, з якої обчислюється податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд також звертає увагу на підп. 5.1.2 п. 5.1 Положення, згідно з яким база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв. метрів.

Водночас, відповідач не застосував вказану пільгу та не зменшив базу оподаткування об`єкта житлової нерухомості на 120 кв. метрів, чим не дотримався вимог ПК України.

Докази застосування такої пільги в матеріалах справи відсутні.

Судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 лише в 24.10.2019 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про загальну площу будинку по АДРЕСА_1 , до якої не входить площа гаража, з огляду на таке.

В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 380/1021/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачці було визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2016-2017 роки. Рішенням суду від 15.06.2020, що набрало законної сили 13.10.2020 в зв`язку з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.06.2017 №51384-13, від 26.04.2018 №0630366-1311-1350, від 26.04.2018 № 0630367-1311-1350. Скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, Львівський окружний адміністративний суд, з яким погодився і Восьмий апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що відповідачем протиправно до складу об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, включено площу гаражу, всупереч підп. 3.2.12 п. 3.2 Положення. Водночас, судом взято до уваги дані технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , що складений 05.01.1997 Львівським бюро технічної інвентаризації).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, відомості про те, що позивач має у власності житловий будинок з гаражем по АДРЕСА_1 , були доступні відповідачу ще до 24.10.2019.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що відповідачем прийнято по 2 податкових повідомлення-рішення за кожен рік з одного і того ж податку по одному і тому ж об`єкту нерухомості, що є неприпустимим з огляду на норми ПК України.

Також, як було зазначено вище, згідно підп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Водночас, у долучених до матеріалів справи розрахунків суми податку за 2018-2019 роки відсутня податкова адреса житлового будинку позивача, що унеможливлює обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на все викладене вище, суд вважає, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, які викладені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, такі є протиправними та підлягають скасуванню.

За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України необхідно стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 1322,00 грн., сплачений позивачем при подачі позову до суду.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19-20, 22, 72-77, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 17.04.2019 №№ 0058183-5013-1350, 0058185-5013-1350 та податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 01.04.2020 №№ 0043544-5105-1350, 0043545-5105-1350.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1322 (одна тисяча триста двадцять дві) гривні рівно сплаченого пр. подачі позову судового збору.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 30.11.2021.

Суддя Потабенко В.А.