Рішення № 101483248, 29.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 р. Справа № 120/8922/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ), яка подана його представником – адвокатом Жуковим В.П. (надалі також представник позивача, Жуков В.П.) до Липовецької міської ради (надалі також відповідач, міська рада), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 430 від 16.07.2021, в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, із земельної ділянки площею 24,1597 га (кадастровий номер: 0522283600:09:000:2101), що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області та зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку відповідного проекту із землеустрою.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 09.06.2021 позивач звернувся до відповідача з письмовим клопотання про надання йому дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована на території Липовецької міської громади Вінницького району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності з кадастровим номером: 0522283600:09:000:2101. Однак, відповідач своїм рішенням від 16.07.2021 № 430 відмовив у наданні такого дозволу з тієї підстави, що бажана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування. Позивач вважає, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим вказує на протиправність винесеного рішення. Наведені обставини і спонукали позивача звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 09.08.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.08.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Липовецька міська рада позов не визнає в повному обсязі та заперечує щодо його задоволення. Обґрунтовуючи відзив, зазначає, що частина бажаної позивачем земельної ділянки за кадастровим номером 0522283600:09:000:2101, включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляються на земельні торги згідно рішення Липовецької міської ради від 18.06.2021 № 373. А відтак, на вказану земельну ділянку поширюється заборона, передбачена ч. 5 ст. 136 ЗК України щодо неможливості відчуження земельних ділянок включених до переліку земельних ділянок права на які виставлені на земельні торги, до завершення торгів. Окрім того, рішенням №448 від 06.08.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Липовецькій міській раді з метою створення громадського пасовища на території Липовецької міської ради, площею 23,4926 га, з кадастровим номером 0522283600:09:000:2190. Тобто, після розроблення та затвердження відповідного проекту землеустрою, сформувалась нова земельна ділянка з кадастровим номером 0522283600:09:000:2190, а земельна ділянка з кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 в Державному земельному кадастрі більше не значиться. З огляду на викладене, відповідач просить у задоволені вимог адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

11.10.2021 до суду надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 120/11992/21, яка розглядається в порядку адміністративного судочинства у Вінницькому окружному адміністративному суді.

Втім, ухвалою від 29.11.2021 у задоволенні даного клопотання судом відмовлено.

Інших заяв по суті справи від учасників процесу до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 09.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, із земельної ділянки площею 24,1597 га (кадастровий номер: 0522283600:09:000:2101), що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До поданої заяви позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, а також графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки і її кадастровий номер.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 17-ої сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 16.07.2021 за № 430 ОСОБА_1 відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку проекту із землеустрою з тієї підстави, що вказана в клопотанні земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляється на земельні торги.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими є:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі Закон N 280/97-ВР).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону N 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення Липовецької міської ради від 16.07.2021 за № 430 «Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із зелеустрою» вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.

Що ж до підстав, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання, то суд зважає на таке.

Як вже встановлено судом, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах відповідно до рішення Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №373 від 18.06.2021.

Так, процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України “Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах” (статті 134-139).

Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:

- добір земельних ділянок для продажу;

- підготовка лотів до земельних торгів;

- проведення торгів та встановлення їх результатів;

- оприлюднення інформації про проведені торги.

Згідно із положеннями ч. 4 ст. 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 ЗК України, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Із аналізу вказаних норм слідує, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Таким чином, із наведеного слідує висновок, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові №816/2119/16 від 27.01.2020 року перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (ч. 2 ст. 136 ЗК України).

Отже, з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Відповідно до частини першої статті 137 ЗК України, технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Організатор земельних торгів через особистий кабінет публікує в електронній торговій системі оголошення про проведення земельних торгів, до якого додаються документи та матеріали на лот (документація), що підтверджують виконання вимог, визначених частиною третьою статті 135 і частиною першою статті 136 цього Кодексу.

Логічне тлумачення вищезазначених норм дозволяє прийти до висновку про те, що частина 5 статті 136 ЗК України може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

Суд звертає увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".

У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.

Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.

З наданих відповідачем документів слідує, що Липовецька міська рада відповідно до рішення від 18.06.2021 року №373 лише здійснила намір виставити у майбутньому певні земельні ділянки, у тому числі і земельну ділянку кадастровий номер 0522283600:09:000:2101, для продажу/оренди на земельних торгах.

У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціон).

Зважаючи на це, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах або права на які виставляються для такого продажу, саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов`язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів.

Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв`язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Документація щодо кожного лота після визнання торгів такими, що відбулися, передається організатором земельних торгів переможцю торгів.

Проте, суду не надано доказів розміщення інформації щодо земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 в електронній торговій системі.

Окрім того, як самостійно зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, рішенням від 18.06.2021 №383 (тобто уже після того як було включено спірну земельну ділянку до переліку) було надано дозвіл виконавчому комітету Липовецької міської ради на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 з метою створення громадського пасовища.

Такі дії Липовецької міської ради, на переконання суду, додатково підтверджують те, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Відповідні дії відповідача також спростовують факт того, що спірна земельна ділянка була виставлена на торги, адже в такому разі земельну ділянку з кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 не може бути відведено для створення громадського пасовища.

При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано на обставини та здійснено посилання на докази, зокрема на рішення Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №383 від 18.06.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища" та №448 від 06.08.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Липовецькій міській раді з метою створення громадського пасовища", які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Абзацом 2 частини 2 статті 77 КАС України регламентовано, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином суд критично оцінює посилання відповідача на те, що на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 в Державному земельному кадастрі більше не значиться, позаяк дані обставини не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо посилань відповідача на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові №806/3708/15 від 02.10.2018 року, то вони застосуванню не підлягають, оскільки викладені щодо застосування норми права (ч. 3 ст. 136 ЗК України), яка втратила чинність.

Структуру та зміст статті 136 ЗК України докорінно змінено на підставі Законів № 1012-VIII від 18.02.2016, № 1404-VIII від 02.06.2016, № 1423-IX від 28.04.2021; в редакції Закону № 1444-IX від 18.05.2021 і наразі вказаний правовий висновок Верховного Суду не може судом враховуватись при застосовуванні частини 5 статті 136 ЗК України.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення Липовецької міської ради №430 від 16.07.2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, із земельної ділянки площею 24,1597 га (кадастровий номер: 0522283600:09:000:2101), що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Окрім того суд враховує висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: «Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Слід звернути увагу, що "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Дійсно, судом встановлено, що наразі відповідно до рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №448 від 06.08.2021 року бажану позивачем земельну ділянку віднесено до земель загального користування (громадські пасовища (18.00)).

В свою чергу, питання передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки не вирішується на етапі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Положення статті 123 ЗК України визначають, що органами місцевого самоврядування рішення про надання земельних ділянок комунальної власності із зміною її цільового призначення приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок.

Тобто, законодавець вказав, що зміна цільового призначення земель здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, прийняття рішення Липовецькою міською радою Вінницького району Вінницької області №448 від 06.08.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Липовецькій міській раді з метою створення громадського пасовища" не унеможливлює замовлення позивачем виготовлення проекту відведення земельної ділянки із зміною її призначення та в подальшому подання його на розгляд органу місцевого самоврядування.

При цьому, орган місцевого самоврядування не має будь яких перешкод, а отримання позивачем дозволу не ставить його у залежність при виборі законодавчо установлених варіантів поведінки щодо розгляду та прийняття рішень з даного питання, зокрема затвердити проект або відмовити у його затвердженні.

Одночасно, суд виходить із того, що на момент розгляду клопотання позивача, бажана ним земельна ділянка була віднесена до земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Крім цього, як наголошувалось судом вище, відповідачем віднесення земельної ділянки до громадського пасовища не було зазначено як підставу відмови та не покладено в основу при прийнятті оскаржуваного рішення.

Також, особливої уваги заслуговує той факт, що намір отримати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність має учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

З метою забезпечення реалізації права учасникам бойових дій на першочергове забезпечення земельними ділянками Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 898-р від 19.08.2015 року "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", пунктом 4 якої рекомендовано органам місцевого самоврядування розглядати в першочерговому порядку звернення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

Однак, вказані обставини не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення.

Суд враховує, що у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, а дії відповідача, в даному випадку, розцінюються судом як створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки це забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивача та призведе до реального їх відновлення.

В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивача та не виключається повторність звернень позивача за захистом до суду з питань реалізації права на землю.

При цьому, суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018 року).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року.

Окрім того, слід зазначити, що за встановлених в ході розгляду справи обставин, посилання відповідача на присвоєння земельній ділянці нового кадастрового номера (0522283600:09:000:2190) та про відсутність у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 0522283600:09:000:2101 не спростовує висновки суду щодо протиправності оскаржуваного рішення і доцільності застосування ефективного способу захисту порушених прав та інтересів позивача при врегулюванні спірних правовідносин.

Наведене також не змінює бажане позивачем місце розташування земельної ділянки, що відображено на долучених ним до клопотання графічних матеріалах і відповідно дає можливість суб`єкту владних повноважень його ідентифікувати.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 17 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області №430 від 16.07.2021 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Липовецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29.11.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Липовецька міська рада (вул. Василя Липківського, 30 м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович