Рішення № 101484218, 22.11.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/11346/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Смокович В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Литвиненко І.П.,

представника позивача – Тертичного Ю.В.,

представника Головного управління ДПС у Волинській області – Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311 у сумі 36792,18 грн, від 27 квітня 2019 року №0018582-5133-0311 у сумі 41239,26 грн та податкову вимогу від 19 липня 2019 року №154305-51 у сумі 36959,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до податкового повідомлення-рішення від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311 позивачу нараховано 36792,18 грн, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2019 року №0018582-5133-0311 - 41239,26 грн. Згідно із податковою вимогою від 19 липня 2019 року №154305-51 сума податкового боргу станом на 19 липня 2019 року становить 36959,60 грн. Дані нарахування здійснені за 2018-2019 роки як податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення консервного цеху зі складом готової продукції П-1, площею 1221,1 кв.м.

Таким чином, ГУ ДФС у Волинській області на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до цих відомостей визначило позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 - 2019 роки в загальній сумі 78031,44 грн згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, які є предметом оскарження у цій справі.

На думку представника позивача, правовий аналіз норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є суб`єктом господарювання, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у господарській діяльності, у тому числі харчовій промисловості.

Відповідно до свідоцтва про право власності майно загальною площею 1221,1 кв.м. придбане 26 серпня 2015 року у шлюбі, є спільною сумісною власністю та сторонами за взаємною згодою платником податку була визначена дружина позивача ОСОБА_2 , яка є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якої є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

З огляду на вказане, уважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними та такими, що підлягають скасуванню та просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву від 04 листопада 2021 року представник ГУ ДПС у Волинській області позовних вимог не визнав мотивуючи тим, що відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за Скаржником, як за власником, обліковуються, приміщення консервного цеху зі складом оптової продукції П-1 площею 1235,3 м.кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ГУ ДПС у Волинській області винесено відносно ОСОБА_1 , як власника, податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2019 року №0005210- 5113-0311 про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на суму 36792,18 грн., від 27 квітня 2019 року №0018582- 5133-0311 про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на суму 41239,26 грн.

Вказує, що Верховний суд України у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів касаційного адміністративного суду постановою від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17) вирішено частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 15 травня 2018 року №806/2461/17 та встановлено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливо у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Враховуючи вищезазначене, та те, що ОСОБА_1 не здійснює підприємницької діяльності і не використовує приміщення консервного цеху для виготовлення продукції, а тому визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є правомірним.

Зазначає, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником є одна особа - ОСОБА_1 та у контролюючого органу відсутні будь-які дані та підтверджуючі документи, які підтверджують спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивач не звертався до контролюючого органу із письмовою заявою про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_2 та у контролюючого органу відсутні дані про сплату ОСОБА_2 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення консервного цеху зі складом оптової продукції П-1 площею 1235,3 м.кв.

Крім того, звертає увагу суду, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нараховано за 2018-2019 роки, а ОСОБА_2 зареєстрована, як фізична особа-підприємець 18 серпня 2020 року, тобто після періоду за який проведено нарахування та видом її діяльності є - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що не дозволяє вважати використання цеху за функціональним призначенням.

З наведених підстав представник відповідача просить у задоволенні позову просить відмовити повністю (арк. спр. 25-28).

Представник ГУ ДПС у Волинській області 19 листопада 2021 року подав до суду додаткові пояснення, щодо проведення розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в яких зазначає, що рішенням Колківської селищної ради від 22 грудня 2017 року №19-3/5 встановлено ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, у розмірі 0,8 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв, метр загальної площі об`єкта житлової нерухомості в тому числі його часток.

Таким чином, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2018 році становить 3723 грн (мінімальна заробітна плата на 01 січня 2018 року) Х 0,8% (ставка) 37,23 = 29,784 грн Х 1235,30 кв.м. = 36792,17 грн.

Згідно із рішення Колківської селищної ради №26-10/4 від 06 вересня 2018 року встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в тому числі нерезидентів, у розмірі 0,8 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв, метр загальної площі об`єкта житлової нерухомості в тому числі його часток.

Таким чином, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2019 році становить 4173 грн (мінімальна заробітна плата на 01 січня 2019 року) Х 0,8% (ставка) 37,23 = 33,384 грн Х 1235,30 кв.м. = 41239,26 грн (арк. спр. 58).

Представник позивача у запереченні на вказані пояснення відповідача від 20 листопада 2021 року вказує, що у даному розрахунку використані помилкові (завищені) нарахування у розмірі за 2018 рік - 29,784 грн. за 1 кв.м. та за 2019 року - 33,384 грн. за 1 кв.м. Помилковість полягає у тому, що відповідач ставить три цифри після коми, тобто 29,784 грн та 33, 384 грн. Даний розрахунок не відповідає значенню 1 гривні, яка становить 100 копійок. До того ж, після коми можливо лише дві цифри тобто 29,78 грн. та 33,38 грн. (арк. спр. 59-60).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за даним адміністративним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 22).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволено, призначено у даній справі судове засідання на 10:00 год. 18 листопада 2021 року (арк. спр. 45).

Судовий розгляд справи, призначений на 10:00 год. 18 листопада 2021 року було відкладено на 09:30 год. 22 листопада 2021 року (арк. спр. 56).

В судовому засіданні 22 листопада 2021 року представник позивача позов підтримує та просить позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та запереченнях на пояснення відповідача.

Представник ГУ ДПС у Волинській області просить у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додакових письмових поясненнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення консервного цеху зі складом готової продукції П-1, площею 1221,1 кв. м (арк. спр. 16).

Вказані обставини також підтверджуються свідоцтвом про право власності на приміщення консервного цеху зі складом готової продукції від 26 серпня 2015 року №948 (арк. спр. 15).

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 12 грудня 2017 року внесено зміни щодо площі належного позивачу приміщення консервного цеху зі складом готової продукції П-1, а саме: 1221,1 кв.м. змінено на загальну площу 1232,3 кв.м (арк. спр. 29-30).

Як убачається із матеріалів справи ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення - рішення від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 36792,18 грн та від 27 квітня 2019 року №0018582-5133-0311, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2019 рік в сумі 41239,26 грн (арк. спр. 6, 7, 34, 41) та сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 19 липня 2019 року №154305-51 на суму 36959,60 грн (арк. спр. 5).

ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, передбачено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення консервного цеху зі складом готової продукції П-1, площею 1232,3 кв.м (арк. спр. 29-30), у зв`язку із чим оскаржуваними податковими повідомленнями – рішення контролюючий орган визначив йому суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018-2019 роки.

Спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення таких обставин: чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у зв`язку з цим, суд уважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В подальшому Законом України від 16 січня 2020 року №466-IX Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 25 травня 2020 року, підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи вищезазначені норми, суд констатує, що прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

З урахуванням зазначеного, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Суд також враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 зазначив, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000

Згідно з Класифікатором до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промисловості» (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.

Отже, належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно згідно із ДК 018-2000 відноситься до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» та належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові», тобто є об`єктами промисловості.

Вказані обставини не є спірними, оскільки стверджуючи про правомірність рішень про нарахування податкових зобов`язань відповідачем не ставиться під сумнів віднесення належних позивачу на праві власності об`єктів нерухомості до будівель промисловості.

Разом з тим, як установлено судом ОСОБА_1 не зареєстрований фізичною особою – підприємцем, тобто не є суб`єктом господарювання, який у разі наявності відповідних видів діяльності міг би використовувати такий об`єкт за функціональним призначенням.

Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що сторонами за взаємною згодою платником податку була визначена дружина позивача ОСОБА_2 , яка є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якої є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, оскільки відповідно до письмових доказів, наявних в матеріалах справи, а саме: свідоцтва про право власності на приміщення консервного цеху зі складом готової продукції від 26 серпня 2015 року №948, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником приміщення консервного цеху зі складом готової продукції П-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є одна особа - ОСОБА_1 (арк. спр. 15-16, 29-30).

Позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказане майно та те, що за взаємною згодою подружжя платником податку була визначена дружина позивача.

Представник відповідача під час судового засідання повідомив, що позивач не звертався до контролюючого органу із письмовою заявою про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_2 та у контролюючого органу відсутні дані про сплату ОСОБА_2 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення консервного цеху зі складом оптової продукції П-1 площею 1235,3 м.кв.

Окрім того, суд зауважує, що згідно із оскаржуваними податковими – рішеннями визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2018 – 2019 року, натомість фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 зареєстрована лише 18 серпня 2020 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (арк. спр. 17).

Щодо неправильного нарахування податку через неправильне зазначення площі цеху, звертаємо увагу суду, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 12 грудня 2017 року внесено зміни щодо площі, а саме: 1221,1 змінено на загальна площа (кв.м.) 1232.3 (арк. спр. 29-30), що під час судового засідання не спростовано представником позивача.

Рішеннями Колківської селищної ради від 22 грудня 2017 року №19-3/5 та від 06 вересня 2018 року №26-10/4 встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в тому числі нерезидентів, у розмірі 0,8 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв, метр загальної площі об`єкта житлової нерухомості в тому числі його часток (арк. спр. 31-33, 36-40).

Як убачається із розрахунків суми грошового зобов`язання згідно із оскаржуваними податковими повідомлення – рішеннями (арк. спр. 8-9, 35, 42), письмових та усних пояснень представника податкового органу, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2018 році становить: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата на 01 січня 2018 року) Х 0,8% (ставка податку) = 29,784 грн Х 1235,30 кв.м. = 36792,17 грн.

Розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2019 році становить 4173 грн (мінімальна заробітна плата на 01 січня 2019 року) Х 0,8% (ставка податку) = 33,384 грн Х 1235,30 кв.м. = 41239,26 грн.

Стосовно доводів представника позивача про те, що у даному розрахунку використані помилкові нарахування у розмірі за 2018 рік - 29,784 грн за 1 кв.м. та за 2019 року - 33,384 грн за 1 кв.м, оскільки відповідач ставить три цифри після коми, тобто 29,784 грн та 33,384 грн, суд зауважує, що вказані значення являються ставкою податку виходячи із відповідного рішення селищної ради та мінімальної заробітної плати станом на 01 січня відповідного року, які у формулі із визначення самої суми грошового зобов`язання являються проміжними величинами, натомість суми грошового зобов`язання в оскаржуваних податкових повідомленням рішеннях була заокруглена до десяткового значення (дві цифри після коми), а саме: 36792,1752 грн до 36792,17 грн та 41239,2552 грн до 41239,26 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частини друга статті 77 КАС України).

Суд констатує, що позивач не є фізичною особою - підприємцем та не надано жодних доказів, що належне йому нерухоме майно призначене та використовується для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

З урахуванням зазначеного, на переконання суду, є достатні підстави стверджувати, що належні позивачу об`єкти нерухомості не використовуються ним за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, а тому є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та в силу імперативних приписів закону на них повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.

Внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати зобов`язання у строки, встановлені ПК України, на думку суду, ГУ ДПС у Волинській області правомірно сформовано податкові повідомлення-рішення від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311, від 27 квітня 2019 року №0018582-5133-0311.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 19 липня 2019 року №154305-51 у сумі 36959,60 грн, суд зазначає таке.

Згідно підпункту 14.1.153. пункту 14.1. статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 30 червня 2017 року №610 (далі – Порядок №610), податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 266.10.1. пункту 266.10 статті 266 ПК України, податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, податкове повідомлення – рішення від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 36792,18 грн було надіслане у встановленому порядку за місцем проживання ОСОБА_1 та отримане останнім 16 травня 2019 року (арк. спр. 34).

За приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

З врахуванням викладеного несплачені позивачем у встановлені законодавством строки суми податкового зобов`язання набули статусу податкового боргу.

Згідно пункту 59.3. статті 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №610, податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів.

Як установлено судом, ГУ ДПС у Волинській області було сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 19 липня 2019 року №154305-51 на суму 36959,60 грн, яка була надіслана у встановленому порядку за місцем проживання позивача та отримана останнім 12 грудня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. спр. 5).

Як убачається із вказаної податкової вимоги станом на 18 липня 2019 року за ОСОБА_1 рахувався податкових борг за двома платежами 180100300 - «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» в сумі 36792,18 грн та 18010700 - «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 167,42 грн.

Під час судового засідання представник ГУ ДПС у Волинській області повідомив, що податковий борг по земельному податку виник 29 серпня 2018 року у зв`язку несплатою грошового зобов`язання згідно із податковим повідомленням – рішенням вiд 30 червня 2018 року в сумі 24,41 грн, однак з урахуванням наявної переплати в сумі 13,28 грн та здійсненої позивачем 23 липня 2018 року сплати в сумі 25,71 грн, сума переплати склала 14,58 грн. У зв`язку у зв`язку несплатою грошового зобов`язання згідно із податковим повідомленням – рішенням вiд 29 серпня 2018 року в сумі 182,00 грн та наявної переплати в сумі 14,58 грн, сума боргу за вказаним платежем склала 167,42 грн. Обставини щодо часткової сплати боргу за вказаним платежем присутній в судовому засіданні представник позивача не заперечував.

Враховуючи вищезазначене, у зв`язку із тим, що позивач у встановлені законодавством терміни не сплатив грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки 180100300, визначене в податковому повідомленні – рішенні від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311 в сумі 36792,18 грн та наявного боргу за платежем 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 167,42 грн згідно з даними АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці позивача станом на 18 липня 2019 року рахувався податковий борг в загальній сумі 36792,18 грн, а відтак ГУ ДПС у Волинській області, на думку суду, правомірно винесено оскаржувану податкову вимогу форми «Ф» від 19 липня 2019 року №154305-51.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Волинській області від 05 квітня 2019 року №0005210-5113-0311, від 27 квітня 2019 року №0018582-5133-0311 та податкової вимоги від 19 липня 2019 року №154305-51 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2021 року.