Рішення № 101489463, 25.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2021 року № 320/5057/21

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Лапія С.М.,

за участі: секретаря судового засідання – Кушнеревич А. В.,

представника позивача – Новікової В.О.,

представника відповідача Баладжаєва О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ТОВ «БІЛДГРУП» до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «БІЛДГРУП» з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.02.2021 №00026080701.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в основу прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем було покладенно безпідставні, необґрунтовані та як наслідок неправомірні висновки акту, які не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що ТОВ «БІЛДГРУП» є юридичною особою з 11.11.2014, перебуває на обліку у ГУ ДПС у Київській області, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно статутної діяльності ТОВ «БІЛДГРУП» провадить діяльність, зокрема:

77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів;

77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів;

41.11 Будівництво доріг і автострад;

42.13 Будівництво мостів і тунелів.

На підставі направлень ГУ ДПС у Київській області від 21.01.2021 № 193 та № 194, наказу ГУ ДПС у Київській області від 20.01.2021 № 116-п контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БІЛДГРУП» щодо дотримання податкового законодавства та віднесення сум з податку на додану вартість при декларуванні за листопад 2020 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 16.12.2020 №9336525373 від`ємного значення.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 05.02.2021 № 1292/10-36-07-01/39484698.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 102991 грн.

На підставі акту перевірки від 05.02.2021 № 1292/10-36-07-01/39484698 податковим органом прийнято податкове повідомлення – рішення від 23.02.2021 № 00026080701.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов`язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України .

Згідно п. п. "а" п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, нормами ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Згідно акту перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на тому, що під час перевірки не надано оригіналів актів виконаних робіт, складених ТОВ «КОМПАНІЯ МІСТОРБУД», які б підтверджували фактичне надання та відповідно отримання послуг, які вказані у податковій накладній від 30.11.2020 № 23, тобто не надано первинного документа, який повинен бути складений під час господарської операції, також не було надано звіти про кількість відпрацьованого часу механізмами (талони замовники), затверджені обома сторонами, не було надано документів, що підтверджують пересування механічних засобів, а саме товарно-транспортні накладні, шляхові листи, відомості про заправку транспортних засобів дизельним паливом, дозволи спеціальних служб, що контролюють проведення ремонтних робіт на автодорогах та контролюють рух транспортних засобів дорогами України. Відсутня інформація щодо локалізації вказаних робіт та про об`єкт, на якому виконувалися роботи.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що між ТOB «БІЛДГРУП» (Замовник) та ТОВ «КОМПАНІЯ МІСТДОРБУД» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 05.10.2020 № 05/10-20 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати послуги дорожньо-будівельною технікою (надалі по тексту – «Техніка»), зазначеними в Специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною, з особами, які мають право на керування такою технікою Технікою (з екіпажом) та в технічно справному стані для використання її у виробничій діяльності Замовника, а Замовник зобов`язується оплачувати надані послуги.

Згідно пункту 3.2. Договору основним документом для визначення кількості відпрацьованого Технікою часу є акт приймання — передачі наданих послуг, підписаний представниками Виконавця і Замовника.

Відповідно Специфікації від 05.10.2020 № 1 Замовнику були надані Виконавцем послуги автотранспортом, будівельною технікою та вантажопідйомними машинами та механізмами: екскаватор - навантажувач JCB 4СХ SITEMASTER; вантажна цистерна автогудронатор МАЗ 5336А-320 (ємністю 7000л.); дорожній ремонтер Strassmayr STP 1008/6000 на базі автомобіля MAN TGA 24.413, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт №192 від 30.11.2020р.

Розрахунки між ТОВ «БІЛДГРУП» та ТОВ «КОМПАНІЯ МІСТДОРБУД» не проводилися. За наслідками виконаних робіт ТОВ «КОМПАНІЯ МІСТДОРБУД» була виписана на адресу ТОВ «БІЛДГРУП» та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна від 30.11.2020 № 23.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені наступним чином:

Д-т-К-т 631= 514 954,94грн;

Д -т - К-т 631= 102 990,99грн.

Під час проведення перевірки ТОВ «БІЛДГРУП» податковому органу на підтвердження вказаної операції були надані наступні документи: Договір про надання послуг від 05.10.2020 № 05/10-20, специфікація № 1 від 05.10.2020 до Договору про надання послуг від 05.10.2020 № 05/10-20, акт надання послуг від 30.11.2020 № 192, податкова накладна від 30.11.2020 № 23, зворотньо-сальдові відомості.

Суд зазначає, що податковим органом не заперечується відображення цієї операції у бухгалтерському обліку підприємства.

Посилання відповідача на відсутність під час проведення перевірки первинних документів суд оцінює критично, оскільки в акті перевірки зазначено про те, що з направленням на проведення перевірки та з наданням копії наказу про проведення перевірки ознайомлено представника позивача за довіреністю Ткаченко Яну Олександрівну 21.01.2021. Також вказано, що перевірку проведено з відома та у присутності представника позивача за довіреністю Ткаченко Яни Олександрівни.

При цьому податковим органом складено акт від 25.01.2021 про ненадання платником податків під час проведення перевірки документів, в якому зазначено, що у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням позивача посадових осіб або його представників посадові особи податкового органу не змогли вручити лист ГУ ДПС у Київській області від 21.01.2021 № 555/6/10-36-07-01 з проханням надати до перевірки документи, які підтверджують формування податкових зобов`язань.

Також податковим органом складено акт про неможливість вручення платнику копію наказу про продовження відповідно до п. 82.2 ст. 82 ПК України документальної позапланової виїзної перевірки та листа про надання документів від 27.01.2021 №53/10-36-07-01/39484698, у якому зазначено, що у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням позивача посадових осіб або його представників посадові особи податкового органу не змогли вручити наказ про продовження позапланової виїзної перевірки та лист від 27.01.2021.

Суд звертає увагу, що перевірка була виїзна і проводилася у період з 21.01.2021 по 29.01.2020.

Судом у судовому засіданні досліджено оригінали договору про надання послуг від 05.10.2020 № 05/10-20, акт надання послуг від 30.11.2020 № 192, специфікацію від 05.10.2020 № 1, специфікацію від 30.11.2020, платіжне доручення від 04.01.2021 № 221 у розмірі 682474, 82 грн

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Нормами чинного ПК України передбачений алгоритм дій працівників контролюючого органу при проведенні перевірок, в якому відсутні будь-які посилання щодо їх права визнавати нікчемними правочини між суб`єктом господарювання та його контрагентами в позасудовому порядку.

Відповідно до п.п.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України принципом податкового права є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зі змісту ст. 215 ЦК України слідує, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст. 228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий, який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч.3 ст. 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснює, що нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, є правочини, визначені ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п.18 цієї Постанови, правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, Іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об`єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Спрямованості мети правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявність в діях осіб відповідного умислу контролюючим органом в ході перевірки не досліджувались та в акті перевірки не наводяться. Також Акт перевірки не доводить умислу платника, спрямованого на порушення публічного порядку, та не визначає, в чому таке порушення полягає.

При цьому наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Беручи до уваги норми статті 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, слід дійти однозначного висновку про відсутність у посадових осіб податкових органів як підстав, так і повноважень щодо визначення угод нікчемними під час проведення перевірок та прийняття відповідних рішень. Проте, це не виключає можливості їх звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав, наведених у статті 228 ЦК України, та застосування наведених у ній наслідків.

Як слідує із судової практики вирішення подібних спорів, обов`язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Окрім того, ст. 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд звертає увагу, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Судом встановлено відсутність будь-яких судових справ, ініційованих відповідачем або іншим заінтересованим суб`єктом, а також відповідність судових рішень на користь контролюючого органу про визнання правочину між платником та його контрагентом недійсним або застосування до нього наслідків нікчемності.

Відповідачем в акті перевірки не визначено ознак нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом. Відповідачем не наведено доказів про те, що укладення угоди, на підставі якої виникли спірні господарські зобов`язання, не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних (господарських) прав і обов`язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме цих спірних господарських зобов`язань.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 , та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн згідно платіжного доручення від 01.04.2021 №12.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 2 700, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 143, 139, 239, 242, 244, 245, 246, 250, 382 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.02.2021 № 00026080701.

Стягнути на користь ТОВ «БІЛДГРУП» судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДПС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 29 листопада 2021 р.