Рішення № 101484596, 12.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року Справа № 160/11547/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувшив порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1302, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) шодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2017р. по 23.10.2020р., одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- зобов`язати Військову частину А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2017р. по 23.10.2020р.;

- зобов`язати Військову частину А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язати Військову частину А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно протягом проходження військової служби за контрактом;

- стягнути з Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 жовтня 2020 року по день ухвалення судового рішення;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч гривень 00 копійок) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України з 24.10.2005 року та звільнений у запас Збройних Сил України, як старший сержант, старшина 6 механзованої роти 2 механізованого батальйону на підставі наказу командира від 23.10.2020 року №285-рс. На підставі наказу від 23.10.2021 року №671 його звільнено з військової служби у запас та з 24.10.2021 року виключено із списків особового складу частини, знято з всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідачем не проведено з ним своєчасно розрахунок при звільненні, зокрема, не виплачено у день виключення із списків військової частини компенсації за неотримане речове майно. При цьому, відповідач у період з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року протиправно не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та вказує, що відповідно до Порядку №1078, визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

26.08.2021 року (вх.№73212/21) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву Військова частина А1302 зазначає, що позовні вимоги не визнає та вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Щодо вимог про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення вказує, що позивач не має права на компенсацію, оскільки терміни виплати грошового забезпечення з урахуванням індексації не порушувались. Відповідно до вимог абзацу 9 п.5 Порядку №1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації позивачу, починаючи з січня 2016 року здійснювалось обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалося до перевищення нарахованої індексації розміру підвищення доходу у грудні 2015 року, оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року – лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб у вказаному періоді. Щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідач посилається на розділ Наказу Міністерства оборони України відповідно до якого нараховується одноразова грошова допомога та зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога військовослужбовцям. Також відповідач зазначає, що вимога позивача про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно протягом проходження служби за контрактом не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених міноборони, МВС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки. Оскільки Військова частина А1302 є бюджетною організацією, яка підпорядкована Мінстерству оборони України, у своїй діяльності керується Законами України, Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України і є структурним підрозділом Міністерства оборони України та повністю фінансується з Державного бюджету України, тому джерелом коштів для грошової компенсації є виключно Державний бюджет України. Представник відповідча у відзиві зазначає, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен у строк виплатити належні кошти. Тож, відповідно до вищевикладено відповідач зазначає, що діє відповідно до вимог чинного законодавства.

17.09.2021 року (вх.№ 14312/21ел.) на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, яка повністю ґрунтується на доводах адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України судом встановлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А11302 .

Відповідно до наказу командира Військової частини А1302 №671 від 23.10.2020 року (по стройовій частині), на підставі наказу командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) №285-рс від 23.10.2020 року, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 24.10.2020 року виключено із списків особового складу частини, знято з всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Прилуцького районного військового комісаріату Чернігівської області.

Також, наказом №671 визначено необхідність здійснення наступних виплат:

- виплатити щомісячну премію в максимальному розмірі 195% від встановленого посадового окладу;

- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років;

- щорічну основну відпустку за 2020 рік;

- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) у тому числі за минулі роки починаючи з: 2016 рік – 14 діб; 2017 рік – 14 діб; 2018 рік – 14 діб; 2019 рік – 14 діб; 2020 рік – 14 діб.

Разом з тим, грошова компенсація за неотримане речове майно, індексація грошового забезпечення за період з 29.03.2017 року по 23.10.2020 року та одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в день виключення із списків особового складу 24.10.2020 року ОСОБА_1 здійснена не була.

При цьому, доказів відшкодування позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем не надано.

Позивач повідомляє, що під час проходження служби перед закінченням контракту було подано рапорт на виплату компенсації вартості недоотриманого речового майна протягом проходження військової служби у Військовій частині А1302.

Проте, відповідь на вказану заяву позивачем під час проходження служби, а також після звільнення з військової служби отримана не була.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому компенсацію за неотримане речове майно, не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період служби з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року, не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та не виплатили суму середнього заробітку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі - Закон), Порядком виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016р. (далі - Порядок №178).

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16р. № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Відповідно до п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Крім того, вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Тобто, для реалізації свого права на отримання грошової компенсації за речове майно при звільненні, позивач зобов`язаний звернутись до відповідача із заявою (рапортом), в якому висловити своє відповідне бажання.

Саме з фактом волевиявлення позивачем способу компенсації (отримати майно чи грошові кошти) пов`язаний обов`язок відповідача здійснити розрахунок при звільненні.

Під час розгляду справи судом встановлено, що з 24.10.2020 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В позовній заяві позивач зазначає, що під час звільнення з ним не було проведено розрахунок, зокрема, не виплачено у день виключення із списків військової частини компенсації за неотримане речове майно.

Разом з тим, доказів того, що позивач звертався до відповідача із відповідною заявою (рапортом), як це передбачено п. 4 Порядку №178, останнім суду не надано.

Так, у матеріалах справи відсутні заява (рапорт) позивача про видачу речового майна, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплату грошової компенсації за нього.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас, умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі №825/1732/17.

Крім того, суд звертає увагу, що Порядок №178 не визначає виплату компенсації за неотримане речове майно як таку, що підлягає виплаті саме у день звільнення. Порядок №178 не містить імперативного припису щодо виплати грошової компенсації за речове майно чи його видачі на день звільнення, а передбачає лише таку можливість, реалізація якої залежить від виявлення ініціативи особою, яка звільняється.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дії Військової частини А1302 щодо невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та зобов`язання виплатити компенсацію вартості неотриманого речового майна, є передчасними.

В даному випадку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача виплатити суму компенсації, враховуючи відсутність поданої заяви (рапорту), у зв`язку із чим суд відмовляє в задоволенні даних позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна особистого користування, а у разі відмови в такій виплаті, звернутись до суду в установленому порядку.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дії Військової частини А1302 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року та зобов`язання Військової частини А1302 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Відповідачем, доказів на спростування зазначених обставин суду не надано.

З приводу права позивача на проведення індексації його грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, - виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

При цьому, відповідачем не надано доказів проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що така бездіяльність відповідача Військової частини А1302, щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року є протиправною, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2017 року по 23.10.2020 року, оскільки саме на службі у цій частині перебував позивач та був з неї звільнений.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби суд зазначає наступне. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 частинами 1, 2 статті 9 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» пунктом 4 встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Судом встановлено, що з 24.10.2020 року позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з його звільненням, що підтверджується витягом з наказу від 23.10.2020 року №671.

Вислуга років позивача становить 15 років, що підтверджується записами у військовому квитку від 03 травня 2004 року.

Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Означена правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17, та постанові від 24.11.2020 року по справі №822/3008/17.

Матеріалами справи встановлено, що, загальна вислуга років на час звільнення позивача становить 15 років, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана.

Доказів, що підтверджують виплату позивачу одноразової грошової допомоги до суду не надано.

Оскільки доказів, що підтверджують нарахування та виплату або докази, що спростовують право позивача на дану виплату відсутні, то суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, компенсація за не отримане речове майно, на яку, як встановлено вище, позивач набув право, індексація грошового забезпечення, мали бути виплачені у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України.

З цих підстав фактично виходив і позивач, яким заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час, вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим, слід зазначити, що стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на час пред`явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи, остаточного розрахунку із позивачем не проведено, зокрема, в частині виплати компенсації за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному судовому рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд зазначає про передчасність заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок (розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тощо).

До повного розрахунку із позивачем, суд позбавлений можливості визначити обґрунтований розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням вищевказаних критеріїв.

Отже, згідно вищевикладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаної вимоги та про відмову у задоволенні в цій частині позову.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

На дату прийняття рішення в матеріалах справи, на підтвердження витрат на послуги адвоката, позивачем не надано жодного підтверджуючого документу.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Оскільки не надано підтверджуючих документів щодо фактичних витрат, заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу суд залишає без розгляду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись 241-246, 250, 255, 262,298 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське, код ЄДРПОУ 07946341) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське) шодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2017р. по 23.10.2020р., одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати Військову частину А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське,код ЄДРПОУ 07946341) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2017р. по 23.10.2020р.;

Зобов`язати Військову частину А1302 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, смт. Черкаське, код ЄДРПОУ 07946341 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона