Рішення № 101489372, 17.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 року № 320/7884/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Ірпінської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської міської ради, в якому просять:

-визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;

-зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020;

-визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;

-зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020;

-визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;

-зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020;

-визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;

-зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі звернулись до відповідача із клопотаннями, в яких просили надати дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. За результатами розгляду клопотань, відповідачем були прийняті оскаржувані рішення, якими позивачам відмовлено у наданні запитуваних дозволів у зв`язку з тим, що земельні ділянки знаходяться в користуванні інших осіб. Представником позивачів адвокатом Дубовим О.В. було направлено до відповідача адвокатські запити про надання копій документів, які підтверджують законність відмови, однак відповіді на зазначені запити відповідачем не надано, тобто відповідач не підтвердив наявність підстав для відмов. Тож позивачі вважають вказані рішення протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 25.08.2021.

Відповідачем подано до суду відзив, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства. На підтвердження правомірності оскаржуваних рішень про відмову позивачам у наданні запитуваних дозволів відповідач надав копії рішень Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, якими надано дозволи на розроблення проекту землеустрою іншим особам. Також відповідач заявив про розгляд справи за відсутності його представника на підставі наявних матеріалів справи та з урахуванням позиції, викладеної у відзиві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року зупинено провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони та наступне судове засідання призначено на 15.09.2021.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, у якому зазначається, про неможливість встановити тотожність заявлених позивачами земельних ділянок та земельних ділянок, щодо яких прийняті відповідачем рішення про надання іншим особам дозволів на розроблення проекту землеустрою. А також вказується на те, що наявність інших осіб, які проходять процедуру отримання спірної земельної ділянки безоплатно у власність та які отримали дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання позивачам.

До суду 15.09.2021 надійшла заява від представника позивача про роз`єднання позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Ірпінської міської ради.

Також від представника позивача- Зінченка М.С. до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження за відсутності позивача і представника позивача на підставі наявних у суду матеріалів.

Ухвалами від 15.09.2021 поновлено провадження у справі, адміністративну справу 320/7884/21 - роз`єднано та виділено позовні вимоги в окремі провадження, вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка та зобов`язання Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020 вирішено розглядати в межах провадження в адміністративній справі 320/7884/21 та подальший розгляд справи № 320/7884/21 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 28.10.2020 до Ірпінської міської ради представником ОСОБА_1 було подане клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка. До клопотання додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду зазначеного клопотання відповідачем було прийнято рішення № 517-6-VIII від 11.03.2021, яким відмовлено у наданні запитуваного позивачем дозволу у зв`язку з тим, що запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні інших осіб.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 11.05.2021 про надання копій документів, які підтверджують викладені в рішенні обставини, а саме, що зазначена у клопотанні позивача земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб. Однак відповіді на зазначений запит відповідачем не надано, хоча запит відповідачем був отриманий.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження, рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди зобов`язані перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження та з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Приписами ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву (клопотання) до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частинами 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у клопотанні про одержання земельної ділянки зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні та інші матеріали. Відповідний орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що для отримання громадянином у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути відповідну заяву (клопотання) громадянина у місячний строк і вирішити питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у разі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою містить посилання на те, що запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться у користуванні інших осіб, однак на підтвердження зазначеного факту відповідачем надано лише рішення Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 5/91 від 04.08.2016 та № 5/49 від 02.03.2017, якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_5 .

Суд дійшов висновку, що із наданих відповідачем рішень Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 5/91 від 04.08.2016 та № 5/49 від 02.03.2017 неможливо ідентифікувати, щодо якої саме ділянки вони були прийняті, оскільки відповідачем не додано графічних матеріалів або будь-якої іншої інформації, яка дає можливість встановити місце розташування земельної ділянки, щодо якої прийняті вказані рішення. Тому, суд не має можливості встановити тотожність заявленої позивачем земельної ділянки та земельної ділянки, щодо якої прийнято надані відповідачем рішення.

Окрім цього, надані відповідачем рішення підтверджують виключно факт надання дозволів на розроблення проекту землеустрою іншій особі, однак не можуть слугувати доказом перебування ділянки у користуванні іншої особи.

Надання дозволів на розроблення проектів землеустрою не є наданням земельних ділянок у користування і саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача, оскільки отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Можливість органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою обмежена вичерпним переліком підстав. Тобто, у разі відсутності таких підстав, відповідний повноважний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування може прийняти рішення лише про надання такого дозволу.

У даному випадку, відповідачем не надано доказів наявності передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на заявлену позивачем земельну ділянку. Не виявлено таких підстав також і судом під час розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, як позивач, так і інші особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Таким чином, суд вважає, що у відповідача немає підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак відмова позивачу є порушенням його права.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає певні послідовні стадії, завершальною з яких є реєстрація права власності на земельну ділянку. Тобто надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.07.2021 у справі № 308/1599/18.

Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17 зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не є належним підтвердженням факту перебування земельної ділянки у користуванні і не може виступати перешкодою для надання запитуваного дозволу позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача є неправомірною, оскільки встановлення підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки здійснювалось відповідачем без належних документальних підтверджень.

За таких обставин вимога позивача про визнання протиправним рішення відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20 зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 у справі № 815/2318/18 зробив правовий висновок про те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом (постанова від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20, від 04.08.2021 у справі № 320/816/19 та від 16.09.2021 у справі № 480/4011/18).

Також Верховним Судом у постанові від 17.06.2021 у справі № 815/2318/18 висловлено позицію, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем у рішенні № 517-6-VIII від 11.03.2021 було вказано перебування земельної ділянки у користуванні інших осіб. Однак відповідачем не надано доказів перебування земельної ділянки у користуванні або доказів наявності інших передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Не виявлено таких підстав також і судом під час розгляду справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що необхідно задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Ірпінської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про подання відповідачем у місячний строк звіту про виконання судового рішення у даній справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зважаючи на наведене, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.

З урахуванням того, що позивачем в позові не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір в сумі 908,00 грн. по квитанції № 97793 від 30.06.2021, що підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради № 517-6-VIII від 11.03.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка.

Зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка, згідно заяви (клопотання) від 28.10.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінської міської ради (код ЄДРПОУ 33800777) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.