Ухвала суду № 101480032, 30.11.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

30.11.2021

Справа № 642/2431/21

Провадження № 1-кс/642/4626/21

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

30 листопада 2021 року м. Харків

Слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова Гримайло А.М., за участю секретаря Корявець Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові клопотання адвоката Бурми Юрія Миколайовича про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42021220000000133 від 17.03.2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2021 року до Ленінського районного суду м. Харкова надійшло клопотання адвоката Бурми Ю.М. з проханням скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2021 на вилучене майно –оригінал договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 , завдання №1 до договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 (оригінал), додаткова угода до договору від 02.04.2021 клієнт ОСОБА_1 – не підписані сторонами в 2-х екземплярах, телефон iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 .

В обґрунтування клопотання зазначено, що 24.06.2021 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова було задоволено клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Соломенцева Р.В. про арешт майна у кримінальному провадженні №42021220000000133 від 17.03.2021 за ч. 3 ст. 368 КК України, накладено арешт на майно, вилучене 17.06.2021 під час проведення обшуку у приміщенні офісу, який розташований на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується адвокат ОСОБА_2 , а саме:

1) Оригінал договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 на 4 арк.

2) Завдання № 1 до договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 (оригінал) на 1 арк.

3) Додаткова угода до договору від 02.04.2021 клієнт ОСОБА_1 – не підписані сторонами в 2-х екземплярах на 2 арк.

4) Телефон iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 . ОСОБА_2 вважає, що відпала необхідність у подальшому застосуванні арешту майна.

В судове засідання заявник не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати клопотання без його участі, просив скасувати арешт у повному обсязі.

Прокурор та слідчий у судове засідання не з`явилися, слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Соломенцев Р.В. надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що вказані вилучені речі визнані речовими доказами, не заперечує проти скасування арешту мобільного телефону iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 .

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, належно оцінивши наявні докази, вважає клопотання таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Слідчим суддею встановлено, що у провадженні слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Соломенцева Р.В. перебуває кримінальне провадження №42021220000000133 від 17.03.2021, за ознаками складів кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2021 накладено арешт на майно, вилучене 17.06.2021 під час проведення обшуку у приміщенні офісу, який розташований на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , яким користується адвокат ОСОБА_2 , а саме:

1) Оригінал договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 на 4 арк.

2) Завдання № 1 до договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 (оригінал) на 1 арк.

3) Додаткова угода до договору від 02.04.2021 клієнт ОСОБА_1 – не підписані сторонами в 2-х екземплярах на 2 арк.

4) Телефон iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 .

Підставою для накладення арешту послугувало збереження доказової бази, та наявність передбачених ст.ст. 131, 170, 171, 173 КПК України підстав.

26.11.2021 до суду звернувся адвокат Бурма Ю.М. з клопотанням, в якому просить скасувати арешт на вказане майно, накладений згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2021, у зв`язку з тим, що на даний час необхідність в його застосуванні відпала, а тривале тримання майна можна вважати втручанням у право власності.

Відповідно до ст. 16 КПК України одним з принципів кримінального провадження є недоторканність права власності, відповідно до якого позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Правовою підставою для накладення арешту зазначено п.1 ч.2 ст.170 КПК, тобто забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, ч.11 ст.170 КПК передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати, зокрема, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Зазначені положення закону кореспондуються з положеннями статті 100 КПК, відповідно до якої речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю (ч.1 ст.100 КПК), а відповідно до п.1 ч.6 ст.100 КПК речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Отже на теперішній час вилучення у ОСОБА_2 належного йому майна –мобільного телефону - та позбавлення його права користування та розпорядження своєю власністю не є необхідним заходом забезпечення кримінального провадження в контексті положень розумності, співрозмірності та виправданості. Крім того, слідчий не заперечує проти скасування арешту майна в цій частині.

Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 3 червня 2016року №5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» передбачено, що особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку передбаченому ст.174 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Також слід зазначити, що відповідно до абз. 2 п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276 - 279 КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи з викладених обставин, суд вважає, що підлягає скасуванню арешт з мобільного телефону iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 . Однак в скасуванні арешту майна, накладеного на Оригінал договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 , Завдання № 1 до договору про надання правової допомоги від 02.04.2021 з гр. ОСОБА_1 (оригінал), Додаткова угода до договору від 02.04.2021 клієнт ОСОБА_1 – не підписані сторонами в 2-х екземплярах, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити, оскільки вилучені речі зберегли на собі сліди злочину та містять інші дані, які можуть бути використані, як доказ факту і обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, постановою слідчого від 17.06.2021 року вони визнані речовими доказами, так як на них може зберігатися інформація на підтвердження причетності до вчиненого кримінального правопорушення, вилучене майно має відношення до кримінального провадження та його повернення унеможливить досягти мети досудового розслідування, окрім того, після повернення зазначених речей їх місцезнаходження встановити бути неможливо.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання представника власника майна про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2021, підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 173, 174 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання адвоката Бурми Юрія Миколайовича про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42021220000000133 від 17.03.2021 року – задовольнити частково.

Скасувати арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 24.06.2021, в рамках кримінального провадження № 42021220000000133 внесеного до ЄРДР 17.03.2021, а саме з: телефону iPhone чорного кольору Sim-карта № НОМЕР_1 .

В задоволенні клопотання в іншій частині - відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя А.М. Гримайло