Рішення № 101488115, 30.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 р. Справа№200/3370/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, б.3, код в ЄДРПОУ 37803258), з позовними вимогами:

- скасувати рішення Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №97 від 22.03.2021 про відмову в призначенні пільгової пенсії за списком №1;

- зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву від 16.03.2021 №2273 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 призначивши пенсію застосувавши при призначенні пенсії п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15) та зарахувати при призначенні пенсії до страхового стажу період роботи з 13.04.1995 по 31.12.1998.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона звернулася з заявою до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 відповідно до п.п.1 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 97 від 22.03.2021 року було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що вона недосягла віку, який дає право на пенсію за списом № 1, а саме 50 років. Також в рішенні зазначено, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.04.1995 безпідставно виправлена дата народження, тому трудова книжка до розгляду не приймається, стаж згідно даної трудової книжки не враховується (з 13.04.1995 по 31.12.1998). Вважає, спірне рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки Пенсійним фондом не взяті до уваги висновки викладені в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Крім того, вважає, що Таким чином, вважаю, що в трудовій книжці відсутні виправлення, які тим паче унеможливлюють зарахування до страхового стажу періоду роботи з 13.04.1995 по 31.12.1998, тому прийняте рішення в частині неприйняття стажу з 13.04.1995 по 31.12.1998 є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідач до суду надав відзив, де зазначає, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.04.1995, виданої ОСОБА_1 безпідставно виправлена дата народження, тому виходячи з вище вказаного трудова книжка до розгляду не приймається, стаж згідно даної трудової книжки не враховується (з 13.04.1995 по 31.12.1998). Відповідно до п.п.1 п.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2148-VII від 03.10.2017) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, жінки - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 06 місяців на зазначених роботах. Вказує, що право на пенсію ОСОБА_1 набуде після досягнення 50 років.

Ухвалою від 02.04.2021 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі №200/3370/21-а.

Ухвалою від 28.04.2021 заяву Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду за наслідком розгляду зразкової справи №360/3611/20 задоволено. Зупинено провадження у справі №200/3370/21-а за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - до набрання законної сили рішенням Верховного Суду за наслідком розгляду зразкової справи №360/3611/20.

Ухвалою від 30.11.2021 суд поновив провадження по справі №200/3370/21-а.

Ухвалою від 30.11.2021 задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача правонаступником. Замінено відповідача - Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) у справі №200/3370/21.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами ч.3 ст.263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

16.03.2021 позивач звернулася з заявою до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п.п.1 п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з заявою було надано:

- паспорт та ідентифікаційний код;

- трудову книжку НОМЕР_4 від 13.04.1995;

- диплом НОМЕР_5 від 03.03.1995;

- свідоцтва про народження НОМЕР_6 від 29.12.1975, НОМЕР_7 від 31,08.2007, НОМЕР_8 від 20.05.2009, НОМЕР_9 від 30.05.2014;

- свідоцтво про шлюб НОМЕР_10 від 31.08.2007;

- довідки про стаж роботи №74 від 02.03.2021 та №01-22/77 від 03.03.2021;

- довідки про реорганізацію підприємств №10 від 25.02.2021 та №01-33/143 від 02.03.2021;

- витяги з наказів про атестацію робочих місць №3 від 08.01.2004, №02 від 05.01.2009, №04/11 від 10.01.2012, №77/1 від 14.01.2013, №126/1 від 05.04.2013, №219/1 від 11.12.2013, №96 від 17.01.2018;

- довідки про перебування на обліку в УСЗН №04-50/270 від 10.03.2021 та №04-50/276 від 12.03.2021.

22.03.2021 Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області за наслідками розгляду заяви позивача прийняло рішення №97 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що позивач недосягла віку, який дає право на пенсію за списом № 1, а саме 50 років. Згідно рішення на момент звернення з заявою 16.03.2021, страховий страж позивача складає 34 роки 00 місяці 23 дні, стаж за списком №1 складає 11 років 03 місяці 23 дні. Також в рішенні зазначено, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.04.1995 безпідставно виправлена дата народження, тому трудова книжка до розгляду не приймається, стаж згідно даної трудової книжки не враховується (з 13.04.1995 по 31.12.1998).

З наданої копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 на титульній сторінці в графі дата народження зазначено: (13) 6 грудня 1975 року, де (13) закреслено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли і трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Відповідач стверджує, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.04.1995 безпідставно виправлена дата народження позивача, тому трудова книжка до розгляду не приймається, стаж згідно даної трудової книжки не враховується (з 13.04.1995 року по 31.12.1998 року).

Суд не погоджується з даними твердженнями відповідача з огляду на наступне.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Водночас, суд зауважує, що можливість внесення виправлень у записах в трудовій книжці передбачена вищенаведеними приписами п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 і їх наявність не може свідчити про недостовірність такого запису.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи наведене, суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем частково виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачеві у зарахуванні цього періодів роботи до стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у його трудовій книжці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії.

Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування періодів роботи позивача з 13.04.1995 року по 31.12.1998 року, з підстав того, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.04.1995 безпідставно виправлена дата народження позивача.

За встановлених обставин, суд доходить висновку, що стаж роботи позивача з 13.04.1995 року по 31.12.1998 року підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, що є достатнім для зарахування цих періодів роботи до страхового стажу останньої, а тому неврахування відповідачем цих періодів до страхового стажу позивача є протиправними.

Щодо визначення віку виходу на пенсію, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд не приймає відповідача про те, що визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах визначається лише Законом № 1058-IV, який є пріоритетним та основним над іншими Законами України, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а не Закону № 1058-ІV. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи документів на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнилося 45 років, страховий стаж становив 34 роки 00 місяців 23 днів, пільговий стаж за Списком № 1 - 11 років 03 місяці 23 дні, що відповідає вимогам п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд дійшов висновку, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

Наведене вище свідчить про протиправність відмови відповідача у призначенні пенсії з підстав недосягнення пенсійного віку та неприйняття трудової книжки позивача, оформленої рішенням відповідача № 97 від 22.03.2021, отже позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до положень частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи викладене, а також висновки суду щодо протиправності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсійної виплати у належному розмірі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 16.03.2021 №2273 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 призначивши пенсію застосувавши при призначенні пенсії п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15) та зарахувавши при призначенні пенсії до страхового стажу період роботи з 13.04.1995 по 31.12.1998, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Суд переконаний, що задоволення вказаної позовної вимоги є дотриманням судом гарантій щодо того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відтак, позовні вимоги є обгрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №97 від 22.03.2021 відмову в призначенні пільгової пенсії за списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2021 №2273 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 призначивши пенсію застосувавши при призначенні пенсії п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15) та зарахувавши при призначенні пенсії до страхового стажу період роботи з 13.04.1995 по 31.12.1998, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп.

Повне судове рішення складено 30.11.2021.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Загацька