Рішення № 101489363, 30.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року справа №320/13614/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Київській області, оформлену листом №7573/10-36-52-05 від 17.08.2020, в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.08.2020 про повернення помилково сплаченої суми єдиного внеску у сумі 28362,00 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС к Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів єдиного внеску у сумі 28362,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він у період з 08.08.2012 по 19.09.2018 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, загальний розмір якого за 2017-2018 роки складає 28362,00 грн.

При цьому, позивач зауважив, що з лютого 2017 року він перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Транс-Логістик", яке також здійснює за нього сплату ЄСВ.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що сума ЄСВ у розмірі 28362,00 грн., яка була сплачена ним як ФОП, є зайве сплаченою, внаслідок чого він звернувся до контролюючого органу із заявою про її повернення, проте відповідач відмовив у задоволенні такої заяви.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали від 23.12.2021 на електронну адресу, про що свідчить звіт про доставку.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 12.10.2005 (т.1, а.с.17-18).

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у період з 08.08.2012 по 19.09.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, було здійснено сплату єдиного соціального внеску на загальну суму 28362,00 грн., що підтверджується квитанціями від 29.10.2018 №0.0.1171792332.1 на суму 15000,00 грн. (призначення платежу: "*;101; НОМЕР_2 ; сплата ЄСВ за 2 кв.2018 року, 2017 рік") та від 29.10.2018 №0.0.1171796933.1 на суму 13362,00 грн. (призначення платежу: "*;101; НОМЕР_2 ; сплата ЄСВ за 2 кв.2018 року, 2017 рік") (т.1, а.с.10-11).

Судом встановлено, що Головне управління ДПС у Київській області на адвокатський запит представника позивача, адвоката Дідурик Л., щодо заборгованості з єдиного внеску та відкритому виконавчому провадженню №59704690, листом від 03.06.2020 №18104/Адв/10-36-10 повідомило, що у зв`язку з наявністю станом на 28.02.2019 у ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в сумі 19572,10 грн. відповідно до даних автоматизованої системи обліку, керуючись п.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено рекомендованим листом вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 №Ф-2378-25 на адресу згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 .

Проте, рекомендований лист був повернутий поштовим відділенням 22.04.2019.

У зв`язку з цим, в силу вимог пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога від 06.03.2019 №Ф-2378-25 є узгодженою, а тому вказаний документ був надісланий до підрозділу державної виконавчої служби та відкрито виконавче провадження №59704690.

Контролюючий орган зауважив, що згідно інтегрованої картки платника у ОСОБА_1 у зв`язку зі стягненням коштів в межах виконавчого провадження №59704690 з єдиного внеску в сумі 19572,10 грн. (28.05.2020) станом на 01.06.2020 заборгованість відсутня, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 №Ф-2378-25 вважається відкликаною (а.с.20-21).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Броварського управління ГУ ДФС у Київській області із заявою від 13.08.2020, у якій просив перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 28362,00 грн. відповідно до квитанцій від 29.10.2018 №0.0.1171792332.1 на суму 15000,00 грн. та від 29.10.2018 №0.0.1171796933.1 на суму 13362,00 грн. з рахунка № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), відкритого в АТ КБ "Приватбанк", на рахунок 37191204011029, код банку 821018, код за ЄДРПОУ 39463945, банк одержувача ГУ ДКСУ у Київській області, одержувач Броварська ОДПІ.

У вказаній заяві позивач зазначив, що він з 06.02.2017 працює в ТОВ "Транс-Логістик" водієм автотранспортних засобів в колоні №5 з виконанням обов`язків експедитора транспортного засобу на підставі наказу ТОВ "Транс-Логістик" про прийом на роботу №59к-тр від 03.02.2017.

Відповідно до довідки ТОВ "Транс-Логістик" у період з лютого 2017 року по травень 2020 року було сплачено за ОСОБА_1 ЄСВ у розмірі 49729,19 грн.

Позивач зазначив, що у період з 08.08.2012 по 19.09.2018 він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте з 2017 року господарську діяльність не здійснював (т.1, а.с.12-13).

Головне управління ДПС у Київській області листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05 повідомило, що заява позивача містить недостовірну інформацію, а тому позивачу було запропоновано звернутись повторно із заявою про повернення надмірну сплаченої суми ЄСВ (т.1, а.с.19).

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поверненні помилково сплачених коштів, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Відповідно до пункту 1 частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1).

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, яка була чинна до 11.10.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується:для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, яка була чинна з 11.10.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3).

Відповідно до частини тринадцятої статті 9 Закону №2464 (в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача до контролюючого органу із заявою про повернення грошових коштів) суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону №2464 із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції, зокрема, повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум.

Процедура зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску визначена Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 №6 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 05.02.2016 за №193/28323 (далі-Порядок №6).

Відповідно до пункту 3 Порядку №6 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:

- помилково сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного Платника;

- надміру сплачені суми єдиного внеску - суми Коштів, які на певну дату зараховані на відповідний рахунок 3719 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону).

Згідно з пунктом 5 Порядку №6 повернення Коштів здійснюється у випадках:

1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;

2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;

3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;

4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Абзацами першим та другим пункту 6 Порядку №6 визначено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява).

У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку №6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.

Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.

У разі відмови в задоволенні Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 Платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

У разі задоволення Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає Заяву з відміткою про підтвердження повернення Коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання Заяви з відміткою про підтвердження повернення Коштів, на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - Висновок) та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 8 Поряду №6 на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.

Як зазначено вище, за результатами розгляду заяви позивача про повернення помилково сплачених коштів Головне управління ДПС у Київській області листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05 відмовило позивачу у поверненні грошових коштів, посилаючись на недостовірність викладеної у заяві інформації.

При цьому, відповідач у вказаній заяві на надав жодних роз`яснень щодо того, яка саме вказана позивачем у відповідній заяві інформація є недостовірною.

Відповідач під час розгляду справи не надав жодних пояснень щодо підстав неприйняття до розгляду заяви позивача про повернення помилко сплачених коштів.

Разом з тим, судом встановлено, що Головне управління ДПС у Київській області у листі від 03.06.2020 №18104/Адв/10-36-10 повідомило позивачу про наявність у нього заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 19572,10 грн., визначеної відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 №Ф-2378-25. Вказана вимога станом на 01.06.2020 вважається відкликаною з огляду на сплату позивачем боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він як фізична особа-підприємець з лютого 2017 року не є платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з огляду на перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ "Транс-Логістик", з приводу чого суд зазначає таке.

Суд зауважує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) та від 22.09.2020 у справі №620/2772/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91695233) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначених справах Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , позивач з 06.02.2017 працює на посаді водія в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" (т.1, а.с.23-24).

Так, наказом Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" від 03.02.2017 №59-к/тр прийнято ОСОБА_1 га роботу з 06.02.2017 водієм автотранспортних засобів в колону №5 з виконанням обов`язків експедитора транспортного з повною матеріальною відповідальністю (т.1, а.с.25).

Згідно із звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів ТОВ "Транс-Логістик" за період з лютого 2017 року по лютий 2019 року було нараховано позивачу заробітну плату у таких розмірах:

- лютий 2017 року - 2720,00 грн.;

- березень 2017 року - 6145,96 грн.;

- квітень 2017 року - 11996,84 грн.;

- травень 2017 року - 4713,70 грн.;

- червень 2017 року - 4755,48 грн.;

- липень 2017 року - 13561,86 грн.;

- серпень 2017 року - 3256,42 грн.;

- вересень 2017 року - 9282,01 грн.;

- жовтень 2017 року - 3202,00 грн.;

- листопад 2017 року - 3345,00 грн.;

- грудень 2017 року - 3345,00 грн.;

- січень 2018 року - 3730,00 грн.;

- лютий 2018 року - 6091,32 грн.;

- березень 2018 року - 3197,14 грн.;

- квітень 2018 року - 3730,00 грн.;

- травень 2018 року - 3730,00 грн.;

- червень 2018 року - 3730,00грн.;

- липень 2018 року - 3730,00 грн.;

- серпень 2018 року - 3730,00 грн. (т.1, а.с.173-250, т.2, а.с.1-39).

Згідно із вказаною звітністю ТОВ "Транс-Логістик" за період з лютого 2017 року по лютий 2019 року було нараховано за позивача єдиний соціальний внесок у таких розмірах:

- лютий 2017 року - 598,40 грн.;

- березень 2017 року - 1352,11 грн.;

- квітень 2017 року - 2639,30 грн.;

- травень 2017 року - 1037,01 грн.;

- червень 2017 року - 1046,21 грн.;

- липень 2017 року - 2983,61 грн.;

- серпень 2017 року - 716,41 грн.;

- вересень 2017 року - 2042,04 грн.;

- жовтень 2017 року - 704,44 грн.;

- листопад 2017 року - 735,90 грн.;

- грудень 2017 року - 735,90 грн.;

- січень 2018 року - 820,60 грн.;

- лютий 2018 року - 1340,09 грн.;

- березень 2018 року - 703,37 грн.;

- квітень 2018 року - 820,60 грн.;

- травень 2018 року - 820,60 грн.;

- червень 2018 року -820,60 грн.;

- липень 2018 року - 820,60 грн.;

- серпень 2018 року - 820,60 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сплата ТОВ "Транс-Логістик", з яким позивач з лютого 2017 року перебуває у трудових відносинах, за ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з лютого 2017 року по серпень 2018 року (період, протягом якого позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, був працевлаштований на вказаному підприємстві).

Суд зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2017 по 30.06.2021 ТОВ "Беверлі-Фудс" було виплачено позивачу заробітну плату за січень 2017 року.

Проте, матеріали справи не містять доказів сплати вказаною юридичною особою за позивача мінімального розміру ЄСВ (704,00 грн.) за січень 2017 року.

Крім того, судом встановлено, що сплачений ТОВ "Транс-Логістик" розмір ЄСВ за позивача за лютий 2017 року (598,40 грн.) та за березень 2018 року (703,37 грн.) є меншим, ніж мінімальний розмір ЄСВ, який підлягає сплаті за відповідні місяці.

Вказане свідчить про виникнення у позивача як у фізичної особи-підприємця обов`язку щодо сплати ЄСВ за січень 2017 року на суму 704,00 грн., за лютий 2017 року на суму 105,60 грн. (704,00 грн. - 598,40 грн.) та за березень 2018 року на суму 115,69 грн. (819,06 грн. - 703,37 грн.), що в цілому становить 925,29 грн.

Як зазначено вище, позивачем за квитанціями від 29.10.2018 №0.0.1171792332.1 на суму 15000,00 грн. та від 29.10.2018 №0.0.1171796933.1 на суму 13362,00 грн. було самостійно сплачено за 2017 рік та за ІІ квартал 2018 року ЄСВ на загальну суму 28362,00 грн.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сплачені позивачем по вищевказаних платіжних документах грошові кошти були зараховані в оплату заборгованості з єдиного соціального внеску.

Враховуючи сплату ТОВ "Транс-Логістик" за позивача ЄСВ за період з лютого 2017 року по серпень 2018 року, наявність у позивача обов`язку із самостійної сплати ЄСВ за січень - лютий 2017 року та за березень 2018 року у розмірі 925,29 грн. та сплату ОСОБА_1 грошових коштів в оплату ЄСВ у розмірі 28362,00 грн. за вказаний період, суд вважає, що сплачені ним коштів у розмірі 27436,71 грн. (28362,00 грн. - 925,29 грн.) слід вважати такими, що помилково сплачені.

Отже, позивач в силу вимог Закону №2464 та Порядку №6 має право на повернення сплачених ним коштів у розмірі 27436,71 грн.

Проте, відповідач листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05 відмовив позивачу у поверненні сплачених ним коштів, вказуючи на недостовірність викладеної у заяві інформації. При цьому, відповідач у вказаному листі не зазначив, яка саме інформація є недостовірною.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих на підтвердження правомірності відмови позивачу заяви про повернення помилково сплачених коштів з підстав недостовірності наведеної у вказаній заяві інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідач під час розгляду справи не надав відзиву на позовну заяву, що розцінено судом як визнання ним позову у повному обсязі.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у задоволенні заяви про повернення сплаченого позивачем єдиного соціального внеску.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Київській області, оформлену листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 13.08.2020.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ДПС к Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів єдиного внеску у сумі 28362,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням тієї обставини, що відповідач безпідставно відмови у задоволенні заяви позивача про повернення помилково сплачених коштів, оскаржувана відмові відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язуваного характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Разом з тим, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивачем було помилково сплачено грошові кошти у сумі 27436,71 грн., суд вважає за необхідно зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 27436,71 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 11.12.2020 №РМ-3276 (ат.1, а.с.9). Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Київській області, оформлену листом від 17.08.2020 №7573/10-36-52-05, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 13.08.2020.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 27436,71 грн.

4. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір на суму 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код:43141377, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.